Львів став основним прихистком для тисяч людей, які рятуються від війни, гуманітарним хабом і дверима в Європу. Сюди релокуються підприємства, щоб уберегти свій бізнес. Місто першим зустрічає всі міжнародні дипломатичні місії та поважних гостей, що приїжджають підтримати Україну. Львівські лікарі рятують тисячі поранених, постраждалих внаслідок російської воєнної агресії, яких евакуаційними потягами привозять сюди з регіонів, де тривають постійні обстріли. Однак Львів теж неодноразово обстрілювали ворожими ракетами. Перед міською владою постало чимало викликів. Про те, як міське самоврядування функціонує у воєнний час, готується до непростої зими та нового навчального року, допомагає переселенцям і налагоджує контакти з міжнародними спільнотами заради розв’язання нагальних проблем, Укрінформу розповів Львівський міський голова Андрій САДОВИЙ.

— Андрію Івановичу, найважливіше питання, яке цікавить усіх львів’ян, переселенців, що знайшли тут прихисток, людей які приїжджають у місто: чи у Львові безпечно?

— Від ракет, які запускає росія, не застраховане жодне місто України. Зі Львова ще до 24 лютого забрали всі військові об’єкти, але це не зупиняє росіян. Ви знаєте, що Львів багато разів атакували серйозними ракетними ударами. У нас було виведено з ладу три дуже потужні електропідстанції, які живлять два райони міста, були удари по підприємствах, об’єктах інфраструктури, але місто живе.

— Якщо ракети — це справді непередбачувана небезпека, то що можете сказати про повномасштабний наступ з білорусі, яка не так далеко від Львова? Чи готові до нього?

— Звичайно, так. І ця загроза актуальна з 24 лютого. У нас вибудувано територіальну оборону, і ЗСУ, за тією інформацією, що я володію, прогнозують, вивчають і аналізують ситуацію щодня. У кожному районі міста є штаб оборони та проведено додаткову підготовку для членів добровольчих формувань. Відповідальність моя особисто і міської влади — це функціонування міста в екстремальних умовах. Нині Львів — місто, що найбільше приймає українців, які приїхали. Тут нині проживає ще 150 тисяч людей додатково.

— Тож міська влада несе відповідальність тепер не лише за жителів міста, а й за людей, які знайшли тут прихисток. Чи є в нас план евакуації населення, наприклад, як це розробили на Волині?

— Ми не збираємося жодного метра чи сантиметра нашої землі віддавати. Ми готові боротися і воювати. Крапка.

— Ви недавно відвідали Київську область, а саме міста, що були в окупації і постраждали від воєнних дій. Якою була мета вашої поїздки?

— До мене звернувся голова Київської ОВА Олексій Кулеба. Ми з керівниками наших комунальних підприємств відвідали Бучу, Гостомель, Ірпінь. Протягом двох тижнів команда львівського водоканалу облаштовуватиме всі комунікації та благоустрій для тимчасового містечка в Гостомелі. Тут житимуть місцеві люди, чиї будинки зруйнували російські ракети. Також зобов’язуємося до осені відбудувати одну з пошкоджених багатоповерхівок, були ще інші прохання, але ми можемо допомагати в межах здорового глузду, бо тут, у Львові, теж роботи дуже багато. Тому закликаю міських голів, хто має змогу, допомагати українцям, які постраждали від війни. Зима вже близько. Сьогодні наш обов’язок — підтримати кожного.

— А часто до вас звертаються мери інших міст по допомогу?

— По-перше, крім посади Львівського міського голови, маю зобов’язання бути головою Палати громад Конгресу регіональних влад, і щодня приїжджають чи телефонують міські голови з усієї України стосовно багатьох питань. Сьогодні мав розмову з Охтирським міським головою, який потребує консультації з точки зору майбутнього міста. Їм потрібен стратегічний план розвитку міста з огляду на лихоліття, які вони пережили. До речі, такого плану потребують усі міста. І сьогодні також була розмова з керівництвом Міжнародної фінансової корпорації Світового банку, і я на цьому їм наголосив. Українські міста потребують нових стратегій розвитку, треба шукати донорів, які б могли їм допомогти це все розробити. Бо перед тим як щось робити, треба думати, що саме і як. Тому координація є щодня. Часто спілкуюся з мером Миколаєва та інших міст — це моя робота.

— Скільки Львів прихистив вимушених переселенців і чи відомо, яка частина планує тут залишитися на постійне проживання?

— Через Львів за час повномасштабної війни пройшло 5 мільйонів людей. 2 мільйони — таке було населення міста в певні тижні, здебільшого наприкінці березня, у квітні. Уявіть, було населення 800 тисяч, а тут раптово збільшилося до 2 мільйонів! 200 тисяч українців з інших регіонів жили у Львові протягом трьох місяців. Зараз приймаємо 150 тисяч. Це велике навантаження на інфраструктуру, але це наш обов’язок, бо це ж наші рідні. Орієнтовно 50 тисяч готові лишатися тут на постійне місце проживання просто через те, що їм нікуди їхати. Говоримо про людей з Маріуполя, Мелітополя, Сєвєродонецька та інших міст — це ті, хто втратив житло або їхні помешкання зараз у тимчасовій окупації. А 50 тисяч людей — це орієнтовно мільйон метрів квадратних площі, а це умовно 800 мільйонів євро, які треба знайти.

