Полтавська обласна дитяча ГО «Військово-спортивний центр «Воїн» особлива  тим, що її діяльність має національно-патріотичне спрямування й готує молодь до служби в ЗСУ та інших силових структурах. Про історію організації, її головні завдання «Урядовому кур’єру» розповідає її керівник Олег БАРИШ.

Зброя любить чистоту і змащування. Фото надав Олег БАРИШ

Тут вчать тримати удар

— Олеже Миколайовичу, коли було створено «Воїн»?

— 2003 року за підтримки спілки ветеранів Афганістану, ветеранів підрозділів спеціального призначення та небайдужих батьків. Ми пропагуємо здоровий спосіб життя, займаємося східними та військово-спортивними єдиноборствами, сприяємо підготовці молоді до служби в лавах ЗСУ та інших силових структурах. Вік наших вихованців від 5 до 25 років, але є і старші.

— Скільки дітей та молоді скористалися за цей час послугами центру?

— Такого обліку ми не вели, але багато. Постійно розширюємо діапазон нашої діяльності. Управління молоді та спорту залучають нас до участі в різноманітних заходах обласного, міського рівня, проведення козацьких вишколів у літніх таборах відпочинку.

— У вас займаються не тільки хлопці, а й дівчата?

— Так.

— Чого ви прагнете навчити їх передовсім?

— Найголовніше — їх загартувати, виробити характер. Вони повинні тримати удари і бути фізично готовими до великих навантажень.

У нашу навчальну програму входять володіння макетами холодної зброї, зокрема козацьких шабель і списів, вивчення історії розвитку єдиноборств, елементів козацького вишколу, військова підготовка й акробатика. Навчаємо молодь дотримуватися заходів безпеки, правильно розбирати і збирати зброю, виконувати тактичні дії. Щороку проводимо двотижневі збори в польових умовах, щоб вихованці змогли перевірити себе і визначилися, чи готові до такого випробування, як військова справа. Можливо, комусь це не підійде, людина краще себе виявить у цивільній професії. А є такі, хто після проходження нашого навчального циклу цілеспрямовано стає на військовий шлях. І їм тоді легше адаптуватися у військовому колективі.

— Таких багато?

— Ні, але є. Дівчата не обов’язково обирають лави ЗСУ, але успішно вступають до навчальних закладів структур МВС, СБУ, служать у Національній гвардії України. Кожен обирає для себе ту галузь діяльності, яка йому до душі. А ми відкриваємо їм шляхи, показуємо, де вони можуть себе реалізувати.

Частина наших випускників стають спортивними тренерами, педагогами. Це також надзвичайно важливо. Для когось наші тренування залишаються хобі на все життя. Вони приходять з роботи й поспішають до нас, їм цікаво. Та й здружуються, тому що формується колектив, у якому вони спілкуються і за межами тренувань.

— Яка матеріально-технічна база «Воїна»?

— Вона хороша, але потребує постійного оновлення. Це стосується татамі, макетів зброї, елементів туристського спорядження, спортивних знарядь. Багато чого виготовляли власноруч, з допомогою вихованців та їхніх батьків. Разом усе це ремонтуємо, тому що воно інколи виходить з ладу. Чистимо навчальну зброю.

Діти повинні вміти відрізнити танк від бронетранспортера й бойової машини піхоти

Важливі людські якості

— Ви ознайомлюєте учнів з азами медицини?

— Курс тактичної медицини в нас обов’язковий. Вони вчаться накладати джгути, перев’язувати рани, робити евакуацію.

— А вчите їх захищатися від наслідків застосування зброї масового ураження?

— Із цим проблема, бо в нас немає загальновійськових захисних костюмів. Просто для ознайомлення один показати можна, але щоб опрацьовувати вправу, треба мати їх хоч кілька. А ми ж не військова частина, тому обмежуємося роботою із протигазами, вчимося зупиняти кровотечі тощо. Це те, що нині актуальне.

 —Чи контактуєте з органами місцевого самоврядування?

— Так. І не тільки з ними, а й із громадськими формуваннями. Проводимо спільні заходи із силовими структурами. Коли росія напала на Україну і почалася перша хвиля мобілізації, ми на волонтерських засадах з огляду на власні можливості організували короткочасні курси, на яких навчали чоловіків і жінок поводитися зі зброєю, давали знання з тактичної медицини та інші. І коли ситуація трохи стабілізувалася, приємно було дізнатися, що багато з тих людей, які приходили на наш вишкіл, уже були і в теробороні, і в інших службах захисту.

— Вони не нарікали, що ви чогось їх не навчили?

— Ми постійно спілкуємося з такими людьми й оновлюємо програму підготовки, щоб бути в єдиному робочому ритмі і вчасно надавати інформацію, яка буде корисна під час вступу в навчальні заклади чи проходження служби у війську.

— Як заняття у «Воїні» впливають на успішність учнів, студентів?

— Думаю, позитивно. Але для нас важливо виховати справжніх воїнів, людей з гідністю, порядних, відповідальних і працьовитих, які вміють і можуть захищати Батьківщину та не байдужі до її долі.

— Що вам потрібно, аби підняти навчально-виховний процес на ще вищий рівень?

— Головне тепер — докласти всіх зусиль, щоб припинити війну. Виженемо ворогів і всього доб’ємося. Ми й так працюємо з усією відповідальністю на своєму робочому місці. Я хлопцям і дівчатам-інструкторам ска­зав: «Зараз у вас є свій фронт. І від якості вашої роботи залежить дуже багато, зокрема й майбутнє нашої країни». Це для нас головне.

— Чи ознайомлюєте учнів із зразками військової техніки, яку використовують ЗСУ?

— Так, і демонструємо її масштабні моделі. Щоб вихованці могли відрізнити бронетранспортер від бойової машини піхоти, танка чи бронеавтомобіля. Наводимо їхні характеристики. Так полегшуємо роботу вчителям-предметникам у вивченні дисципліни «Захист України», бо в них є тема «Бойова техніка і озброєння ЗСУ».

— А розповідаєте, як нищити ворожу техніку?

— Розказуємо і показуємо. Надзвичайно актуальним вважаю проведення щорічних заходів «Під прапором миру», до яких ми долучаємо представників Української спілки миротворців. Усі разом намагаємося достукатися до всієї світової спільноти, що всі проблеми треба розв’язувати дипломатичним шляхом, без застосування військової сили, що війна — це зло. А щоб її уникнути, треба постійно зміцнювати нашу армію й економіку.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олег БАРИШ. Народився 1976 року в селищі Нові Санжари Полтавської області. Закінчив Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка за фахом інженер-будівельник, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, де здобув кваліфікацію вчителя фізичної культури, керівника спортивних секцій.

Працював у Полтавському військовому інституті зв’язку, Федерації східних єдиноборств.

Нині працює в Полтавському міському багатопрофільному ліцеї №1 ім. І.П. Котляревського та в Національному університеті «Полтавська політехніка» імені Юрія Кондратюка.

Керівник Полтавської обласної дитячої ГО «Військово-спортивний центр «Воїн». Заслужений тренер України.