Cитуація у державі інколи нагадує добре відому майже кожному українцю, коли пани чубляться, а в мужиків чуби тріщать. Такі висновки напрошуються при аналізі подій, які згубно впливають на важливі сегменти нашої економіки. У тому числі  на долю  одного з найбільших у Європі машинобудівного  комплексу з випуску устаткування — для нафтової, газової, атомної та хімічної промисловостей — Сумського НВО.

Головне — прокукурікати?

Це науково-виробниче об’єднання обрано для прикладу не випадково, оскільки проблеми підприємства як журналіст «Урядового кур’єра» я висвітлював упродовж кількох років. Публікації «Коли підштовхування до прірви видають за благо», «Під прицілом українське машинобудування» та інші стали результатом журналістських розслідувань. Тому у мене дещо інший погляд на причини нинішнього становища Сумського НВО, ніж той, який нав’язують загалу псевдоборці з  корупцією.

Зрозуміло, що обиватель, не маючи  додаткових джерел інформації, змушений вдовольнятися тим, чим його «годує» зомбоящик та інтернет. Тому звідки йому знати, що під покровом патріотизму та гучних викривань  досить часто приховують меркантильні інтереси олігархів, високопосадовців чи окремих нардепів, «прописаних» на патронованих тими самими олігархами телеканалах і електронних ЗМІ. І ніхто не замислюється над тим, що озвучені через засоби масової інформації псевдосенсаційні звинувачення рикошетять передусім по іміджу підприємства з його десятитисячним колективом.

Нікого не цікавить і те, що підгрунтям  цієї інформаційної війни став аж ніяк не патріотизм її ініціаторів, а банальне прагнення помсти одному з основних акціонерів НВО, який посмів публічно звинуватити відомого політика в корупції та захисті олігархічних інтересів. Цього, звісно, не стерпіли  партійні соратники державного високопосадовця. Мені було б байдуже, хто з ким зводить рахунки в українському політичному тераріумі, якби ця інформаційна бійня не рикошетила по інтересах десятків тисяч ні в чому не винуватих людей та не корелювалася з намірами Кремля щодо знищення української економіки, особливо її високотехнологічного сегмента.

Відомо, що принципи зомбування, сформульовані Геббельсом ще 80 років тому, успішно використовують і нині: «Інформація має приголомшувати, адже тільки шокуючі послання маніакально передають із вуст в уста». Хіба не ці постулати взяли на озброєння ті, хто твердить про 170 мільйонів доларів, які начебто вивели із Сумського НВО його менеджери, вбиваючи цим самим клин між трудовим колективом і керівництвом підприємства?

Спершу один із парламентаріїв понад півроку тому приголомшив усіх публічно інформацією, що підприємству завдано шкоди на 250 мільйонів доларів. Потім він уже запустив у ЗМІ інформацію про 170 мільйонів доларів. Однак відповіді на те, звідки взялася перша чи друга сума з урахуванням того, що ні МВС, ні податкова жодних розслідувань чи перевірок на той час на підприємстві не проводили, ви не знайдете ніде. Ситуація нагадує відомий вислів: «Наше діло півняче — головне прокукурікати, а там хоч не розвидняйся». 

Ретроспектива

Натомість мені як автору журналістських розслідувань добре відомо, коли і хто заговорив про виведення коштів і що за цим приховано. Як і те, що сума, яку назвав нардеп і багаторазово повторювали інші політики й чиновники, в кілька разів перебільшена порівняно з тією, що вперше озвучив тодішній президент НВО Володимир Лук’яненко під час своєї прес-конференції три роки тому. Це йому належить твердження про те, що з підприємства начебто виведено 60—70 мільйонів доларів. Саме воно та пророкування швидкого банкрутства підприємства були найголовнішими аргументами в інформаційній  війні, яку пан Лук’яненко розпочав проти другого акціонера. А от звідки через два роки взялися 250, а потім 170 мільйонів не зрозуміло хоча б тому, що потім підприємство не мало прибутків, а навпаки, зазнавало багатомільярдних збитків.

