Нині у світі таких людей понад мільярд, а в нашій країні — близько 2,6 мільйона, або 6,3% загальної чисельності населення. Турбуватися про них — наш обов’язок не лише на початку грудня, коли світ відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю, проголошений 1992 року Генеральною Асамблеєю ООН для захисту їхньої гідності, прав і добробуту.

Є такий вислів: якщо хочеш адекватно оцінити рівень життя певного народу, слід подивитися на те, як його представники ставляться до людей з обмеженими можливостями. Адже це іспит на цивілізованість і людяність. І ставлення до них — як дзеркало, де відображено наше справжнє обличчя.

Днями Президент підписав указ про забезпечення створення безбар’єрного простору в Україні. Для розроблення плану його втілення Кабінету Міністрів надано стислий термін — до 12 квітня 2021 року. Доти потрібно напрацювати практики інклюзії, недискримінації, впровадження принципів доступності й безбар’єрності для забезпечення рівних можливостей для всіх суспільних груп населення, зокрема осіб з інвалідністю, літніх, молоді, жінок, батьків малих дітей та дітей з інвалідністю. І міністр соціальної політики Марина Лазебна окреслила п’ять основних кроків на цьому шляху.

Для позитивних змін потрібен план

Отже, перше — спрощення процедури встановлення інвалідності. Цю роботу планують упроваджувати спільно с представниками Міністерства охорони здоров’я. Адже, ніде правди діти, нині людина, якій за всіма показниками потрібно надати групу інвалідності, має для цього пройти сім кіл пекла. Самотужки відвідати лікаря, потім — фахівців МСЕК (медико-соціальної експертної комісії), зібрати силу-силенну довідок, пройти чимало різних обстежень тощо.

Багато європейських країн нині пішли іншим шляхом. Там людині достатньо раз звернутися до лікаря. І якщо він підтверджує, що пацієнт має право на встановлення певного діагнозу і групи, необхідні довідки можна замовляти, формувати й надавати до відповідних інстанцій в електронному вигляді. Тож і в нас можна зробити значне спрощення цієї процедури хоч би за очевидними групами хвороб, переконана Марина Лазебна.

Друге, не менш важливе, на її думку, питання — надання державної підтримки та соціальних виплат для цих людей. Держава підтримує їх: надають пільги під час лікування і на медпрепарати, виплачують пенсії у зв’язку з інвалідністю, забезпечують протезами, сурдотехнічними та іншими засобами. Але цього недостатньо. Тож влада має підвищувати соціальні стандарти в усіх питаннях і напрямах.

Третій напрям — доступність послуг і комфортність повсякдення. На жаль, люди з інвалідністю геть не завжди почуваються на рівні зі здоровими навіть удома, а надто коли знаходять у собі сили вийти з нього. У нас низька комунікаційна складова й загалом культура сприйняття їх у суспільстві. Тут міністр сподівається на допомогу громадського сектору та обіцяє всіляко підтримувати добрі ініціативи.

Четвертий напрям — надання медичних і реабілітаційних послуг. Триває активна робота над удосконаленням механізму забезпечення технічними засобами реабілітації осіб з інвалідністю. Документ проходить погодження у центральних органах виконавчої влади, і найближчим часом його буде винесено на розгляд уряду. Він містить корисні новації: електронний кабінет особи з інвалідністю, розширення переліку технічних та інших засобів реабілітації, спрощення процедури їх замовлення та отримання тощо.

П’ятий — зайнятість людей з інвалідністю. Адже більшість із них хочуть працювати, прагнуть реалізовувати себе й заробляти самі. Та ніде правди діти, їхнє право на працю ускладнене численними бар’єрами — від транспортних до психологічних. А роботодавці мало заохочені створювати для них робочі місця. Міністр запропонувала долучитися до розроблення нової послуги — супровідної зайнятості. Коли МСЕК встановлює людині групу інвалідності, дані про неї можна одразу передавати до центрів зайнятості, а їхні фахівці згодом могли би працювати з такою людиною і пропонувати можливості для самореалізації.

Марина Лазебна висловила переконання, що всі ці питання буде обов’язково внесено до Національного плану дій з реалізації Конвенції про права осіб із інвалідністю на період до 2025 року, який розробило Мінсоцполітики, опрацювали центральні органи виконавчої влади і громадські об’єднання.

«Маємо відшукати можливості, кошти й ресурси, а також досягти усвідомлення всіх відповідальних щодо реалізації цієї політики. Адже наш обов’язок — забезпечити цим людям рівні права в політичному, економічному, культурному та інших аспектах життя країни», — наголосила вона.

Децентралізація, що не завжди на користь

Долучившись до обговорення цих важливих питань під час спеціалізованого круглого столу, уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич не оминув увагою позитивні зміни останнього часу. Він відзначив поліпшення у транспортній галузі. На залізниці з’явилися вагони, які значно полегшують доступність цього виду транспорту для людей з обмеженими можливостями. А фактично в усіх обласних центрах майже на 100% для них став доступним комунальний транспорт. Серед здобутків — стабільна субвенція на інклюзивне навчання. На наступний рік на це заплановано близько 500 мільйонів гривень.

