Ми, українці, за влучним висловлюванням Ліни Костенко, дивна-предивна нація. Живемо з правіку на цій землі, а свою незалежну державу будуємо аж тепер. 31 рік тому через усі котки історії і століття боротьби зірки стали прихильними до нас. А нині наш вибір загартовується найвищим гартом –– дев’ятий рік триває визвольна війна. Ми переможемо, й така незалежність безцінна. Це підтверджують і відповіді респондентів «Урядового кур’єра» на ось ці три запитання.
1. Що для вас сьогодні означає слово «Незалежність»?
2. Якої незалежності ви прагнете?
3. Чи складно бути незалежним?
«Прагнемо вільного демократичного майбутнього для нашої держави як повноправного члена ЄС»
Всеволод ЧЕНЦОВ,
Представник України при Європейському Союзі:
1. Для мене Незалежність сьогодні — це всі ми та наша боротьба проти російської війни. Кожен з нас захищає нашу Незалежність, свободу та право обирати власне майбутнє.
Переконаний, що цього року слово «Незалежність» набуває нового змісту для кожного. Ми проходимо через жахливі випробування, але проходимо їх з гідністю та хоробрістю, якими без перебільшення захоплюється весь світ.
2. Думаю, наш народ дав уже нашу спільну відповідь на це запитання: ми прагнемо вільного демократичного майбутнього для нашої держави як повноправного члена ЄС.
3. Бути незалежним — це завжди відповідальність та постійна робота над собою. Це стосується і особисто кожного з нас, і держави загалом.
Ми платимо найвищу ціну за захист нашої незалежності та свободи проти загарбницької війни росії. Для нашого народу незалежність та свобода — серед найвищих цінностей, які ми захищаємо ціною власних життів. Хочу від усього серця подякувати нашим військовим за їхню хоробру та самовіддану боротьбу на фронті. Переконаний, що спільними зусиллями — військовими, дипломатичними, волонтерськими, зрештою кожного з нас — ми обов’язково переможемо.
Слава Україні!
«Хочу, щоб ніхто і ніколи не зазіхав на наш суверенітет»
Сергій ДУДКО,
Заступник директора Полтавської академії неперервної освіти ім. М.В. Остроградського,
кандидат педагогічних наук, член добровольчого формування «Доброволець»:
1. Для мене воно означає можливість кожному громадянинові України мати право вибору, право на власну думку, свободу в діях, звісно, у межах законодавства України, демократичне суспільство, державний суверенітет, цілісність державних кордонів тощо.
2. Насамперед прагну, щоб нашу державу звільнили від російського окупанта. Хочу, щоб ніхто і ніколи не зазіхав на наші незалежність, суверенітет, демократію. Щоб економічні зв’язки між нашою державою та країнами-партнерами складалися на взаємовигідних умовах, усі галузі виробництва розвивалися відповідно до світових ринкових стандартів, щоб не було економічного шантажу від будь-яких держав.
Україна повинна мати можливості захистити себе від ворога.
3. Якщо говорити з позиції українського суспільства, то розділив би його на дві частини: громадяни, які народилися і досягли зрілості в радянському союзі, й сучасна молодь, яка зростала у часи Незалежної України. У першої частини суспільства виховано та закладено інші складові сприйняття суспільно-політичних змін, які сформувалися останні кілька десятиріч. У них більш авторитарні погляди, прагнення мати сильного державного лідера. Таким людям близьке поняття «всі люди брати», в них нема або принижені національні, етно-соціальні складові громадянина Української незалежної держави. Цій частині суспільства бути незалежними в нашому патріотичному розумінні складно.
Друга частина суспільства вихована та зрощена на ідеології вільної та незалежної держави, на прикладі борців за незалежність, в умовах розуміння суті незалежності, суверенітету та класичної демократії. Цій частині суспільства легко бути незалежними.
Особисто мені на даному етапі легко бути незалежним. Моє розуміння незалежності формувалося наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, разом із формуванням незалежності нашої держави. Саме в цей час я став членом громадського козацького осередку ім. М. Міхновського, створив за період мого директорства в Полтавській ЗОШ №24 Козацьку республіку. Працюючи в органах місцевого самоврядування, підтримував Полтавський козацький полк. А із приходом на нашу землю агресора взяв на себе відповідальність і організував у мікрорайоні, де живу, загін місцевої самооборони.
«Незалежним бути легко»
Василь КУЗАН,
голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України:
1. Моя особиста боротьба за Незалежність України почалася 1986-го. Наступного року я вступив в Українську Гельсінську Групу, а 1989-го вже брав активну участь у створенні Народного Руху України на Закарпатті, виступав на установчій конференції, за що потім розплачувався на роботі –– працював учителем у сільській школі. 1990 року очолював Іршавську районну організацію НРУ. На цій посаді разом з колегами встановили та відкрили пам’ятний хрест «Борцям за волю України». Щодо мене порушили кримінальну справу, я пережив суд. Але мене не посадили. Часи змінювалися дуже швидко.
Проголошена Незалежність України спричинила ейфорію у серцях багатьох моїх земляків, але потім виявилося, що ми мріяли не про таку Незалежність. Наша Батьківщина лише формально була незалежною, а фактично ще 30 років жила у москвоцентричному інформаційному та економічному полі. Тільки кінець лютого дав нам шанс остаточно вирватися зі смертельних обіймів північного дикого ведмедя.
Саме цими днями стадія нашої Незалежності підходить зрілості. Тільки тепер більшість українців зрозуміла, що справжня Незалежність нашої держави можлива тільки після повного розриву з московськими виродками, дикою ордою, яка прагне знищити нашу державу та стерти українську націю з лиця землі.
