Голова Рівненської обласної 
держадміністрації 
Василь БЕРТАШ

«Ви читали в Інтернеті про те, що в одній зі шкіл Острозького району не буде тепла, бо суд заборонив експлуатувати котел, на який немає техпаспорта? — запитав Василь Берташ керівників району та управління Держгірпромнагляду на одній з останніх колегій. — Замість того, щоб вирішити питання, один чиновник подав на іншого до суду, довівши ситуацію до абсурду, та ще й зробивши заручниками дітей. Я б так ніколи не вчинив: зрештою, працювати маємо не за страх, а за совість».

Діти в згаданій сільській школі (техпаспорт знайшовся того ж дня),  звісно ж, не мерзнуть: цього року тепло до них (як і до всіх школярів) прийшло ще раніше, ніж зазвичай, — з початку жовтня.

Цей начебто буденний епізод із такої самої, «непарадної», колегії доволі промовистий: з акцентом на совість та людяність підходить Василь Берташ до розв’язання кожної проблеми.

— Василю Михайловичу, ви просто-таки «обеззброюєте» людяністю та неконфліктністю характеру навіть опонентів. Гадаєте, ці риси допоможуть змінити і найслабшу ланку в ланцюгу реформ — чиновницьку психологію?

— Мені дуже хотілося б, щоб чиновник працював не за страх, а за совість. На ділі так поки що виходить не завжди. Взяти, скажімо, особисті прийоми громадян. Як людина йде до лікаря часто з останньою надією на одужання, так і до голови облдержадміністрації — інколи як до останньої інстанції у розв’язанні наболілої проблеми. Обіцяю достеменно розібратися, даю доручення відповідним структурам. Але часто від них надходять приблизно однакові за змістом листи-відписки, тобто чиновники просто змовляються між собою, заганяючи людську проблему в «глухий кут». І, звісно ж, роблять ведмежу послугу голові. Тому ми оновили «гарячу лінію» в контактному центрі: програма дає змогу одночасно приймати телефонні дзвінки від 50 людей і моніторити відповіді чиновників щодо конкретного розв’язання проблеми. Отож,  працюю за принципом: довіряй, але перевіряй.  

А хіба можна по-іншому на землі, де ти народився і виріс, де тебе та твою сім’ю знають тисячі людей? Моя совість — це тисячі свідків. І якщо  вдасться хоча б у чомусь змінити їхні життя на краще, вона буде чистою. Принаймні, так учили мене батьки, які казали: синку, ти благословився на світ у Різдво Христове для того, щоб нести людям добро.

Зустріч з мамою завжди в радість. Фото надане автором

— До речі, народилися ви в справжній поліській глибинці, в селі Лісове Рокитнівського району, котрий б’є не лише українські, а й європейські рекорди народжуваності. Багатодітні родини тут мають свої, особливі рецепти виживання. Ваша сім’я теж багатодітна?

— Так. Нас було восьмеро, я в батьків шостий. Кожен з дітей змалку мав зібрати свою норму грибів, чорниці, журавлини, щоб заробити на шкільний костюм, портфель, книжки та зошити. Оце і весь рецепт. Так і сьогодні роблять поліські дітлахи, які піднімаються раніше від сонця і працюють нарівні з дорослими. Смак їхнього хліба мені добре відомий. Пишаюся, що Рівненщина — лідер за народжуваністю і за кількістю багатодітних сімей в Україні: у нас, на Поліссі, вершать найвищу державну політику — демографічну. Звісно, що й матерів-героїнь у нас найбільше — майже 18 тисяч. Хвилююся, коли вручаю жінкам посвідчення до цих високих звань, присвоєних Президентом, і  згадую свою маму, котрій незабаром 90. Щойно випадає нагода, навідуюся до рідного обійстя.

