Нинішній рік 200-літнього ювілею Великого Кобзаря рясно розквітнув найрізноманітнішими заходами з увічнення пам’яті нашого Пророка. Допитливий читач «УК» мав зокрема змогу дізнатися з газети про цікаві виставки давніх листівок, які розповідають про Кобзаря, у Вінниці та в Кам’янці на Черкащині. Цей матеріал привернув увагу народного художника України, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка, директора видавництва «Криниця», яке видало монументальну працю «Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури 1890—1940», Леоніда Андрієвського. І він вирішив розширити рамки розмови на цю тему.
— Леоніде Івановичу, а що саме підштовхнуло цей намір?
— Безмежжя матеріалу, якого, на жаль, не охопити в одній публікації. Бо розповідь лише про жанрове відтворення шевченківських листівок (портрети, українські типи і краєвиди, ілюстрації до літературних творів, етнографічні матеріали) варта окремого дослідження. Або візьмімо їхнє функціональне призначення, що розмежовує вітальні і благодійні, ювілейні і рекламні, агітаційні та гумористичні листівки. Це великий та унікальний масив нашої історико-культурологічної спадщини, донесений до нас колекціонерами, яких об’єднує любов до рідного краю та видатних співвітчизників. Кожен з таких ентузіастів присвятив цьому багато років пошукової праці, примножуючи свій внесок у філокартію — колекціонування листівок.
Нашому видавництву пощастило на співпрацю з такими людьми. Ми вперше в Україні видали кілька великоформатних багато ілюстрованих альбомів. Зокрема «На спомин рідного краю. Україна в старій листівці» на основі матеріалів М. Забоченя, О. Поліщука та В. Яцюка. Цей фоліант містить понад сім тисяч листівок. Тисяча з них — рідкісні, присвячені Тарасові Шевченку. А найдавніша з відомих на сьогодні листівок із портретом Шевченка датована 1898 роком.
— Гадаю, що таким виданням можна подивувати не лише вітчизняного поціновувача мистецьких скарбів, а й гідно представити їх у світі.
— Так воно й сталося. Це видання стало візитівкою України, славнозвісним раритетом, який на презентації у представництві ООН в Києві відомий у світі колекціонер Вільям Морган визначив як найкраще і за змістом, і за оформленням видання у світовому вимірі в номінації видань про поштову листівку. Зокрема він сказав: «Те, що зробила Україна, що зробило видавництво «Криниця», не зробила жодна країна».
— Певно, після цього можна було б спочивати на лаврах, вважаючи українську тему в старій листівці вичерпаною?
— Але «Криниця» не могла собі цього дозволити. Наближалося 190-річчя з дня народження Тараса Шевченка. А вже згаданий один з творців альбому Володимир Яцюк ще мав багато унікальних листівок про життя і творчість Великого Кобзаря та оспівану ним Україну. Тож ми взялися готувати його альбом-монографію «Не забудьте пом’янути. Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури 1890—1940».
— Я в захопленні від нього: майже 600-сторінковий великоформатний альбом, не здрібнена фотографія, гарний друк, обшир історичного матеріалу.
— Мені приємно, що вперше так об’ємно і змістовно подана філокартична Шевченкіана. Та ще й українською та англійською мовами. Тут вміщено фотографічні і художні портрети Кобзаря, відтворені окремо і в поєднанні з іншими елементами художньої структури листівок, репродукції його мистецьких творів, ілюстрації інших митців до віршів та поем Шевченка, композиції з текстами Шевченкових поезій, репродукції творів мистецтва, присвячених його пам’яті, фотонатурні й художні зображення міст, сіл та місцевостей, пов’язаних із біографією поета тощо. Кількість листівок в альбомі, присвячених Т. Шевченкові, сягає понад тисячі. Подано й перелік країн, де вони друкувалися.
— Назвіть, будь ласка, найактивніші у цій справі видавничі центри.
— За кордоном — це Берлін, Буенос-Айрес, Варшава, Вашингтон, Відень, Вінніпег, Женева, Краків, Москва, Нью-Йорк, Париж, Петербург, Прага, Стокгольм. В Україні — Київ, Львів, Одеса, Полтава, Харків.
— А кому належить першість у витворі шевченківської листівки?
— Уже згаданий дослідник Володимир Яцюк подає в альбомі монографії розлогу розповідь про витоки оригінальної форми Шевченкіани. «Донедавна вважалося, що перша шевченківська листівка побачила світ у палітурні Євгена Спожарського (автор кольорової літографічної композиції Андрій Андрейчин). І нині це твердження залишається правдивим, якщо в ньому до слова «листівка» додати означення «кольорова». Не так давно в моїй колекції з’явилася тонова поштова картка з портретом Тараса Шевченка роботи відомої німецької фірми Брокгауза та фотозображенням церкви св. Юра у Львові. Вона видана «Спілкою малярів польських» у Кракові. На адресному боці картки — поштовий штемпель 1898 року. А перша вітальна літографічна шевченківська листівка позначена поштовим штемпелем 1901 року».
— І всі ці відомості зібрала й дослідила одна людина?
— Так. Володимир Макарович — авторитетний шевченко- та мистецтвознавець, відомий за межами України. Але найбільший внесок він зробив у дослідження шевченківської листівки, що й стало основою його грунтовної монографії «Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури 1890—1940».
— Така праця, певно, заслуговує Шевченківської премії?
— Володимир Макарович був серед претендентів на неї. Але не склалося. Та він не опустив рук, знову занурився у пошук. Ми налагодили з ним співпрацю, і 2008 року з’явилося друге видання «Шевченківської листівки». Володимир Яцюк збагатив його майже двома сотнями старих листівок. Але й це було ще не все. Ми працювали над книжкою, а він повідомляв про нові знахідки. На жаль, так і не наситившись нашою співпрацею, він завершив своє земне життя. Але я вірю: за кращих часів для України скарбниця вітчизняного шевченко- та мистецтвознавства поповниться його досі необнародуваним доробком.
— Чи ще хтось так високо оцінив наукову спадщину дослідника?
— На думку авторитетного мистецтвознавця Юрія Белічка, шевченкознавство як наука багато в чому завдячує йому своїм поступом і ліквідацією білих плям. Публікації В. Яцюка в періодиці й окремими виданнями широко відомі і високо поціновуються в колі науковців. Серед багатьох з них варто згадати хоча б введення ним в науковий обіг рукописного «Кобзаря», проілюстрованого М. Башиловим і Я. де Бальменом та надовго загубленого в архівах жандармського відділення.
— Володимир Яцюк, певно, розумів, наскільки важлива для суспільства його «Шевченківська листівка»?
— Так. Благословляючи її у широкий світ, він чітко висловив її цінність для науки і майбутніх поколінь. «Шевченківські поштові картки таять у собі важливу і досі неоприлюднену інформацію для тих, хто цікавиться історією пошти, українського друкарства і видавничої справи. Вони є щедрим джерелом для мистецтвознавців і літературо?знавців, оскільки багато творів малярства і графіки відомі лише завдяки листівкам. Філокартична шевченкіана може прислужитися також історикам, крає?знавцям, етнографам та архітекторам. Адже на багатьох листівках відтворено знищені нині архітектурні пам’ятки, неіснуючі вже типи і краєвиди. Серед названих зображень трапляються рідкісні й унікальні».
Микола МАХІНЧУК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Ми в Google+