Така мета з’явилася в москалів не на голому місці й не цього року. Може, хтось не знає, але у вищих школах кдб був спеціальний предмет «Український буржуазний націоналізм». Спецслужби совіцького союзу (московії) не боролися ні із грузинським націоналізмом, ні з латвійським, тільки з українським. Тому що тільки нашу історію вони намагалися та хочуть і нині привласнити. Адже московія без Русі — порожнє місце. Але ті угро-фінські народи, які вже вкрали нашу самоназву, нічого спільного з Руссю не мають. А казочки про єдиний народ, про «мивсєбратья» — це тільки міфи, які створила брехлива кремлівська пропаганда.
2. Україна –– найбільша і найбагатша країна Європи. Мрію, що найближчим часом, після нашої Перемоги над кацапським загарбником моя країна стане рівною в сім’ї європейських народів. Що кожен наш громадянин не проходитиме через приниження під час перетину західного кордону. Що ми станемо вартими своєї правдивої історії, яку писатимемо самі. Що станемо гідними пам’яті предків. Що житимемо без олігархів в українській Україні, найкращій у світі, де навіть з іноземцями спілкуватимуться українською мовою.
3. Ні. Незалежним бути легко, приємно. Незалежність –– це відчуття самодостатності, гідності, власної сили, гордості за свою націю та власну державу. Незалежність –– це свобода, можливості робити те, що хочеш, відсутність страху, це… Люди, які живуть багато років у незалежних державах, ніколи не озираються на сусідів, не зважають на чужу думку. Бо вони самодостатні. Бо вони сильні.
Ми як нація ще не є незалежними повністю. Ми на шляху до Незалежності. А ось вибороти її уже складно, дуже важко. Боротьба коштує нам життів багатьох тисяч найкращих представників нації. За нашу Незалежність гинуть Герої. Вічна їм слава!
Ярослав ПРОЦЕНКО,
начальник групи цивільно-військового співробітництва
оперативно-тактичного угруповання «Суми»:
1. Незалежність у мене асоціюється насамперед з такими поняттями, як свобода, воля, перспективи, успіх. Подумки порівнюючи початок 1990-х із нинішніми, переконуюся: Україна успішно ствердилась як волелюбна європейська країна, в якої світле майбутнє. На жаль, північному сусідові не до вподоби, що поряд розвивається молода держава, яку цінують у Є
вропі й світі. Тож нині Збройні сили України, Національна гвардія, бійці територіальної оборони, представники інших воєнізованих формувань дружно стали на її захист і дають гідну відсіч ворогові.
Незалежність завжди цінується за найвищими балами, але одна річ — вибороти її, а інша — утримувати. Український досвід неоціненний з багатьох точок зору, починаючи від визвольної боротьби і закінчуючи здобуттям незалежності. Для мене це численні жертви — ті, хто поклав життя на олтар свободи, і державне знамено, що гордо майорить у містах і селах України, за кордоном.
2. Стабільної, мирної, життєствердної. Щоб кожен ранок разом зі сходом сонця починався з державного гімну на славу країни, кожного її громадянина. Вважаю, що й за незалежність треба вміти постояти. Нині Україна складає один з найважчих і найскладніших іспитів. Переконаний: з нами Бог і Правда, тож ствердимо оновлену незалежність, про яку мріяли мільйони наших співвітчизників.
3. Швидше «ні», ніж «так». Незалежністю треба вміти розумно розпорядитися. Звісно, особливо цінується те, що дісталося непросто. На щастя, ми, українці, знаємо справжню їй ціну. Однак і звикати до незалежності, як до чогось щоденного і буденного, не варто.
Сьогодні ж переживаємо надскладний етап у становленні держави, який, переконаний, здолаємо з честю, а здобута Перемога на фронті стане надійним підмурівком Незалежної України.
«Прагну жити в сильній, безпечній, мирній державі»
Сергій КРИМОВСЬКИЙ,
військовослужбовець:
1. На сьогодні, в першу чергу, це перемога над ворогом.
2. Прагну жити в сильній, безпечній, мирній державі, яку всі поважають і надихаються нею.
3. Бути незалежним в державі, де йде війна, складно. Потрібно буде докласти багато зусиль, щоб повстати з уламків руйнувань і в майбутньому бути вільним та незалежним.
«Після перемоги отримаємо іншу, оновлену країну»
Олександр ШАПАРЕНКО,
дворазовий олімпійський чемпіон з греблі на байдарках і каное,
Почесний громадянин міста Суми:
1. У сучасному світі державна незалежність має виняткове значення. Навряд чи знайдеться країна, яка б воліла жити під чиїмось протекторатом замість того, щоб самій розпоряджатися власною долею і долями своїх громадян.
Україна століттями виборювала свою Незалежність. Сьогодні ми вільні, дух свободи дозволяє самостійно приймати рішення, на власний розсуд обирати шляхи розвитку, не лише бачити, а й наближати перспективи.
За роки свого спортивного життя я побував більш як у 30 країнах, і всі вони були і залишаються незалежними. По-доброму заздрив колегам-спортсменам, яких не обтяжував ідеологічний тягар: вони просто обстоювали спортивну честь своєї країни, прагнули досягти якомога вищого результату.
Для мене незалежність — це насамперед право на вільний вибір у навчанні, віросповіданні, роботі, спорті, відпочинку, захопленнях тощо. Звісно, це передбачає і власну відповідальність за кожен вчинок, кожне слово, кожне рішення. Тобто незалежність і відповідальність завжди поряд, вони взаємопов’язані.
2. Колись Великий Кобзар написав: «В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля». Істина, перевірена часом. А ще ж у пам’яті часи, коли українці жили у своїй хаті, як у приймах, беручи під козирок виконання тих чи тих команд і розпоряджень, доведених згори.
Нині, коли триває війна з російськими окупантами, які з усіх сил тужаться не випустити Україну з орбіти власних інтересів, питання незалежності постає особливо гостро й актуально. Віриться, що після нашої перемоги матимемо іншу країну — оновлену, одухотворену, щасливу, перспективну. Головне, щоб незалежність завжди мала мирний характер.
