ТРАДИЦІЇ

Упродовж двох вихідних у Національному музеї народної архітектури та побуту святкували Івана Купала

У  народній українській традиції день Івана Купала — це свято літнього сонцестояння, поетичне язичницьке свято торжества сонячного світла й тепла. Це був в уяві наших предків святковий і чудодійний день. Вони вірили, що цього дня сонце у воді купається, а вода і вогонь має очищувальну силу. Тому молодь і стрибала цього дня через багаття і купалася у водоймах.

На Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають квітами та вінками. На Полтавщині — із соломи, а прикрашають стрічками й намистом. На Київщині та Одещині — з гілок будь-якого дерева. На Слобожанщині — з гілок чорноклена і трави. Дівчата і хлопці перестрибують через купальський вогонь парами. Перед тим, як стрибати, хлопець здіймає з голови дівчини вінок і кладе собі на голову, а на дівчину одягає свій головний убір. На Полтавщині вважають, якщо перестрибуючи, пара не розійдеться, то це знак, що вона вступить у шлюб.

 

 

 

 

 

 

 

Артисти зі всієї України показували свою майстерність. Фото Володимира ЗАЇКИ

Після втоплення Купала і Марени дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Вони дістають свічки, запалюють їх і пускають на воду. Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе і горить свічка, то дівчина вийде заміж, а як потоне — заміж не вийде взагалі. На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.

За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата святкують Купала, наділені цілющою силою. Тому вони й закидали їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що він вилікує від усяких хвороб.

Якщо вінок пливе, дівчина скоро вийде заміж. Фото Володимира ЗАЇКИ

За народним віруванням, лікарські рослини тільки тоді мають справжню цілющу здатність, коли зібрані в ніч проти Івана Купала або вранці з «іванівською» росою. Тому й умиваються українські дівчата тією росою на красу.

За народними віруваннями, «іванівські» рослини мають цілющу здатність. Фото Володимира ЗАЇКИ

Минулої суботи сотні киян і гостей Києва зібралися в музеї в Пирогові, щоб за традицією відсвяткувати день Івана Купала. Учасники свята плели вінки, стрибали через багаття, а вночі охочі вирушали на пошуки скарбу. Представники різних регіонів України водили хороводи, показували, як святкують Івана Купала у них удома.

Цьому дубу Перуна близько 2000 років. Фото Володимира ЗАЇКИ

Головною родзинкою свята стало відкриття унікальної пам’ятки історії давніх слов’ян, яку назвали дубом Перуна. Ритуальний язичницький дуб, який пролежав на території музею понад 30 років, встановили, закріпивши вертикально. Висота пам’ятки — майже 10 метрів.

Майстер-клас гончара. Фото Володимира ЗАЇКИ

Це культове дерево давніх слов’ян знайшли в річці Десна ще 1975 року. Експерти вважають, що вік унікального релікта — близько двох тисяч років, з яких понад тисячу він пролежав у мулі й воді. Завдяки тому, що вода у цій річці містить підвищений рівень йоду, деревина збереглася добре. Дуб Перуна присвячувався головному богові Перуну — громовержцеві у слов’янській міфології, який вважався покровителем князя і війська в давньоруському язичницькому пантеоні.

— В Україні такий священний дуб єдиний, який зберігся до наших днів. Якщо шпаклювати тріщини і обробляти цей унікальний експонат спеціальними розчинами — він простоїть ще тисячу літ, — запевняє генеральний директор Національного музею народної архітектури та побуту Дмитро Заруба.

На його думку, відкриття нової експозиції викличе великий інтерес. Її планують використовувати як місце проведення різних заходів, пов’язаних із культурними традиціями наших предків. Науковці одностайно заявляють, що такого ритуального дерева, яке вціліло повністю і так добре збереглося, більше немає у світі.

Нововстановлений експонат офіційно називають «Пам’ятка археології «Ритуальний дуб». Стоятиме між двома церквами, проте не матиме релігійного значення.

— Язичники ніколи біля мертвого дерева не проводили ритуалів. Вони завжди поклонялися живій природі. Так, вони обирали живий дуб, біля нього робили свої дійства. А це мертва деревина. Тому коли нам закидають, що ми відроджуємо язичництво, то це звичайне невігластво. Це археологічна пам’ятка, яку треба показати людям, — розповіла вчений секретар музею Наталя Іванченко.