Нині Україна перебуває у геополітичній точці біфуркації, або перед своєрідним моментом істини.  Не лише у конфлікті з Росією, а й у багатьох міжнародних процесах, які, серед іншого, впливають на логіку розвитку подій української ситуації, породжують нові виклики українській державності та національній безпеці. Таких висновків дійшов радник Президента України, директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін у недавніх публікаціях. На його переконання, ключове питання в тому, будемо ми при цьому фоном світового процесу чи одним із суб’єктів.

Погоджуються з позицією пана Горбуліна і відомі наші політологи після оголошення результатів президентських виборів у США. Вони сходяться в одному: перемога  Дональда Трампа вимагає від  України не лише обов’язкової  корекції внутрішньої і зовнішньої політики, а й розуміння необхідності навчитися  нарешті самостійно розв’язувати свої проблеми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Довге запрягання обертається мільярдними збитками

«Це хороший шанс позбутися зовнішнього патерналізму. Цього разу — американського. Американці загалом, а Трамп особисто, не люблять вічних невдах», — пише на одному з порталів Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики.

Перемога Трампа змусить Україну, вважає Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій, менше сподіватися на зовнішніх партнерів і самостійно розв’язувати такі «ключові проблеми української державності», як територіальна цілісність і національна безпека. «Це шанс  стати мудрішими, дорослішими і сильнішими, відійти від ілюзій, що за нас хтось розв’яже наші проблеми. Нам потрібно розраховувати на власні зусилля».

Фото з сайту novodnestrovsk.do.am

Ставка — на власні сили

Ретроспективний аналіз законотворчих і управлінських рішень, які ухвалила після Майдану гідності нова влада, перелік реформ (хоч би як їх критикували опозиційні опоненти), що відбуваються в умовах гібридної війни з Росією, переконують: ми на правильному шляху. І в парламенті, й у виконавчих структурах бачать вихід із кризи, до якої цілеспрямовано вели останніми роками проросійські сили та їхні адепти у багатьох керівних кабінетах. «Україна має безпрецедентні виклики, але й безпрецедентні можливості, — зауважив під час церемонії відкриття Українсько-французького бізнес-форуму в Парижі Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. — Ми сприймаємо кожен виклик як можливість стати кращими і сильнішими».

Підкреслюючи це, голова уряду мав, певне, на увазі знаменну для вітчизняної паливно-енергетичної галузі подію: початок видобутку в Україні сланцевого газу методом фрекінгу (гідророзриву пласта). Це відбулося в жовтні. Першу свердловину пробурила державна  компанія «Укргазвидобування». За даними Міненерго США, запаси сланцевого газу в Україні становлять 128 трильйонів кубометрів, що виводить нашу країну за цим показником на четверте місце в Європі. У перспективі — зменшення залежності від російських вуглеводнів, а через три-чотири роки — вихід на обсяги власного газовидобутку, яких буде достатньо для потреб країни. І для цього  нині створюють відповідні умови.  За словами Олега Прохоренка, керівника Укргазвидобування, найближчими роками у власне виробництво планують інвестувати 3 мільярди доларів. Такого ще не було ніколи. А найголовніше в іншому: лише за 2016 рік держпідприємство, яке забезпечує 90% усього видобутку газу в Україні, отримало 14 спецдозволів на розробку родовищ, тоді як за попередні сім років — лише одне.

Тож ключова мета, сформульована у Концепції розвитку газовидобувної галузі, — досягнення до 2020 року видобування українського газу не менш як 27 мільярдів кубометрів — цілком реальна. Досягненню цієї мети, за словами віце-прем’єр-міністра Володимира Кістіона, підпорядковано і спрощення процедури отримання спеціальних дозволів на розвідку відповідних газових родовищ.