3. Однозначно відповісти складно, оскільки існує випробовування незалежністю. Має бути чіткий баланс між незалежністю й відповідальністю. Нашій країні трохи більш як три десятиріччя, і за цей час ми набули досвіду в державотворенні, склали багато важливих іспитів. Однак є чого вчитися, і, на жаль, нині доводиться вчитися у воєнних умовах.
Та крицевий гарт, набутий у важкому протистоянні з ворогом, зміцнить фундамент незалежності, дасть змогу Україні вийти з війни не тільки переможницею, а й загартованою, змужнілою, сильною.
«Як каже давня мудрість, людина настільки вільна, наскільки дозволяє її страх»
Тетяна БОБКО,
Учителька історії Калинівського опорного закладу
загальної середньої освіти Броварського району Київської області:
1. Лише в мирній і самостійній державі ми будемо незалежними. Тому за незалежність треба боротися.
2. Україна завжди була країною вільних людей. Як каже давня мудрість, людина настільки вільна, наскільки дозволяє її страх. За роки незалежності в нашій державі виросло не одне молоде покоління, яке нікого і нічого не боїться. Проте слід пам’ятати, що незалежність важко здобути, але легко втратити. Тому, на мою думку, ми повинні прагнути до такої незалежності, яку втратити неможливо. А для цього потрібно навчитися любити своє, рідне, поважати себе, щоб поважали всі навколо. На першому місці має бути людина і справедливість, а вже потім добробут.
3. Чи складно бути незалежними? Незалежними бути складно. Як я вже казала, незалежність втратити дуже легко. Незалежність — це боротьба. Це зусилля, які ми робимо щодня, зберігаючи те, що для нас цінне. Цінність бути тим, ким ми є, говорити те, що думаємо, захищати ідеали, в які віримо. А ще бути незалежним — це бути відповідальним. Відповідальним перед тими, кого любимо. Дуже хочеться, щоб наші щоденні зусилля були успішними. Перед нами дуже непростий і тривалий шлях, і ми лише на його початку. Вірю, що ми досягнемо мети.
«Вільно дихати, говорити, діяти, вчити, любити, жити, мріяти…»
Наталія ГУМЕН,
вчителька української мови та літератури, поетеса,
волонтерка, вимушена переселенка з тимчасово
окупованого рашистами міста Бердянськ Запорізької області
1. Це був один з найстрашніших днів мого життя, коли біля будинку проїхали танки зі свастикою z. Страшно було не через те, що почалася війна, а через усвідомлення бути приреченою на мовчання. Місто поступово перетворювалося на огидне окупаційне місиво. Я ламала язика, щоб не виокремлюватися з російськомовного натовпу і не привертати уваги своєю українською. Коли вдалося виїхати із цього пекла, вперше в житті відчула, наскільки важливим для мене стало розуміння незалежності та свободи. Тому незалежність для мене — не просто пишатися своїм народом, вірити в силу кожного українця, мати гордість за свою країну, а єдиний головний ідентифікатор мужності, сили, незламності та самовідданості.
2. Вільно дихати, говорити, діяти, вчити, любити, жити, мріяти –– це моя незалежність. Усвідомлення того, що я частина обраного народу, який роками обстоював право на повагу до своєї історії, культури, традицій, мови, зробило мене ще більш нескореною і сильною, гідною донькою Шевченка, Стуса, Симоненка, Петлюри, Грушевського та інших великих українців.
3. Неймовірно складно. Там, в окупованому місті, приховуючи будь-який натяк на українське, я знову відчула обмеженість і залежність від бридкого тиску російського свавілля. У мене щодня відбирали можливість залишатися людиною, яка має право бути вільною. Проте звідси і оптимістичні рядки, які я написала в зіщуленому від загарбників Бердянську:
Та прийде час, і я у нього вірю,
Сурмлять давно пророчі голоси.
Не втрачено ще віру та надію,
На виднокраї вже нові часи.
«Геть від москви!»
Олег, юрист, правозахисник,
житель тимчасово окупованої території Донецької області
1. Насамперед назву надзвичайно величезну трагічну ціну, яку Україна платить за свою незалежність, починаючи з 2014 року, а далі з 24 лютого цьогоріч. Водночас це мужність, героїзм, сила духу, віра в перемогу мільйонів українців, які об’єдналися в цей драматичний складний час і стали на захист нашої Батьківщини і незалежності. Ще не можу не згадати своєрідні випробування та перевірку нашої незалежності і справжності бутафорних патріотів, які підтримували її тільки на словах і для власної кар’єри чи вигоди. На жаль, можна навести багато прикладів, коли люди працювали в державних структурах, навіть одягали вишиванки і віталися: «Слава Україні!», а далі різко перейшли на бік російських загарбників і тепер допомагають їм нищити нашу незалежну державу, в якій вони ствердились як фахівці чи керівники. Отож, ніде правди діти, нині є й такий потворний бік нашої незалежності.
2. Даруйте за лаконічність, обмежуся добре відомим висловом: «Геть від москви!»
3. Ні, нескладно. Це нині смертельно небезпечно! По-перше, у росіян-зайд люта ненависть навіть до самого слова незалежність, яке вони свідомо калічать: «нєзалєжность». По-друге, ці путінські «денаціоналізатори» готові стерти в порох усіх українців, які 1991 року їх начебто зрадили, бо свідомо зробили український вибір: «А, незалєжності, хахли, захатєлі?!.» І по-третє, Україні та українцям, мабуть, ніколи не буде просто бути незалежними, доки поряд існує людиноненависницька терористична московська імперія зла у теперішньому поки ще не добитому вигляді.