І сьогодні ми розуміємо, що може розпочатися нова хвиля евакуації. Наприклад, мер Покровська написав листа: просить прийняти за змогою 30 тисяч людей. І ми над цим працюємо.

— Багато переселенців жили у школах та закладах культури міста. Як вдалося вирішити питання з житлом для них? Чи живуть іще у Львові люди у шкільних спортзалах?

— У школах Львівської громади більше не живуть переселенці. Їх переселили в інші локації, щоб підготувати навчальні заклади до нового очного навчального року. Також маємо локації, які зараз перебудовуємо для проживання людей. Це установи, які раніше не працювали.

— А що буде з модульними містечками? Їх на території Львова три, і вони не пристосовані до зими, а там проживає понад тисяча людей.

— Їх буде перебудовано. Ми перемістимо локацію зі Стрийського парку і розширимо можливості проживання на Сихові та на вулиці Пулюя. Також з нашими польськими партнерами переобладнуємо ці будиночки, щоб вони могли функціонувати і взимку.

— А людям, які планують залишитися на постійне місце проживання, чи відводитиме місто земельні ділянки? Раніше йшлося про будівництво котеджних містечок, чи триває вже робота в цьому напрямку?

— Про котеджні містечка говорила Львівська адміністрація. Ми як місто зараз вибудували житло для вагітних «Незламні матусі», і це містечко працює, і не лише для жінок при надії, а вже днями приїхала пані, яка народила, і живе  там із немовлям. І це правильно, бо вагітні не можуть чекати, доки закінчиться війна.

Ми працюємо над тим, щоб шукати кошти і будувати житло швидко. Наприклад, оці два будинки для вагітних ми збудували за три місяці. Нині є технології, як будувати 5—6-поверхові будинки за чотири — шість місяців. Ми працюємо з колегами, щоб зробити можливим таке будівництво у Львові. І тут дуже добра новина: уряд затвердив постанову, яка передбачає можливість іпотечного кредитування для будівництва житла. Якщо ця постанова запрацює, йдеться про зовсім невеликий відсоток на 20 років. І ця іпотечна програма — це шанс. Бо відводити ділянки — не вихід, нам допоможуть з інфраструктурою, гаразд, ми це зробимо, але базово потрібно запустити маховик будівництва, щоб люди за короткий термін мали нормальне житло.

— За кілька тижнів розпочинається новий навчальний рік. Чи готові школи міста до очного навчання?

— До 1 вересня 128 шкіл Львова будуть готові до офлайн-навчання. Більшість мають свої укриття, а для тих, що не мають, ми подомовлялися з організаціями та установами, які поряд, щоб можна було в разі тривоги туди привести учнів. Загалом з міського бюджету на облаштування укриттів у школах спрямували 48,5 мільйона гривень. І вже бачимо результат: порядок в укриттях шкіл набагато кращий, ніж у багатьох будинках.

— Багато батьків усе-таки віддають перевагу дистанційному навчанню, оскільки турбуються за безпеку своїх дітей.

— На моє переконання, безпеки для дітей набагато більше у школі, ніж удома. У перші дні війни, коли були удари по місту, люди чемно йшли в укриття, тепер уже трохи розслабилися. А коли дитина у школі, то вчитель зобов’язаний з нею спуститися в укриття. Тому шансів вижити більше, ніж коли лишатися вдома.

— Думаю, вони турбуються і за зимовий період, за те, наскільки тепло буде у школах, лікарнях. Як місто готується до опалювального сезону?

— Нині завдання міста — виживати навіть в екстремальних умовах. По-перше, є надлишок електроенергії, і це завжди запасний варіант, якщо не буде знищено електропідстанції. По-друге, газ, його достатньо у сховищах, але якщо ворог не знищить систему транспортування і підстанції. Якщо те і те буде уражено, чим тоді опалювати? Маємо бути готові до всього. Розробляємо в місті комплексну програму, яка б зробила можливим використання альтернативних джерел опалення. Плануємо закуповувати великі обсяги деревини, вугілля, крім того, спільно з бізнесом плануємо придбати так звані буржуйки. Наше завдання — вижити за будь-яких умов. Крапка.

— У Європі набирає обертів нова хвиля COVID-19. З огляду на те, що в нас значно збільшилося населення міста, чи витримає система охорони здоров’я чергову пандемію?

— Вам для цього треба поспілкуватися з медиками, і ви отримаєте в цьому впевненість на 100%. Перебудовувати нашу медичну систему ми розпочали два роки тому, і на сьогодні вже маємо дуже хороший результат. Ми не просто обслуговуємо львів’ян, переселенців, а лікуємо людей, що зазнали важких поранень, яких привозять сюди медичними поїздами. Наразі справляємося. Низький уклін і велика подяка за це всім нашим медикам. Активно працюємо над створенням Націо­нального реабілітаційного центру «Незламні» (UNBROKEN), аналогів якому немає в Європі. З його появою зможемо приймати 50 тисяч хворих на рік додатково для реабілітації.

