Якщо хочете побачити, як французьке місто Страсбург готується до Різдва, приїздіть туди в листопаді. Бо, приміром, у 2019-му місто, де починається Різдво, стало приміряти різдвяні шати вже 8 листопада — на власні очі переконалася. 22 листопада тут відкрили відомий у всьому світі передріздвяний ярмарок, а це означає справжнісінький туристський бум.

Щоправда, й на початку листопада, коли українські журналісти приїхали на Світовий форум демократії до Ради Європи, гостей у гостинному місті (вибачте за каламбур) теж вистачало. На вуличках і площах, на прогулянковому катері, що катає туристів унікальними каналами Страсбурга, можна почути різні мови. Але перекладача не потребував ніхто. Ось чолов’яга в жовтому світловідбивному жилеті завершує монтувати святкову ілюмінацію на головній площі Клебер, неподалік головного собору 300-тисячного міста — від його величі перехоплює дух. До речі, весь історичний центр — культурна спадщина ЮНЕСКО. Комунальник не спантеличений, що ми його фотографуємо: каже, давно звик.

Площа Клебер ще від початку листопада усміхається різдвяною символікою. Кожен з торгівців прагне привабити туриста саме оригінальною святковою атрибутикою. Адже сувенірний товар здебільшого ідентичний: серветки, рушнички, гаманці, листівки, кухлики, тарілочки. І на всьому цьому обов’язково є напис: ALZACE. Так столиця цього непростого за історичними перипетіями регіону ідентифікує себе і дуже з того пишається. Ельзас кілька разів переходив від Франції до Німеччини. І остаточно став французьким після Другої світової, хоч німецький колорит і нині надає йому особливого шарму. Коли в місто прийшли нацисти, місцевим жителям заборонили спілкуватися рідною ельзаською. Чоловіків забирали до армії німецького рейху і карали навіть тих, хто наважився одягти улюблений берет. Не кажу вже про виконання «Марсельєзи», яка, до речі, теж народилася у Страсбурзі. Не дивно, що в місті виник потужний рух опору загарбникам. Щоб у колективній пам’яті швидше стерлися такі неприємні моменти, 1949-го Страсбург вирішили зробити європейською столицею. Тут розмістили Раду Європи, Європейський суд з прав людини, Європарламент. Тож без гостей місто не залишається ніколи.

— У ХV столітті в нас з’явився перший у Європі друкарський верстат, тепер стаємо центром цифрової революції, — сказав мер Страсбурга на Світовому форумі демократії. — Нині, коли новини поширюються зі швидкістю 360 тисяч кілометрів за годину, маємо випрацювати інструменти обробки цієї інформації, щоб вона не була маніпулятивною. І над цим працює все місто. А ще в сусідню Німеччину зі Страсбурга тепер можна поїхати на звичайнісінькому трамваї. За 1,3 євро та 15 хвилин домчить вас до найближчого німецького містечка Кель на протилежному березі Рейну. Ось така співпраця громад — без жодних перепон і кордонів. Місцеві зізнаються, що частенько їздять туди на закупи, бо євроінституції нагнітають ціни в самому Страсбурзі. Але на Різдво грошей тут не шкодують — підтримувати статус європейської столиці свята хоч і непросто, зате почесно. Незважаючи на теракт, що стався на різдвяному ярмарку торік, тут кажуть: ми не дамо себе залякати. І йдуть ярмаркувати.