«Ми повинні створити справедливу незалежну економіку»
Олексій КУЩ,
незалежний економічний і політичний експерт:
1. Для мене незалежність –– це можливість зберегти власну національну ідентичність і такий самий власний устрій життя й діяльності. Напад росії на Україну для всіх людей, які живуть на нашій землі, та попри те, якою мовою вони розмовляють, порушив спосіб їхнього життя. Звісно, із цим ніхто не захотів миритися. По суті, це і є наша національна ідея, як на мене.
2. Щодо незалежності до якої прагну, то передусім як економічний експерт зазначу, що виборюю економічний націоналізм та створення власної економічної моделі розвитку для нашої країни. У цьому сенсі можемо брати чудові приклади Ізраїлю та Південної Кореї. Саме ці країни показали всьому світові власну модель незалежності, яку обстоюватимуть завжди. Це вміння захищати внутрішній ринок і ефективно працювати на зовнішньому. А також це постійні інвестиції в людський капітал.
Україна має повчитися виборювати таку незалежність і створити власну модель, яка має бути резистентною до внутрішніх та зовнішніх криз і формує справедливий розподіл національного продукту.
В Україні має бути формула незалежного добробуту кожного громадянина, як в Ізраїлі. Якщо хочете, це може стати національною ідеєю: «Щасливо народжувати, щасливо жити і помирати на своїй землі».
Після того як ми обов’язково переможемо у цій страшній війні, повинні будувати суспільство, де нарешті буде подолано відчуття несправедливості. І маємо створити справедливу незалежну економіку. Нам пощастило: старих олігархів, які були завжди, вже не буде. Тому що разом з війною буде зруйновано і стару олігархічну базу. Це буде унікальним явищем. І наше завдання, щоб бути незалежними, — зробити все, щоб в Україні не з’явилися нові квазіолігархічні форми, –– ті, які, приміром, сидітимуть на проєктах відновлення країни чи імпортних потоках товарів. Це важко зробити, але нам слід після такої тяжкої війни повністю перезавантажити економічну модель нашого розвитку, щоб у ній не було місця новоявленим олігархам і щоб ми були справді незалежними.
3. Чи складно бути незалежним? Складно, але можливо. Це, якщо хочете, постійний опір негативному, це перебування в активному стані, на відміну від тих, хто перебуває в комфортному пасивному.
«Для менеце щоденна робота»
Євгенія НАПУДА,
бібліотекарка Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Ф. Потушняка,
громадська діячка, волонтерка:
1. Для мене, як і для кожного свідомого українця, незалежність — це боротьба. Боротьба з віковічним московським ворогом за право називати себе українцями. Це воля. Воля бути єдиним народом. Це свобода. Свобода від «братніх» країн, які «рятують» нас бомбами, хімічною зброєю, вбивствами, зґвалтуваннями.
2. Переможної! Із поверненням усіх окупованих територій.
3. Для мене, як і для колег з обласної книгозбірні, це щоденна робота для зміцнення підвалин нашої незалежності. І звичайно, складно акумулювати ресурси, щоб вчасно реагувати на запити, які виникають регулярно.
Із 26 лютого цього року українці з міст, де тривали активні бойові дії, почали з’їжджатися на Закарпаття. Тож майже з перших днів повномасштабного російського вторгнення на територію України Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка зосередила роботу на підтримці внутрішньо переміщених осіб.
У квітні до нашого краю прибула рекордна кількість внутрішньо переміщених осіб. Щодня бібліотекарі та волонтери працюють із великою кількістю дорослих і дітей. Влаштовуємо для них лялькові вистави, заняття з акторської майстерності, підготовки до незалежного мультитестування, арттерапію, музичну терапію, заняття з йоги та саундхілінгу –– звукової терапії.
Мої колеги-бібліотекарі організували клуби з вивчення англійської та японської мов. Відвідувачі із задоволенням беруть участь в інтерактивних п’єсах, заняттях із 3D-графіки, майстер-класах з бісероплетіння, малювання, інтуїтивних танців та інших активностей.
Щоб добитися комфортної соціалізації та інтеграції переселенців у місцеві громади, проводимо для них творчі заходи. До прикладу, на День вишиванки 30 учасників та учасниць із Краматорська, Харкова, Києва, Дніпра, Бахмута, Чернігова, Запоріжжя й Ужгорода вишивали обереги в національних кольорах. Це були символи України, а також обереги-ангели та відомий песик Патрон. Усі ці витвори поїхали з волонтерськими посилками на фронт для захисників і захисниць.
У роботі з дітьми у книгозбірні використовуємо інтерактивні форми –– бібліоквести та флешмоби. Учасники виконують різноманітні завдання, пов’язані з літературними героями, усною народною творчістю, шукають підказки в різних локаціях бібліотеки, зокрема у дворику та бібліотечному підземеллі.
Команда бібліотекарів і залучених помічників з переселенців щомісяця проходить навчальні онлайн-тренінги, одержуючи консультаційну та менторську підтримку щодо нагальних послуг, методичну допомогу у вигляді друкованих і електронних матеріалів з таких тематик: психосоціальна підтримка, протимінна безпека, протидія торгівлі людьми, творчість, медіаграмотність, кібергігієна, працевлаштування, діалог та порозуміння тощо. Усе це робимо для того, щоб наші слухачі могли застосовувати здобуті знання у щоденній роботі.
Спільно із Центром протидії дезінформації при РНБО і Міжнародною організацією міграції ми організували й провели тренінг з медіаграмотності для молоді, обласну інформаційну кампанію із протидії торгівлі людьми.
Роботи ще багато, складнощів теж. Але я впевнена, що з усім упораємося і обов’язково переможемо!
«У світі немає нічого сильнішого, ніж консолідована навколо своєї країни нація»
Леонід ЛЕНКО,
студент Національного університету «Острозька академія»,
призер Всеукраїнського конкурсу студентських есе «Відбудова країни: виклики, можливості та завдання»:
1. Я народився й виріс у Краматорську на Донеччині. Обрати спеціальність «Національна безпека» в найдавнішому й водночас одному з наймолодших в Україні вишів мене спонукала ця несправедлива війна проти України, яка триває з 2014 року. А 24 лютого, коли ненависний сусід розпочав повномасштабний наступ, я був у рідному місті, чув вибухи на аеродромі. Звісно, одразу залишив його.