Чи вдасться нарешті приборкати ту страшну корупцію, яка панувала за попередніх урядів у Міненерго та Мінекології при розподілі ліцензій і спецдозволів на розробку та видобуток  нафти і газу? Їх отримували переважно приватні компанії. Які хабарі брали за це, можна лише уявити, згадавши обсяги вилученого у квартирах екс-міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького: 42 кг золотих злитків, 4,8 мільйона доларів готівки, велика колекція діамантів та виробів з дорогоцінних металів. Уже не віриться, що цей колишній держчиновник, який нібито переховується в Ізраїлі під іншим прізвищем, колись потрапить до української буцегарні. Як і багато з тих нинішніх народних депутатів і високопосадовців, що задекларували палаци, літаки, яхти та сотні тисяч доларів і євро сумнівного походження.

За лаштунками е-декларацій

На думку політолога й експерта Віктора Тарана, «тут важливо розмежувати людей, які прийшли з бізнесу у владу, — їх статки цілком зрозумілі, й тих чиновників, які задекларували мільйони, працюючи виключно на державних посадах». Це саме завдяки їм і законотворцям — членам галузевих комітетів Верховної Ради, створювалися  лобістські  тарифні схеми для  отримання надприбутків приватними власниками теплових електростанцій за рахунок свідомого зменшення виробництва електроенергії на державних атомних станціях. Це вони, сучасні Корейки, проштовхуючи свого часу інтереси «Росатома», доклали чимало зусиль для знищення, розграбування  підприємств атомно-промислового комплексу, на базі яких планували ще в 90-х роках ХХ століття створити  вітчизняний ядерно-паливний цикл, щоб мати власне паливо для АЕС.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що вдалося зробити за 30 років, а що ні, й чому саме для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС?

Це вони, вчорашні безсрібники, а сьогодні, як виявилося, — мультимільйонери, не полишають надій збанкрутувати НАЕК «Енергоатом», зокрема через блокування банківських рахунків цього підприємства. Ідеться про державну компанію, оператора всіх українських АЕС, що виробляють понад 50% всієї електроенергії в країні й де працює майже 50 тисяч людей. До речі, колишнє керівництво Міненерговугілля видало розпорядження, яке профспілки галузі назвали злочинним: від НАЕК «Енергоатом» вимагали розпочати експеримент з освоєння маневрування атомними енергоблоками (для вирівнювання потужності об’єднаної енергосистеми країни) з їх добовим розвантаженням до 75% номінальної потужності. Таке непрофесійне рішення могло призвести до катастрофи. Реактори українських АЕС сконструйовані за радянських часів і технічно їх не можна постійно використовувати для добового маневрування потужністю (це функція енергоблоків теплових електростанцій). Сотні працівників підприємств компанії вийшли тоді під стіни Кабміну з вимогою «не допустити другого Чорнобиля».

Як повідомила днями «Урядовий кур’єр» прес-служба Міністерства енергетики та вугільної промисловості, від проведення таких експериментів однозначно відмовилися. «Для впровадження режиму маневрування потужностями енергоблоки АЕС потребують проведення додаткових досліджень та значної модернізації».

Як тут не згадати про питання з питань — кадрову політику, рекомендації Інституту проблем національної безпеки при РНБО України, які ще вісім років тому виклали його директор академік НАНУ Володимир Горбулін та  доктор політичних наук Олександр Литвиненко в статті «Великий сусід визначився. Що Україні робити далі?»

«Час виховувати сучасну еліту»

 «Треба подолати, — пишуть автори цієї статті, — політичний принцип призначення на посади у виконавчій владі. Основним критерієм для призначення державних службовців має бути їхній професіоналізм, репутація і відданість інтересам держави, а не належність до певної політичної сили. Врешті-решт мають бути розподілені адміністративні та політичні посади. Необхідно значно знизити рівень корумпованості державного апарату».