Щодо пана Лук’яненка, то, розпочавши публічний конфлікт, він, мабуть, не сумнівався у своїй перемозі завдяки підтримці на найвищому рівні. Він двічі був довіреною особою Януковича на президентських виборах, а згодом підсилив свої позиції бізнесовим партнерством з власником «Смарт-Холдингу» Вадимом Новинським. Останній, як відомо, користувався прихильністю тодішнього глави держави. І саме після продажу частини своїх акцій власнику «Смарт-Холдингу» Володимир Лук’яненко чітко окреслив мету цієї війни: «Група акціонерів на чолі з Костянтином Григоришиним повинна віддати керівництво другій групі акціонерів — Вадима Новинського, до якої належу і я». Додавши, що заручився у цьому підтримкою всіх — від глави держави (Януковича) до тодішнього мера Сум.

Проблеми підприємства після публічного конфлікту почали катастрофічно наростати. Цикл виробництва довготривалий, а для закупівлі матеріалів потрібні значні кошти, тож без кредитів не могли обійтися. Банки зазвичай ішли назустріч. Однак, після  того як президент  НВО напророкував  підприємству банкрутство, запозичення стали майже недоступними. А закордонні замовники після такої «реклами» почали відмовлятися від виконання вже підписаних контрактів. Російський ринок збуту (понад 60% продукції НВО), до якого свого часу «прив’язав»  НВО  пан Лук’яненко, після кремлівської агресії проти України взагалі закрився. 

Російський слід

Три роки тому стало очевидним, що за спробами дестабілізувати ситуацію на українському підприємстві криються російські інтереси. Річ у тім, що енергетичний сектор Росії значною мірою залежав від обладнання, виготовленого в Сумах. Щоб нівелювати цю залежність, російська сторона почала швидко скуповувати українські активи. Цьому, до речі,  посприяв і тодішній гендиректор  НВО Володимир Лук’яненко, син якого представляв інтереси сумчан у РФ. П’ятнадцять років тому російській компанії «Гідромашсервіс» передали ексклюзивне право торгувати  насосною продукцією  НВО. При цьому пан Лук’яненко зробив росіянам царський подарунок: десятирічну знижку (14,5%) на насосне обладнання Сумського підприємства.

За час дії «дисконту» російська компанія збагатилася на сотні мільйонів доларів. «Після того як  син генерального директора Сумського НВО, теж Володимир Лук’яненко, став одним із найбільших акціонерів російської групи «Гідромашсервіс», до цієї структури увійшов сумський завод «Насосенергомаш», який контролював гендиректор НВО» («Комментарии» № 46 за 2012 рік). Потім упродовж 2007 року портфель російської компанії поповнився активами ще двох сумських підприємств — заводу «Гідромаш», який об’єднали з «Насосоенергомашем», та унікального за розробками і можливостями НДІ. Завдяки останньому росіяни одержали дослідно-конструкторську базу в секторі виробництва насосних установок для добування, транспортування нафти і нафтопродуктів, для теплової й атомної енергетики.

Тож російська компанія, яка в попередні 20 років в основному спеціалізувалася на «купи-продай», стала головним конкурентом сумських машинобудівників. І в цьому їй посприяли пан Лук’яненко та кремлівська влада під час проведення тендерів із закупівлі обладнання для російської  енергетики. Понад те, «Гідромашсервіс» вирішив витіснити сумських машинобудівників навіть з українського ринку. У публікації російського видання «Комментарии» під назвою «ГМС для ГТС» чітко сказано: «Компанія, яка спроможна своїми силами провести модернізацію української ГТС «під ключ», є. Це широковідома в галузевих колах група «Гідромашсервіс».