Узяти участь у конкурсі про відбудову України вирішив тому, що мені болить доля рідної держави, я теж хочу бути причетним до її відновлення, великої модернізації. Це неодмінно буде у всіх сферах життєдіяльності! Але без політичної волі Україна не зможе розраховувати на швидкі та ефективні зміни. Як довела війна, в нас просто катастрофічна ситуація з кількістю прихильників «рускава міра» у вищих ешелонах влади, серед керівників громад на сході країни. А це пряма загроза національній безпеці.
2. Треба законодавчо закріпити більш жорсткі вимоги до тих, хто балотується на керівні посади, поглибити спеціальні перевірки кожного кандидата, звести до нуля так зване кумівство. Закореніла корупція не дозволяє Україні швидко перейти на європейські рейки. Мене дуже турбує й ухилення від сплати податків: прикриваючись війною, частина бізнесу не сплачує цих життєдайних для економіки коштів. А на що ми тоді сподіваємося? Статус кандидата у члени Євросоюзу, який отримала Україна, — це ще далеко не членство. Попереду — важкий, наповнений щоденною працею шлях для всіх і кожного з нас. Саме війна, хоч як парадоксально це звучить на перший погляд, має стати каталізатором для початку стрімких змін, адже суспільство платить надвисоку ціну за своє право жити в європейській квітучій країні. Переконаний: разом ми подолаємо всі проблеми та перешкоди.
3. Головний виклик для України — завершення війни і повернення всіх територій. Саме такою — великою і соборною — бачу рідну зранену державу. Після роз’язання цього нелегкого завдання ми просто приречені на успіх. Саме про таку успішну Україну мрію. Бо немає у світі нічого сильнішого, ніж консолідована навколо своєї країни нація. Ми, українці, — нація переможців!
«Хочу, щоб наші діти, як і раніше, ходили у школи і садочки»
Анастасія КУЗОВКІНА,
31 рік, домогосподарка з Полтави:
1. Я ровесниця Незалежності, народилася 28 червня 1991 року, в День Конституції України. Це одне з найголовніших свят нашої незалежної держави. Тому слова «Конституція» і «незалежність» для мене рівнозначні, милозвучні.
Але про значення незалежності я стала замислюватися вже коли стала мамою двох дітей: у нас із чоловіком підростають донечка Марійка, їй 3 роки, і син Ігор, йому скоро виповниться 12.
Незалежність — це коли ми нічого нікому не винні, коли ми вільні. Вільні у своїх рішеннях, жити без обмежень, здобувати освіту, розвиватися, працювати, де хочеш, реалізовувати свої мрії.
2. Такої, яка була до війни. Коли ми жили мирно, не ховалися від звуків сирен і нікуди не тікали з рідної землі, своїх домівок. А тепер навіть моя Марійка знає, що в небі можуть літати ракети.
Хочу, щоб наші діти, як і раніше, відвідували гуртки, садочки, ходили у школи. Скоро 1 вересня, а ми досі не знаємо, як вони навчатимуться. Жоден інтернет не замінить живого спілкування з учителем, іншими дітьми.
Я б не хотіла залежати від якихось державних соціальних пільг чи допомог, але поки що ми без них не обійдемося, адже живемо на зарплату мого чоловіка та мої підробітки. Хочу мати змогу пекти торти й інші кондитерські вироби. У мене це добре виходить. На початку війни я більш як місяць на волонтерських засадах пекла торти, кекси, пиріжки для українських воїнів, переселенців та їхніх дітей, жителів Харкова, Сум, інших міст, які обстрілювали вороги.
3. Думаю, складно. Іноді нас обмежують якісь суспільні традиції, норми, обставини. Проте якщо порівнювати наших людей з північними сусідами, які так прагнуть уярмити нас і знову затягнути у своє болото, то українці справді вільні й незалежні.
У чоловіка є родичі в ерефії. Вони, за їхніми словами, не підтримують війну в Україні, але бояться вийти на майдан і сказати про це вголос. Тому що за це їх посадять до в’язниці. За них усе вирішує їхній цар. А ми можемо відкрито висловлювати думки і критикувати державу, місцеву владу, і нас за це не покарають.
Коли на нашу землю напав той північний сусід, наш народ самоорганізувався й сміливо протистоїть ворогу, який значно переважає нас за кількістю живої сили, техніки й озброєння. Тому що ми вільні, у нас козацький дух.
Ось ви перебуваєте в нашому селищі. Бачите, які у нас чудові краєвиди, садочки, шикарні сучасні будинки. Жоден з них не схожий на інший. І так у всьому місті. Нас влада не змушує будувати за шаблоном. І це теж вияв незалежності.
«Нинішній досвід і біль допоможуть нам збудувати вільну державу!»
Ярослав ГАВЯНЕЦЬ,
військовослужбовець:
1. Для мене поняття «незалежність» з 2014 року — синонім слова «боротьба». Я народився приблизно в той самий час, коли Україна відновила 1991 року власну державність. До 2014 року мені не подобалося, що моя держава, моя країна загрузла в якійсь несправжності — повсюди були подвійні стандарти, лицемірство. Але після того, як я вперше прийшов на Майдан, побачив, що людей, яких не влаштовує такий стан справ, мільйони. Це піднесло мій дух, я почувався щасливим, що стільком людям усе-таки не байдуже, що твориться у країні. Тоді вперше повірив, що ми можемо щось змінити та здобути справжню незалежність.
Коли російський окупант посунув на українську Донеччину та Луганщину, я пішов боронити рідну землю у складі тієї бригади, в якій свого часу проходив військову службу. Був у лавах захисників донецького летовища. Цього року 24 лютого рашисти розв’язали велику війну. Я знову став у стрій. Ось чому поняття «незалежність» останні вісім років для мене означає «боротьба», бо Україну, її державну незалежність треба боронити.