Але таке лідерство — то ще й висока відповідальність перед матерями та дітьми. Ось чому ми спрямували чималі ресурси на оперативну модернізацію обласного перинатального центру, де тепер отримують найкваліфікованішу допомогу жінки з глибинки. До речі, за 7 місяців його роботи тут народилося вже три трійні, медики виходили 13 малюків вагою від 500 грамів до кілограма.

 Є ще одна приємна для мене новина: Рівненщина випередила всі інші регіони  за рівнем усиновлення дітей: 92,5% дітей-сиріт (а їх у нас майже 2 тисячі) вже виховуються в родинах. Тобто, якщо так можна висловитися, мої земляки перші за рівнем людяності та порядності. Можливо, саме тому є над нашим краєм Боже благословення. А для сиріт, яким уже виповнилося 18 і які не мають власного помешкання, ми два роки тому облаштували соціальний гуртожиток. Знаю, що там уже навіть з’явилося кілька подружніх пар.

Одне слово, тільки-но народжується новий житель Рівненщини, у голови вже й має боліти голова про умови для його розвитку та навчання.

— Судячи з того, що за три роки в порівняно невеликій області звели 13 нових шкіл та відкрили понад сотню дитсадків (хто ще похвалиться такими темпами?), цей головний біль у вас просто не затихає. Як фаховий будівельник за освітою, знаєте секрет, як це зробити за економічної скрути?

— Справді, сьогодні 5-річні дітлахи краю навіть у найвіддаленішій глибинці стовідсотково охоплені дошкільною освітою та вихованням. Три роки тому ми прийняли принципове рішення вивести наших дітей з аварійних шкіл — ви ж пам’ятаєте, як у моєму рідному Рокитнівському районі батьки не пускали дітей до аварійної школи? І справді, куди таке годиться в ХХІ столітті? Я вдячний уряду за увагу до наших дітей та мільйонні інвестиції в розвиток освіти, депутатам обласної ради, які, незалежно від політичних уподобань, з розумінням ставляться до розв’язання нагальних проблем області, «підставляють плече» й районні бюджети. Отже, секрет у тому, щоб не розпорошувати кошти, а з максимальним використанням внутрішнього ринку здешевити об’єкт і водночас зробити його сучасним. Усі об’єкти в області ми зводимо виключно з використанням місцевих робочих рук та палива — щепи, дров, пелетів. Це тепло майже наполовину дешевше, ніж газ, тож цього року лише бюджетна сфера заощадить на опаленні 2,5 мільйона гривень — ось вам і кошти для альтернативи.

А ще щороку обираємо найнеобхідніший для громади потужний об’єкт для інвестицій: нині це стадіон «Авангард» в обласному центрі, який кардинально оновимо.

Попередньо радимося з громадою: зокрема, через форуми місцевого самоврядування. Ось і проект повної реконструкції стадіону, що розробили архітектори, винесемо на публічне обговорення. Якщо громада скаже: нам потрібен такий багатофункціональний об’єкт, що одночасно буде футбольним, легкоатлетичним, виставковим і концертним комплексом, залучатимемо кошти з різних джерел для реалізації ідеї. За попередніми підрахунками, це 200 мільйонів гривень. Зате тут щодня, причому цілорічно, зможуть тренуватися щонайменше тисяча професійних спортсменів та любителів, а лише на трибунах одночасно розміститься близько 11 тисяч глядачів.     

— Не сумніваюся, що область матиме і цей об’єкт, який додасть їй позитивного іміджу. Як додають його ті споруди, у зведенні яких ви брали безпосередню участь — обласний госпіталь для ветеранів, тенісні корти та академмістечко Острозької академії, культурний комплекс у древній Пересопниці… Відчуваєте, називаю ті речі, що є візитівками краю. Але чи не найколоритніша з них — наш сонячний камінь. Унікальні речі з нього мають прем’єри та президенти багатьох держав, а бурштиновий край одночасно «славиться» і його нелегальним видобутком…  

