29 вересня виповнилося 155 років від дня народження українського державного і громадсько-політичного діяча, визначного історика, літературознавця й публіциста Михайла Грушевського (1866–1934). 

Л. Лобода. Портрет М. Грушевського (репродукція). «Український історик. Ювілейне видання до 130-річчя від дня народження М. С. Грушевського». Нью-Йорк–Торонто–Київ–Львів–Мюнхен, 1996 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. 2, інв. № 291

«Батько нації», як називали його сучасники, відіграв провідну роль у державному відродженні України за часів Центральної Ради Української Народної Республіки, головою якої він був протягом 1917-1918 рр. Видатний вчений, який подарував українському народу «Історію України-Руси», без якої нам сьогодні неможливо усвідомити себе як нація. Водночас його хибне бачення України як національно-територіальної автономії у складі демократичної Російської республіки (від якого він згодом відмовився) та політичний компроміс із більшовицькою владою обернуться для Грушевського-політика цілковитим фіаском, контролем із боку радянських карально-репресивних органів, емігрантським п’ятиріччям, черговим московським засланням та власне передчасною смертю.

Попри тривалу більшовицьку анафему в СРСР, реабілітацією постаті Михайла Грушевського із середини 1960-х років розпочинає займатися українська зарубіжна історіографія, активно досліджуючи його життя і творчість, виокремивши навіть спеціальну галузь історичних знань –– грушевськознавство. 

Схема зі статті Л. Винара «Михайло Грушевський: студії і матеріали». «Український історик. Ювілейне видання до 130-річчя від дня народження М. С. Грушевського». Нью-Йорк–Торонто–Київ–Львів–Мюнхен, 1996 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. 2, інв. № 291 

 

Звісно, всі напрацювання зарубіжних вчених знайшли своє визнання і поширення в українській історіографії тільки після проголошення незалежності України. І лише з середини 1990-х років у самій Україні починається ґрунтовне вивчення і осмислення історіографічної та публіцистичної спадщини Михайла Грушевського. Цьому сприятимуть документи архівного та довідко-інформаційного (бібліотечного) фондів, що зберігаються, зокрема, і у Центральному державному архіві зарубіжної україніки. Для сучасних дослідників життя і творчості Михайла Грушевського такі документи є важливою умовою об’єктивності українського історичного процесу та визначення ролі і місця в ній видатної особистості, «що відбивала в собі свою епоху і вплинула на її розвій».

 Статті А. Жуковського «Михайло Грушевський і Франція», Ю. Кочубея «М. Грушевський – видатний державний і політичний діяч», В. Коптілова «М. Грушевський як літературознавець». «Українське Слово», Париж, 20–27 жовтня 1996 р. ЦДАЗУ, бібл. ф. 3, інв. № 6594-О

Феноменом повернення Михайла Грушевського в Україну, на думку деяких вітчизняних вчених, є низка об’єктивних і суб’єктивних причин. Адже  утвердження незалежності України вимагало обґрунтування ідейно-політичних засад державотворення (націєтворення), а для цього потрібна була опора на певну історичну традицію (зокрема, «Грушевський –– перший президент України») з пошуком чільної постаті в українській історіографії для формування національної свідомості молодого покоління –– ровесника незалежності. 

Нині, в умовах розбудови України як демократичної і правової  держави, незаперечним є внесок Грушевського –– вченого-практика у розробку теоретичних засад національного державотворення, яким, переосмислюючи минуле, маємо послуговуватися. Бо Україна, як писав вчений,  не може йти второваним шляхом, яким йшли держави Заходу, ні тим, що нав’язувався Московським урядом, потрібно обирати свою дорогу, прокладену реаліями життя.