2. Прагну незалежності, за яку ми боремося, тобто справжньої української державності. Адже те, що продемонстрував український народ після повномасштабного вторгнення російських загарбників на нашу землю, — незбориму єдність, щирість, співчуття та допомогу одне одному, — феномен, який ще вивчатимуть у всьому світі. Я переконаний, що після перемоги Україна стане тією державою, приклад з якої братимуть усі інші.
3. Незалежним бути нескладно, але для незалежності потрібно бути зрілим. 1991 року українці були занадто недосвідченими, щоб по-справжньому взятися за будівництво незалежної держави. Дуже шкода, що нам довелося подорослішати лише після початку війни. Але цей досвід, цей біль допоможе нам у майбутньому збудувати сильну, вільну та незалежну державу, бо саме в такій країні мають жити мої діти.
«Для мене День Незалежності прирівнюється до Воскресіння Христового»
Євгенія ГЛАДУНОВА-БОРЕЙКО,
член правління і ради рівненської «Просвіти» із 1988 року,
почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта»:
— Для мене наш День Незалежності прирівнюється до Воскресіння Христового. Україна ніби заснула на багато століть, а чорнобильський вибух розбудив її й покликав до нової боротьби за свободу. Ця боротьба то вибухала, то пригасала: козацькі повстання, Гайдамаччина, Тарас Шевченко, Холодний Яр, «Просвіта», а далі — УПА. Прагнення до незалежності нуртувало у крові поколінь українців. І тепер палає жорстока війна за неї.
Мені 86 років. Я щаслива, що була серед двох десятків сміливців, які 1988-го, в умовах комуністичного режиму створили в Рівному Товариство шанувальників української мови, культури та історії. Очолили цю боротьбу за українську мову, а надалі за незалежну Україну, рішучі хлопці з виробничого об’єднання «Азот» (В. Червоній, А. Ткач, В. Мельничук, С. Новак), ідеологом товариства став переслідуваний радянською владою безкомпромісний професор Олекса Новак.
Нас залякували, не давали приміщення для зібрань, але й побоювалися. Проте ми вперто збиралися на квартирах у мене, Юрія Велігурського, а то й просто у скверах, парках. Люди линули до нас зболеними серцями. Почали масове збирання підписів за державний статус української мови. Створили народний університет «Просвіта» (керівник професор Борис Степанишин), який відвідували сотні людей, що прагнули правдивої інформації.
Вирішальним стало підняття жовто-синіх стягів та виконання гімну «Ще не вмерла Україна» 1989 року на Козацьких могилах. Тисячі людей. Приїзд В’ячеслава Чорновола. Величне піднесення аж до небес наших мрій і надій. 24 серпня 1991 року з однодумцями перебувала на Всесвітньому форумі Союзу українок у Чернівцях. Ми аплодували і плакали від радості, коли почули про проголошення Незалежності України. У той час по телебаченню передавали, як у Рівному знімають із постаменту леніна.
Це було щось неймовірне! Мій світлої пам’яті чоловік Михайло Борейко, невтомний просвітянин, який за 30 років незалежності видав понад 60 книжок, які забороняли совєти, казав: «Як побачу зашморг на шиї цього ката, то можна спокійно померти». Він дожив до 2020 року. Я сподіваюся дожити до нашої Перемоги над брутальним московським ворогом, який підло іменував себе нашим «старшим братом». Переможемо. Відродимося. Неодмінно станемо успішними. Адже нашій державності тисячі років. Тому цей серпневий день сприймаю як 31 рік поновлення незалежної Української держави.
Слава Україні! Героям слава!
«Незалежність — це воля думки, слова, наміру, дії»
Олег ГЕРМАН,
заслужений діяч мистецтв України:
1. Як мені заболіли слова, почуті в автобусі від якоїсь знервованої пані, як вони різали слух і серце: «Що ж вам дала ота нєзалєжність? Ото війна через неї й жебрацтво наше! Намайданили біду на свою голову!» Весь автобус буквально вибухнув від обурення. Що я їй міг сказати? Чим спростувати? Щоб збагнути значимість світла, потрібно спізнати владу темряви. Усе пізнається на протилежностях. Часто усвідомлюємо набуте, втративши його.
На Незалежність погляну від протилежного. Як кожна людина, родина, громада, народ розуміє «залежність»? Залежність є від когось або чогось, тобто це своєрідна плата комусь за щось (житло, працю, посаду тощо). Залежна людина чи держава не можуть бути собою, бо мають покірно служити тому, хто міцно тримає їх на своїх зачіпках чи ваших помилках. Для мене незалежність — небо, в яке злітає випущена із клітки птаха. Незалежність — це воля думки, слова, наміру, дії. Це мрія мого батька, яка стала реальністю та яку потрібно берегти, мов скарб, дарований чи здобутий для нас.
2. Якої хотів би незалежності? Кожен прагне пити чисту воду, дихати чистим повітрям, реалізовувати свої здібності й таланти, бути потрібним. І я теж, як й ви, цього прагну. Одначе багато людей розуміють незалежність як вседозволеність, а свободу — як форму безкарності. Ось це мені болить. Суспільство формується з особистостей і стає таким, якими є певні особи. Якщо для кожного з нас взаємини з іншими побудовані на повазі та моральних цінностях, якщо порядність — спосіб існування, якщо любов до Бога, родини та Батьківщини — не рекламна заставка, а повсякчасна потреба, тоді ми всі відчуємо задоволення від такого стану незалежності. Весь світ відкрив для себе нині, що Україна своїм хлібом рятує людство від голоду. Хлібом, що окроплений нині кров’ю наших воїнів та осяяний вірою в перемогу.