  Законодавець, свого часу зарахувавши бурштин до дорогоцінного каміння,  встановив на нього повну монополію держави. Ось люди й розгорнули його нелегальний видобуток, а місцеві скарбниці від цього нічого не мають. Потрібно небагато: розділити родовища на промислові, які й далі розроблятиме виключно держава, та непромислові, де дозволити видобуток старательським способом. За умови, що старателі виконають увесь комплекс рекреаційно-відновлювальних робіт. Отоді, як мовиться, і вовки будуть ситі, й вівці цілі: люди легально отримуватимуть свій заробіток, місцеві бюджети — надходження, а підприємці, що виготовляють бурштинові вироби, — унікальну місцеву сировину. Так ми комплексно розв’яжемо складну економічну, соціальну та екологічну проблему. Хочу, щоб наш сонячний камінь працював і на Рівненське Полісся, й на імідж України: адже область долучилася до територій, що в різних державах входять до великого Бурштинового шляху.

— Ми вже згадували про обласний перинатальний центр, що став надійним щитом для тих, хто тільки-но прийшов у цей світ. Але ж є діти, котрі потребують допомоги постійно: онкопатологія, на жаль, невпинно молодшає, не шкодуючи й тих, хто ще не встиг розправити крила для життєвого польоту. Ви двічі на рік віддаєте свою зарплату  для малих пацієнтів онкогематологічного відділення обласної дитячої лікарні, часто буваєте там із подарунками. А ще — просите про допомогу інших небайдужих людей…

— Цю тему, на жаль, знаю, як кажуть, зсередини: страшна хвороба забрала в мене двох рідних сестер. Тому й намагаюся дати шанс на життя діткам. Благодійна акція «Подаруй дитині радість життя», яку ми започаткували три роки тому, не закінчується ніколи, і вся область щороку збирає для них близько мільйона гривень. Кошти розподіляє громадська рада.

Але ми пішли далі: чи не вперше в Україні відкрили дитяче відділення в обласному онкологічному центрі, який тепер має статус регіонального. Адже  тут діє потужне відділення променевої терапії з двома лінійними прискорювачами, створене за принципом державно-приватного партнерства. Звісно, що ми не ділимо людей на своїх і чужих: усім, хто приїздить до нас,  намагаємося допомогти. Головне — виявити недугу якомога раніше. Тому вкладаємо чималі кошти в модернізацію первинної ланки медицини: сьогодні багато наших ФАПів ви вже не впізнаєте. Незабаром спрямуємо в первинну ланку ще 30 мільйонів євро гранту від Світового банку, який виграла область. Це стільки само, як Рівненщина щороку отримує на соціально-економічний розвиток.

Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

 

ДОСЬЄ «УК»

Василь БЕРТАШ. Народився 1961 року в селі Лісове Рокитнівського району на Рівненщині. Закінчив Рівненський сільськогосподарський технікум та Український інститут інженерів водного господарства за спеціальністю «інженер-будівельник». Працював на різних посадах у будівельному комплексі, заступником, першим заступником голови Рівненської облдержадміністрації (1998—2005 рр.). Народний депутат України V скликання. З 2010 року — голова Рівненської облдержадміністрації. Заслужений будівельник України, нагороджений орденом «За заслуги» третього та другого ступенів. Одружений, має сина.  

До речі. З початку року в аграрному секторі вироблено валової сільгосппродукції на 4 мільярди гривень, що на 9% більше, ніж торік. Це найкращі темпи зростання в західному регіоні. Вирівнюється ситуація в промисловості: вже у серпні та вересні виробничники плюсують по 15% порівняно з попередніми місяцями. Відтак перевиконуються місцеві бюджети: за 9 місяців вони отримали доходів на 26 мільйонів більше від запланованого.

Середньомісячна зарплата на Рівненщині сьогодні найвища на заході України — 2800 гривень, а темпи зростання споживчих цін — найнижчі. Тож  і роздрібний товарообіг у торгівлі з початку року зріс на 11%.  Рівненщина увійшла до п’ятірки кращих регіонів України у зведеному  рейтингу Кабінету Міністрів.