Проте, за його словами, є й чимало проблем. Як-от Державні будівельні норми, які мають спростити доступ до житлових будинків і комунальних закладів, досі остаточно не ухвалено. А деякі права цих людей, які існували раніше, нині звужено або й зовсім скасовано. Наприклад, часто представники місцевої влади в областях на власний розсуд скасовують пільговий проїзд для них у громадському транспорті. Така децентралізація людям не на користь.

Обстоювати права їх спрямовують до суду. На жаль, не завжди там панує верховенство права. Та навіть будівлі цих закладів часто видаються для них неприступними фортецями. І на такі проблеми не маємо права не зважати, наголошує Валерій Сушкевич.

Він зауважив, що в нинішніх реаліях чи не найбільша проблема таких людей — брак коштів для нормальної якості життя. На жаль, декому з них чи не щодня доводиться обирати — придбати продукти харчування чи ліки. Звісно, в період пандемії важко всім. Але, наприклад, фізичні особи-підприємці нині активно обстоюють свої права. Люди ж із проблемами зі здоров’ям часто не мають фізичних сил постояти за себе (у прямому й переносному сенсі). І тому на допомогу зобов’язана прийти держава.

Влаштуватися на гідну роботу — та ще проблема. Але й її можна розв’язати. Фото з сайту corpay.com

Допоможуть знайти себе

Тим із них, хто має змогу й бажання працювати, фахівці Державної служби зайнятості завжди готові посприяти в цьому. Про це розповіла директор департаменту реалізації політики зайнятості ДСЗ Любов Бершадська.

Фахівець повідомила, що протягом січня — жовтня 2020 року послугами служби скористалися 52,6 тисячі клієнтів з інвалідністю, з них 48,5 тисячі мали статус безробітного. Допомогу з безробіття отримували 45,1 тисячі таких клієнтів, а професійне навчання пройшли майже три тисячі. Вони брали участь у громадських та інших роботах, і такою послугою скористалися 2,5 тисячі осіб.

Упродовж 10 місяців 2020 року роботодавці подали до служби зайнятості 28,8 тисячі вакансій, на які запрошували осіб з інвалідністю. За цей час роботу знайшли майже 10,2 тисячі таких людей.

Крім допомоги в пошуку роботи служба зайнятості готова допомогти людям з інвалідністю визначити їхні схильності до певного напряму діяльності: тут можна отримати профорієнтаційні послуги й пройти спеціальні тести, здобути нові професійні компетенції або новий фах. Посприяють і в отриманні одноразової допомоги з безробіття чи у відкритті власної справи, допоможуть одержати ваучер на навчання.

Щоб знайти роботу, людям з інвалідністю слід звернутися до будь-якого центру зайнятості, зручного для відвідування. Там можна гарантовано отримати пропозиції роботи, які відповідатимуть рекомендаціям МСЕК та індивідуальному плану реабілітації.

Пандемія вносить корективи

Урядова уповноважена з прав осіб з інвалідністю Тетяна Баранцова зазначила, що під час пандемії люди з обмеженими фізичними можливостями стикаються з додатковими проблемами. Наприклад, нині в них значно менше шансів отримати швидкий доступ до системи охорони здоров’я.

Тому слід приділити пильну увагу важливому питанню — створенню умов для самостійного виклику ними служб екстреної допомоги. Це дуже актуально для людей з порушенням слуху, зору, мовлення, інтелекту, оскільки цей процес спричиняє неабиякі труднощі. Слід створити їм умови для самостійного запису до сімейного лікаря зокрема через модернізацію вебсайтів охорони здоров’я. Важливою буде й можливість отримання консультативної інформації від лікарів у доступному для таких пацієнтів форматі: телефоном, електронною поштою, в сурдоперекладі тощо.

Актуальне створення умов для перебування цих людей на самоізоляції або у ситуації, коли рідні чи ті, хто за ними доглядає, не мають змоги виконувати функції.

Існують певні проблеми і в навчанні дітей з інвалідністю дистанційно. Адже не всі заклади освіти, навіть інклюзивної, і педагоги до цього готові. Отже, слід відстежити якість електронних підручників і роботу інтернет-платформ, покликаних їм у цьому допомагати.

Дедалі актуальнішими стають дистанційні послуги, які, наприклад, надано на порталі «Дія». Для людей з обмеженими можливостями дуже важливо мати змогу ними користуватися. Тож актуально, щоб електронні ресурси міністерств і відомств, особливо тих, які надають соціальні послуги й державну допомогу, як-от Мінсоцполітики, Пенсійного фонду, МОЗ, вебресурси банківських установ тощо, працювали у доступних для них режимах і форматах.

Тож гострих питань, які потребують вирішення, ще дуже багато. А нові часи створюють нові виклики. Тому важливо, щоб усі гілки влади, інституції та фахівці, дотичні до проблем людей з інвалідністю та їхньої підтримки, напрацювали спільне бачення надання їм своєчасної та якісної допомоги. І Національний план дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2025 року має стати саме таким спільним планом дій у цій нелегкій, але дуже потрібній роботі.