3. Незалежним бути вельми непросто. Ця жінка в автобусі відкрила перед усіма пасажирами свою сліпу залежність. Щоб стати самим собою, потрібно кожному збагнути: а хто ж я такий? Часто це надскладне завдання. Найпростіше котитися в загальній лавині, в більшості, табуні. Так тебе спрямують, покерують, підкажуть, поведуть. І не треба голову сушити над якимись проблемами чи труднощами. В одному із власних віршів я написав такі слова: «Уже кричать: «Хвала кайданам! День рабства посвяткуєм знов!!!» І в’яже тінь орла арканом знеукраїнену любов. Од стиду тліє Переяслав, й Батурин кинуто під ніж. Під чоботом чужинським гасне свобода, продана за гріш». Нині мій син на сході України захищає ту прелюдію світанку, того птаха над полями, ту веселку у серці кожного. Я обираю незалежність, бо вона як повітря, невидима, але без неї помирає майбутнє.
«Це про вибір, а точніше, про можливість робити цей вибір самостійно»
Вікторія ТЮТЮННИКОВА,
заступник голови правління Асоціації представників малого
та середнього бізнесу міста Києва:
1. Незалежність –– це про вибір, точніше, про можливість робити цей вибір самостійно. Незалежність –– це про можливість обирати власний шлях розвитку, який насамперед відповідатиме національним інтересам. Незалежність –– це повна автономія в енергетичній, економічній, соціокультурній галузях та співпраця із країнами-партнерами на взаємовигідних умовах. Ці визначення — далеко не вичерпні аспекти поняття незалежності, оскільки воно значно глибше і складніше, ніж іноді може здаватися на перший погляд. Незалежність –– це про боротьбу: за єдину національну свідомість, можливість мати власну, ніким не нав’язану волю, нашу державу і державність. Далеко не останню роль у цій боротьбі відіграють правосвідомість та правова культура, які визначають детермінанти поведінки особистості в суспільстві. Високий рівень правової культури в українському суспільстві сприятиме формуванню й утвердженню ідеалів самостійної, незалежної та правової держави.
2. Кожен з нас, залежно від поглядів або навіть від професії має своє розуміння моделі незалежності, до якої варто прагнути. Для когось незалежність –– це більше про цілісність територіальних кордонів. А для когось це можливість активної інтеграції у світову економіку на рівноправних засадах та можливість вільного вибору торгових партнерів. Проте, як на мене, найголовніше –– це прагнути не просто формальної незалежності, а спрямовувати всі зусилля на розвиток та утвердження внутрішньої свободи та досягнення високого рівня національної свідомості.
3. З огляду на історію нашої державності та наше геополітичне положення можна сказати, що для нашої держави здобути незалежність і її зберегти коштувало надзвичайних зусиль. Нашій Незалежності передувала надзвичайна кількість політичних процесів та історичних подій, що творили люди, які щиро любили Україну, вірили та докладали надзвичайну кількість зусиль, щоб укріпити українську державність та ідентичність. І після здобуття незалежності ця боротьба –– багатолітня, запекла, кровопролитна, не припинилася. Ми досі щодня і щохвилини виборюємо нашу незалежність і свободу. Ми боремося за неї на фронті, де наші військові, ризикуючи життям, обстоюють нашу єдність та суверенітет і в тилу. Ми боремося, коли обираємо нашу мову й культуру, коли перестаємо бути байдужими до того, що відбувається у країні. А також коли розказуємо всьому світові про те, яка прекрасна в нас країна і яких українці докладали і докладають зусиль, щоб зберегти нашу незалежність та самобутність.
«Мої побратими жартують, що на Луганщині та Донеччині ми були більше, ніж на рідній Волині»
Надія ЗАМРИГА,
капітан, начальник служби зв’язків із громадськістю
14-тої Окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого:
Сьогоднішня Незалежність — це життя: моє, моєї доньки, моїх побратимів, моєї країни. Життя без будь-якого втручання — політичного, економічного, військового. Особливо з боку москалів. Вважають за потрібне так жити я, моя донька, моя держава Україна — значить так треба. Це — життєво необхідно. Тому воїни 14-тої Окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого борються на фронті, щоби вижила нація, країна, люди в усьому світі. Шість ротацій під час АТО/ООС бригада відвоювала на сході країни. Мої побратими жартують, що на Луганщині та Донеччині ми були більше, ніж на рідній Волині.
Можу помилитися, але скажу, що 14 ОМБР — чи не єдина в ЗСУ, яка з 24 лютого 2022 року вела напружені бої на Київщині, Житомирщині, Миколаївщині, Харківщині, Донеччині та Луганщині. Столицю захищали під Макаровом, де зупинили ворога, який рвався до Києва. На жаль, не обійшлося без втрат. Я вважаю, що коли загинула одна людина, це вже є великою втратою. І мої побратими — теж такої думки.
Маємо 11 Героїв України, на жаль, нагороджених посмертно. Більшість з них — танкісти. Є також піхотинці і одна жінка-медик. Багато наших військовослужбовців нагороджені орденами, відзнаками Головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного. А командир нашої бригади полковник Олександр Охріменко нагороджений новою державною нагородою «Хрест бойових заслуг». І це дуже приємно, всі бачать, що їхня важка праця достойно оцінюється. 24 серпня бригада буде нести службу на передовій далі. І знаючи, наскільки підступним, підлим може бути ворог, який будь-якої хвилини може показати своє звірине обличчя, ми завжди готові «гостинно» зустріти його вогнем з усіх видів зброї. До речі, за роки російсько-української війни 14-та ОМБР лише один чи два рази святкувала День Незалежності вдома.