Саме тоді у згаданій статті було спрогнозовано розвиток подій у Криму і на південному сході України, вказано на конкретні запобіжні кроки, які треба було зробити і владі, й політичній еліті. Висновків з рекомендацій, на жаль, не було зроблено. Передбачення вчених-аналітиків збулися фактично на 100%. Маємо і окупований росіянами Крим, і важку криваву гібридну війну з імперією на Донбасі. Не завадили цьому найвпливовіші фінансово-політичні гравці донецької та інших команд. Навпаки, ця так звана еліта, в якої немає почуття відповідальності за державу, яка здебільшого втекла до Росії, зрадницьки сприяла стрімкому розвитку подій за сценарієм Кремля.

«А чого можна було від них чекати? — пише в «Економічній правді» Володимир Лановий, колишній міністр економіки — віце-прем’єр-міністр України. — Вони нічого  не створювали власними руками, вони загарбники економіки. Вони спотворили ринки, викачали гроші за кордон. Їх сила — лише у близькості до владних політиків». Вихід із кризи, переконує пан Лановий, не можна пов’язувати з діяльністю олігархічних конгломератів. Бо сама економічна криза — наслідок хазяйнування в країні цих фінансово-економічних трутнів.

Щоб послабити вплив олігархів на ситуацію в країні, треба усунути привілеї для них, вважає Лешек Бальцерович, відомий польський економіст і політик, представник Президента України в Кабінеті Міністрів. «Хороша економіка — це приватна економіка, приватний сектор, але в межах, в умовах конкуренції, без привілеїв і монополій».

Саме в цьому напрямі, вважають  фахівці-енергетики, і зроблено найбільш вагомі кроки нової влади за останні кілька років. Говоримо про значне зменшення впливу монополістів — власників теплових електростанцій на роботу об’єднаної енергетичної системи країни  (ОЕС). Ідеться про забезпечення покриття попиту на піки добового споживання електроенергії, згладжування провалів навантаження в ОЕС у нічні години, вихідні. Таке маневрування відбувається переважно за допомогою енергоблоків ТЕС. Роль державних гідростанцій та гідроакумулюючих станцій у забезпеченні надійної та ефективної роботи ОЕС донедавна була незначною. Ситуація змінилася після введення в червні цього року в експлуатацію третього гідроагрегата першої черги Дністровської гідроакумулюючої електростанції. Його побудовано всього за два роки, вже після Революції гідності. Перший будували, до речі, 20 років. Завершення спорудження  першої черги дає змогу енергетикам при заміщенні Дністровською ГАЕС енергоблоків ТЕС 200 МВт щорічно економити 125 мільйонів кубогазу, а також майже мільйон тонн вугілля.

У першочергових планах уряду — добудова третього гідроагрегата Ташлицької ГАЕС та продовження спорудження у складі чотирьох гідроагрегатів Канівської ГАЕС. Усе це дасть змогу підняти згодом рівень маневрених потужностей в енергетиці України до 12—14%, що відповідає європейським нормам і стандартам (нині лише 8%).

«Було б дуже добре, якби ми мали гідроакумулюючих потужностей приблизно 3000 МВт. Тоді б у нас була збалансована енергосистема», — казав журналістам рік тому  голова правління ДП «Укргідроенерго» Ігор Сирота.

Стабільнішою та ефективнішою стала б робота ТЕС і АЕС, бо буде змінено енергобаланс на користь ГАЕС та підприємств атомної генерації. Нині коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) станцій «Енергоатома» становить лише 75%, на АЕС «Росатома» — майже 90%. У нас потужність енергоблоків донедавна штучно занижувалася, щоб власники ТЕС мали більші прибутки. Якщо КВВП українських АЕС, вважають фахівці, підняти, що цілком реально, хоч на 10% — це додаткове вироблення до 10 мільярдів кВт/год, або щорічне заощадження мінімум 4—6 мільйонів тонн вугілля. Може, й не треба буде тоді добудовувати (будувати) 3-й і 4-й блоки Хмельницької АЕС?

 Але це вже говоримо про завдання щодо створення в майбутньому стовідсотково енергонезалежної економіки України. Про завдання, які доведеться розв’язувати вже новій еліті, еліті в повному розумінні цього слова.