Мабуть, коментарі про наміри російської сторони в даному разі зайві. Але відкритим залишається питання стосовно того, чиї інтереси обстоюють окремі українські політики та чиновники, які нищать імідж сумського підприємства. Приміром, вони перейнялися проблемами металургів і навіть домоглися ухвалення відповідного закону. Натомість забули: якщо на першому місці буде експорт металу, а не виробів із нього, Україна залишатиметься сировинним придатком для високорозвинених держав світу. До речі, на цьому нещодавно наголосив і Прем’єр-міністр Володимир Гройсман: «Ми стали сировинною країною. Це біда. Фактично продаємо зерно, метал тощо. Ми маємо навчитися створювати національний продукт».

Альтернативи даному твердженню немає хоча б тому, що загальновідомо: головний чинник зростання ВВП й підвищення рівня життя людей у високорозвинених країнах — це передусім  випуск високотехнологічної продукції з високою часткою доданої вартості. Простий приклад: якщо співставити експортну ціну обладнання Сумського НВО для АЕС, виготовленого, умовно кажучи, з тонни металу, і тонну продукції з домни, то стає очевидним, в якому порядку слід розставляти пріоритети.

Патріоти справжні й фейкові

Загалом складається враження, що окремі політики й чиновники зумисне готові знищити унікальне підприємство на догоду російським інтересам. Адже без продукції, яку випускає Сумське НВО, газотранспортній системі України, АЕС та іншим стратегічно важливим для держави підприємствам не обійтися. Інакше доведеться йти на поклон до російських чи інших закордонних виробників. І платити астрономічні суми у валюті, якої  нашій державі й без того бракує. Саме цього домагаються ті, хто дестабілізує роботу НВО? Коли замість допомоги озброєні, як за часів Януковича, податківці влаштовують тут маски-шоу. За тими самими звинуваченнями, які озвучував свого часу пан Лук’яненко і які не підтвердилися попри те, що орли тодішнього керівника «мінздоху» Клименка перевернули тут все догори дригом.

Нинішній менеджмент НВО вже має певні плюси в пошуку нових ринків збуту. Проте, доки відбуватиметься прорив та закріплення на нових, держава мала б допомогти, як це роблять у всьому світі, саме вітчизняному виробнику. Зокрема через замовленням  обладнання для таких  державних монополій, як Укртрансгаз, Укргазвидобування, НАЕК «Енергоатом» та інших. Жорстко контролюючи при цьому використання коштів і залишивши за бортом тих, хто за відкати лобіює закупівлю імпортного обладнання.

Або чому, приміром, не допомогти підприємству в активнішому  поверненні багатомільйонного ПДВ? Адже це сприяло б передусім повному погашенню заборгованості із зарплати. Чи, можливо, хтось вважає, що тут трудяться не наші співвітчизники? Особливо з урахуванням того, що понад 500 працівників підприємства пройшли горнило або й досі служать в АТО. Двом із них посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Сум», чимало удостоєні високих державних нагород. На потреби військових підприємство надало десятки мільйонів гривень, 30 автомобілів, коштом НВО відремонтовано десятки  БТР та БРДМ. Для бійців у зоні АТО виготовили десятки багатофункціональних пічок, які не лише обігрівають — вони призначені й для просушки одягу та приготування їжі. Облаштування військового містечка на Сумщині, підтримка прикордонникам, найбільший загін дружинників, які допомагають правоохоронним органам, — це також НВО. Як і донорські акції «Я — Волноваха» і «Маріуполь, ми з тобою», під час яких сотні працівників об’єднання здали свою кров для поранених у зоні АТО воїнів.

І доки деякі політики, зручно вмостившись у кріслі, рекламують свій патріотизм з екранів телевізорів та у Фейсбуці, сумські машинобудівники стверджують свою громадянську й патріотичну позицію власним життям і працею на благо України. Тому саме вони мають право на увагу й підтримку держави, а не ті, хто, виконуючи замовлення, чинить диверсії проти економіки нашої країни.

Василь ТУГЛУК
для «Урядового кур’єра»