«По причині незваренія борщу», — так у протоколі пояснив мотиви своїх дій убивця власної дружини. Чолов’яга забив свою половинку кулаками до смерті. За те, що знесилена цілоденною біганиною за асфальтоукладачем жінка не відпрацювала як належить другу — домашню — зміну в теж гарячому кухонному цеху. Колеги убивці і новину, і пояснення до неї зустріли насмішками і брудними жартами. 

Про подібні випадки й домашнє насильство взагалі, про умови праці жінок та їхні соціальні права в нашому пострадянському суспільстві згадують нечасто. Тим більше це вважають за моветон у переддень жіночого свята 8 Березня.

Натомість на всіх телеканалах почуємо багато недолугих жартів від петросянів і «кварталів». Про чоловічі страждання біля плити, про війну мачо з непокірним пилососом (перебрати двигун мотоцикла — раз плюнути, а здолати інструкцію до пилососа — ні, це не підвладне чоловічому розуму).

А ще доморощені генії покепкують з виснажливих передсвяткових жіночих мандрів саунами, салонами краси й масажними кабінетами — наче в інші дні ці заклади зачинено на амбарний замок. Чи про те, як прекрасна половина людства «відривається» і «мстить» за решту 364 дні року, користуючись правами «королеви на добу». При цьому між рядками/кадрами тих жартів проглядає: радійте, попелюшки, доки можете. Бо щойно годинник проб’є дванадцяту ночі з восьмого на дев’яте… Ага, саме так: карета — на гарбуз, бальна сукня — на задрипаний домашній халат, а накладні нігті — на робочий «манікюр», вельми зручний для викручування ганчірок і виполосканої білизни. Що? Пральна машина? Та вона й сьогодні є не в усіх, правда-правда.

Святковим і вихідним цей день був тільки в колишній «есересерії». І лише в посткомуністичних країнах цього дня сильна половина замучені гвоздички і розливні парфуми обмінює на право «законно» нализатися до посиніння. В інших країнах 8 Березня — день боротьби жінок за свої права. Ніхто святкувань не влаштовує, навпаки, громадські організації ще й нагадують про аж ніяк не святкові речі: про насилля над жінками, дискримінацію їх у суспільстві тощо.

16 грудня 1977 року Генеральна Асамблея ООН у резолюції 32/142 закликала всі держави проголосити відповідно до їхніх історичних і національних традицій будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку.

То святкувати чи не святкувати? Відзначати чи не відзначати? І як ставитися до цієї дати, зважаючи на те, що ініціаторками нинішнього формату чомусь вважають затятих комуністок Клару і Розу. Хоч вони якраз закликали цього дня не пиячити, а виходити на марші, мітинги, конференції і страйки.

До речі, про страйки. Чи не тому радянська влада завбачливо оголосила цей день вихідним? Тоді, може, навпаки — вийти на роботу й виконати план на 200%? Маразматично, але точно приверне увагу ЗМІ.

За словами науковця Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Богдана Короленка, 8 Березня не підпадає під закон про декомунізацію. Хоч ініціаторки підпадають. Також Б. Короленко зауважує, що це свято найменш ідеологізоване в календарному спадку радянської доби. Водночас як колись «парне» до жіночого дня 23 лютого було предметом пильної уваги істориків національної пам’яті і вже плавно лине в забуття, переформатування «восьмоберезня» не є пріоритетом УІНП.

Визначення долі жіночого свята — радше питання до Національного інституту стратегічних досліджень. У Концептуальних засадах державної політики пам’яті, які він напрацював, рекомендують утримуватися від стрімкого «скасування усталених у свідомості громадян похилого віку радянських свят та церемоній». Натомість ширше впроваджувати святкування схожих за змістом міжнародних свят (День праці, День матері).

Отож вважати чи ні себе «громадянами похилого віку» із радянською свідомістю, триматися за церемонію пити тепле шампанське у холодний березневий день чи проігнорувати її, влаштувати страйк/мітинг/марш чи втупитися у «зомбоящик» — справа особиста.

PS. День матері в Україні відзначають у другу неділю травня.