«Путін перетворив мою батьківщину на сталінську Росію»
Дмитрович, волонтер:
1. Для мене Незалежність — це свобода вибору: хочу жити так, як хочу (звичайно ж, в рамках законів) і щоби мені в цьому ніхто не перешкоджав. Тому й став, мабуть, волонтером. У 2014 році, коли на мою свободу зазіхнули «брати-росіяни». Спочатку виїжджав на фронт по 3-4 рази на місяць, а потім — за потребою. І настільки звик до таких поїздок на Донбас, що не уявляв уже без них свого життя. Взагалі волонтер — це людина, яка живе для когось. Вона особливо чутливою є до чужого горя й готова допомагати будь-кому, ризикуючи навіть своїм здоров’ям та життям. Я це можу підтвердити, бо не раз потрапляв у найскладніші ситуації.
2. Сьогодні ж — особливо: з початку повномасштабної війни вже двічі виїжджав на фронт до танкістів та кілька ще разів - до піхоти. Перед Днем Незалежності ж повернувся від прикордонників. Звісно ж, возив усім гуманітарку, те, що зібрали для наших захисників жителі Васильківської ОТГ Обухівського району Київської області: продукти харчування, матраци, теплі речі, тощо. Після 24 лютого 2022 року доводиться робити це самому, бо дехто з хлопців-артистів нашої агітбригади сам пішов на фронт. Нещодавно до мене приїздили чеченці — бійці добровольчого батальйону імені Шейха Мансура, з якими познайомився на Донеччині ще під час АТО. Вони себе вже добре показали в боях проти росіян як на сході країни, так і під Києвом та Запоріжжям уже після повномасштабної війни. Наші кавказькі друзі готові й надалі боронити Україну. Бо воюючи тут, вони захищають свою Ічкерію. Як сказав один із бійців батальйону імені Шейха Мансура, «Путін перетворив мою батьківщину на сталінську Росію». Тому чеченські побратими хоробро воюють на фронті, не кланяючись російським кулям.
«Усім нам — витримки, терпіння, здоров’я та родинного щастя»
Ігор ФОЯ,
заслужений ветеран МВС України, підполковник у відставці,
начальник розвідки міліцейської бригади:
1. Незалежність — це не постійні суперечки, якою мовою потрібно говорити (УКРАЇНСЬКОЮ — і це не обговорюється), а турбота кожного українця про свою Батьківщину. Практично до 24 лютого 2022 року політична еліта країни (хоча багатьох з них я такими не вважаю) гризлася між собою за рейтинги, портфелі, намагалася переконати опонентів, що саме він є справжнім патріотом. Але коли ворог нахабно вдерся в Україну і почав вбивати мирне населення, руйнувати міста та села, знущатися над простим людом, вони всі по норах поховалися. Може, це і грубо сказано, але є гіркою правдою.
2. Я, наприклад, вважаю, що зупинили рашистів не ті, хто вихвалявся у любові до України на екранах телевізорів, а солдат-піхотинець, танкіст, артилерист, льотчик та інші люди в погонах. І... Президент України Володимир Зеленський. Можете мене обзивати як хочете, але у великій мірі і завдяки главі держави, який не заховався у безпечному місці, його сміливості, переконливості в перемовинах із закордонними партнерами ми вистояли.
Я, як підполковник у відставці внутрішніх військ України (25 календарів відслужив), начальник розвідки міліцейської бригади і старший тероборонівського підрозділу, теж з товаришами доклали певних зусиль до того, щоби вберегти рідне село від русні: 65 днів вистояв на блокпості. Мої ж товариші по службі з бригади охороняли важливі державні об’єкти, в тому числі й стратегічні.
3. Дуже хочеться, щоби чимскоріш закінчилася ця війна і хлопці втомлені, як співається в пісні, повернулися додому. В мене їх двоє і троє вже онуків. Усім нам — витримки, терпіння, здоров’я та родинного щастя.
«Це величезна відповідальність, яка супроводжує нас все життя»
Тетяна МИШКЕВИЧ,
директор ТОВ «Науково-виробнича компанія «ВК СИСТЕМА»:
1. На мою думку, слово Незалежність у житті звичайної людини можна порівняти зі словом Повноліття, якого ми прагнемо досягти ще з дитинства, тому що разом з досягненням повноліття ми нарешті отримуємо таку бажану свободу, від батьків, родичів, вчителів, і починаємо, може, не до кінця того розуміючи, брати відповідальність за свої, вже дорослі, рішення, дії та відповідальність — за своє життя в цілому.
2. Звичайно, ми все своє життя чогось прагнемо. Ці прагнення досягти певних цілей дають нам рух та поштовх до дій. За свій вік я, дякуючи долі, вже досягла певної незалежності. По-перше, як я вже зазначила, це незалежність від забезпечення батьків, по-друге, це шлях у професійній сфері, який я пройшла від виконання вказівок керівників до надавання вже самою вказівок підлеглим. І в першому, і в другому випадку мою незалежність приймають, її поважають, з нею рахуються. Проте наразі, звичайно я прагну, щоб саме так поводилися з незалежністю моєї країни і не намагалися їй нічого нав’язувати.
3. А ще мені здається, що немає такої людини, для якої незалежність — це просто та легко, або ця людина просто ще не подорослішала. Це величезна відповідальність, яка супроводжує нас все життя і ми маємо розуміти, що всі наші прийняті рішення не можуть прийматися безвідповідально. Мене, як керівника, це завжди бентежить, тому що від моїх рішень, від моїх дій залежить успіх всього підприємства в цілому та, в певних аспектах, благополуччя кожного працівника.
Бліц-опитування проводили Олександр ВЕРТІЛЬ, Олександр КРЮЧКОВ, Олег ГРОМОВ, Василь БЕДЗІР, Оксана МАЛОЛЄТКОВА, Павло КУЩ, Вікторія ВЛАСЕНКО, Олександр ДАНИЛЕЦЬ, Роман КИРЕЙ, Микола ШОТ, Інна ОМЕЛЯНЧУК, «Урядовий кур’єр» (ілюстрації Наталі АМІРОВОЇ)
Ми в Google+