— На якому етапі цей проєкт? Як він буде розвиватися? Бо старт дали йому дуже стрімкий.

— Люди, які зазнали поранень, не можуть чекати і потребують допомоги негайно. Наше завдання — забезпечити весь цикл: і протезування, і виробництво протезів, і всі види реабілітації, і можливість проживання та адаптації до нових умов, уже з протезами. Говоримо про психологічну, фізичну та соціальну реабілітацію. Весь цей складний комплекс разом називатиметься екосистемою реабілітації «Незламні».

Ми вже перебудували багато площ у нашому Першому медичному об’єднанні. Плюс — ми зобов’язані збудувати ще кілька корпусів, реабілітаційний і хірургічний, бо навантаження зростає.

І комплекс «Незламні матусі»,  який ми вибудували, — це один з маленьких пазлів великої екосистеми реабілітації, яка вибудовується щодня.

Працюємо над тим, щоб збудувати корпус для проживання людей, які проходитимуть реабілітацію після нових протезів, такі гуртожитки. Після протезування людині потрібно три — шість місяців, щоб адаптуватися: працювати з реабілітологами і звикати жити по-новому. Нині вибудовуємо проєктну частину цього корпусу. Він буде зовсім поряд, біля лікарні, і в цьому районі вибудовуємо локації для виробництва, зокрема протезів, щоб люди мали де працювати.

Я переконаний, що ми в Україні повинні мати якісне повноцінне виробництво протезів, бо протезування за кордоном в середньому коштує приблизно 75 тисяч євро на одного хворого, в Україні це можна робити за сім з половиною тисяч євро. Розумієте, яка різниця? А ніхто просто так нічого не дарує, це все кошти.

— Коли у червні на презентацію проєкту «Незламні» приїжджали міністри охорони здоров’я України та Німеччини, зазначали, що збудувати центр заплановано за два роки, а його вартість — близько 77 мільйонів євро. Яку суму вже вдалося зібрати?

— Завдяки сприянню уряду Німеччини плануємо облаштувати майстерню протезів. Відповідний меморандум підписали з Мальтійською службою допомоги. Ідеться попередньо про мільйон євро інвестицій. Окрім цього, завдяки Мальтійській службі допомоги персонал майбутнього відділення протезування уже навчається в найкращих спеціалістів з ортопедії в Німеччині. І ми хочемо вже цього місяця розпочати етап протезування у Львові. Якщо говорити про кошти, які вже вдалося залучити і скільки ще треба, то йдеться про мільйони і мільйони. Розумієте, це ж не живі кошти, які лежать на рахунку. Наприклад, Фрайбург анонсував задонатити мільйон євро. Зараз вони сказали: ми подумали і готові надати 2 мільйони. І ці кошти мають піти на будівництво тих будівель, де люди житимуть з новими протезами. Так звані гуртожитки, які стануть частиною нашої системи реабілітації. Долучається Вроцлав — теж надає мільйон. Гроші є. Але роботу поки що не можемо розпочати, бо найважливіший з етапів — проєктування, над яким працюємо. Якщо ми, сподіваємося, цього року розпочнемо будівельні роботи, то наступного ми вже все це відкриємо.

— Чи відчула міська скарбниця прибуток від релокованих до Львова підприємств?

— Не можна так казати. Це обов’язок міста, що не перебуває під постійними обстрілами:  працювати з подвійною і потрійною енергією. Бо ми даємо продукцію, яка потрібна всій країні, в різних напрямках. І якщо говорити про бізнес, який до нас приїхав, тут важливий не заробіток, а те, що люди відчувають, що їх чекають, допомагають, дають змогу працювати. Багато вже повернулися в Київ та інші міста, дехто вирішив повертатись, але залишити філіал і тут. І це для нас важливо. Бюджет, якщо говорити про надходження, ми виконали, але левова частка використовується на державні потреби, зокрема і підтримку Збройних сил, тероборони.

Ви ж бачите, ми жодних великих проєктів цього року в місті не організовували. Навіть реконструкції доріг відбуваються за кошти самих підприємців, які погодилися на оплату пізніше. Але те, що розпочали, варто завершити. Це і вулиця Шевченка, Пилипа Орлика, є невеликі недопрацювання на Бандери —  треба дотягти до кінця. Тому стараємося, щоб місто жило навіть у складних умовах. Бо як ви правильно сказали, через Львів нині проїжджає чимало закордонних гостей, дипломатів, делегацій. Наше місто — це перше враження про Україну. Навіть не уявляю, що було б, якби ми не перебудували вчасно площу Двірцеву перед вокзалом. Ми б точно не змогли приймати по 60 тисяч людей на день, як це робив вокзал.

Людмила ГРИНЮК, 
Укрінформ, Львів

(Надруковано зі скороченнями)

 

Фото Маркіяна ЛИСЕЙКА