Люди, які найбільше радіють сонячним променям, живуть не у спекотній Ефіопії й не на тропічній Ямайці, вони, як давні єгиптяни, не вклоняються богу сонця Ра і не проводять щоденних ритуалів на честь земного світила, як арійці. По-справжньому цінувати сонячне тепло і світло вміють жителі Бельгії.

Клімат цієї невеликої європейської країни формується під впливом Атлантичного океану, тому тут часто дощить. Через це Бельгія заслужила назву Королівства дощів, або менш піднесено Сечового міхура Європи. Дощі в Бельгії йдуть так часто, що перестаєш звертати на них увагу. Особливість бельгійських опадів полягає в тому, що вони, як правило, поєднуються з потужним поривчастим вітром з Атлантики. Тому парасольки проти такого дощу безсилі. Рятують лише плащі з капюшонами. Дрібна мжичка, яка без упину сіється із сірого неба, за бельгійськими мірками, навіть не дощ, тому, наприклад, жителі Брюсселя на неї не звертають уваги і не вважають за потрібне від неї захищатися.

Восени і взимку сонце в Бельгії — рідкісний гість. Брак сонячного проміння — причина затяжних депресій, тому бельгійці кожен по-своєму рятується від цієї небезпечної недуги. Хтось іде до лікаря по антидепресанти, а хтось покладається на підручні засоби. Самі бельгійці не приховують, що зберігати бадьорість і гарний гумор в умовах похмурих дощових буднів їм допомагає кілька келихів пива чи вина протягом дня. Тому у Брюсселі багато невеликих скромних пивничок. Там не подають модних коктейлів, а зі страв — лише чипси та теплий суп. А їхні відвідувачі приходять сюди, щоб перекинути келишок чогось міцного, посидіти хвилин зо двадцять у теплому затишку і рушити далі у справах у значно веселішому настрої, який дає змогу не звертати уваги на мжичку та сіре небо.

Коли ж сонце все-таки визирає з-за низьких хмар, це стає маленьким святом у бельгійській столиці. Кафе й ресторани моментально виставляють столики на тротуари, що вмить заповнюються відвідувачами, котрі споживають обіди із блаженними усмішками, мружачись на сонце.

Навіть бельгійські оселі влаштовані так, щоб у них потрапляло якомога більше сонця. У Брюсселі вважається нормальним не вішати на вікна штори. Кажуть, що ця традиція бере початок із ХVІ сторіччя, коли на території сучасної Бельгії панувала Іспанська корона. Іспанський король заборонив під страхом смертної кари вішати на вікна штори, щоб стражі порядку могли стежити, скільки людей збирається у вітальнях містян. Так правитель хотів переконатися, що проти нього не готують змов і повстань. Проте згідно з іншою теорією, традиція не завішувати вікна пов’язана з місцевим кліматом: бельгійці насолоджуються кожним промінчиком сонця і тому радіють його появі у квартирах, а не ховаються за шторами.

До речі, у старовинних бельгійських будинках можна часто побачити вікна з вітражними елементами, так звані фламандські. Павичі, гілки апельсинів, ірисів, хитросплетіння плюща з кольорового скла перетворюють скупе бельгійське сонце, яке потрапляє до помешкань, на різнобарвне казкове сяйво.

Оскільки різниця між температурою повітря в різні пори року в Бельгії не надто висока і, наприклад, 12 градусів тепла вважається тут нормальною погодою для зими і для літа, то місцеві жителі не дотримуються умовностей сезонного одягу. І якщо січневого дня з-за хмар визирне сонце, а стовпчик термометра підніметься вище як 10 градусів, то на вулицях Брюсселя нерідко можна зустріти чоловіків, одягнених у трохи незвичний для українців ансамбль: куртку, шарф і шорти.

Непереборний сонячний оптимізм дає змогу бельгійцям улітку відпочивати на рідному узбережжі Північного моря. І хоч у Бельгії побутує жарт, що в Північному морі можна купатися лише один день на рік, улітку його пляжі людні. Щоправда, в його каламутних холодних хвилях не надто накупаєшся, а різкий вітер не дозволяє по-справжньому поніжитися на сонечку. Проте налаштованих на літній відпочинок бельгійців це не зупиняє: якщо вода у морі вже дуже холодна, вони купаються в гідрокостюмах, а від вітру на пляжі вкопують спеціальні ширми, які захищають і дають змогу погрітися на сонці, якому вони раді і взимку, й улітку.