Напередодні Дня матері в Музеї історії Києва відкрито унікальну експозицію портретів: «Сильні духом. Мами». У фотопроекті — світлини 12 матерів з різних куточків України, які втратили синів під час бойових дій з російським агресором, але живуть далі й займають активну громадянську позицію. На вітринах — фото із сімейних архівів, листи синів матерям із передової, листи-подяки простих українців рідним загиблих героїв.

Матері героїв, що мали мужність узяти участь у цьому проекті. До кінця року заплановано також видання календаря. Фото Володимира ЗАЇКИ

«Багато героїнь нашого фотопроекту не дочекалися з війни єдиного сина. Це нестерпний материнський біль і зранене серце. І вийти з того стану не кожен зможе. Змусити себе щоденно робити щось нове — це подвиг. Він нам підкорився! Серед нас є матері, які кардинально змінили стиль життя і роботу. Хтось був учителем, а потім став волонтером, а хтось народив та виховує дітей. Кожна мама — сильна, мужня та вольова особистість. Ця виставка — найкраща пам’ять про наших героїчних синів, які віддали життя за вільну Україну», — розповіла мати загиблого військовослужбовця учасник та керівник фотопроекту Наталія Дубчак.

Портрет мами Борисенко Наталії Петрівни. Синові був 21 рік...

Серед учасниць — пані Вікторія Яремчук із Кіровоградщини. Її син молодший сержант Олександр Яремчук був спец­призначенцем. 24 серпня 2014 року, виконуючи бойове завдання поблизу Савур-Могили, зник безвісти. Для матері це п’ять років пошуків, болю, відчаю й надії. Останні слова сина пані Вікторія пам’ятає добре: «Мамо, я трішки зайнятий. Звільнюся і зателефоную». Вона вірить, що настане день, коли знову побачить свого Сашка на порозі рідного дому. Він обійме її, заспокоїть і тихенько промовить: «Матусю, я живий, я повернувся!»

Чи може бути більша трагедія, як зображення живої матері і втраченого сина? Мама Панасенко Олена Василівна

Чи може бути більша трагедія, як зображення живої матері і втраченого сина? Мама Панасенко Олена Василівна

Під час відкриття виставки предстоятель Української греко-католицької церкви Блаженнійший Святослав (Шевчук) висловив глибоку повагу кожній матері загиблого воїна, вручив пам’ятні медалі Матері Божої Неустанної Помочі та зазначив: «Віддавши своїх синів за життя Українського народу, ви стали матерями України. Від народу вам особлива шана. У тих фотографіях і ваших очах я побачив постать Пречистої Діви Марії. Лише Вона до кінця може зрозуміти ваш біль, адже також втратила єдиного сина. Не знаю, що пережила Діва Марія, коли Воскреслий Христос прийшов до неї і сказав, що живий. Мені б хотілося, щоб колись у такий спосіб ви зустріли своїх синів».

Нині сенс життя Жеребило Любові Володимирівни — нести пам’ять про свого героїчного сина

Одна з героїнь виставки — пані Тетяна Тороповська з Києва. Розмову з нею «Урядовий кур’єр» подає в сьогоднішніх «Суботніх зустрічах».

Фотовиставку ініціював департамент військового капеланства УГКЦ у межах проекту духовно-психологічної опіки, підтримки та реабілітації родин загиблих військовослужбовців за сприяння Всеукраїнської громадської організації «Ветеранське братерство».

В експозиції — фото із сімейних архівів, листи з передової