Негативні стереотипи про людей з різними вадами здоров’я складалися багатьма століттями. Вони так міцно засіли у свідомості суспільства, що й досі змушують ставитися до інвалідів упереджено: з жалем або острахом, а то й узагалі байдуже. І це заважає таким людям навчатися, здобувати професію, влаштовуватися на роботу. Навіть створювати сім’ю дуже важко, бо якщо хтось із двох має інвалідність, батьки здорової доньки чи сина, як правило, будуть проти.

Зламати стереотипи нелегко. Проте вже нині активна молодь із проблемами здоров’я готова заявити громадськості, що інваліди такі, як і всі інші люди, й мають право на повноцінне життя. Зокрема за цю справу взялися Благодійний фонд розвитку комп’ютерних та інформаційних технологій для інвалідів «АІК», Київський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Вони започаткували новий просвітницький проект «Спікерське бюро», в рамках якого люди з інвалідністю проводитимуть тренінги для медиків, педагогів, соціальних працівників, працівників центрів зайнятості, державних службовців, журналістів з питань інвалідності.

Молоді інваліди розкажуть громадськості про свої мрії. Фото Володимира ЗAЇКИ

— Я переконана, що суспільству зрозуміти проблему інвалідності допоможуть самі інваліди, — зазначила під час презентації проекту головний спеціаліст Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді м. Києва Лариса Остролуцька. — Їм потрібно влаштовувати просвітницькі заходи, під час яких вони не лише інформували б про себе, а й пропонували шляхи вдосконалення умов життя.

Починаючи з листопада, щомісяця учасники проекту «Спікерське бюро» зустрічатимуться з представниками держустанов Києва. Загалом представники «Спікерського бюро» планують охопити 66 установ, а це понад 1000 спеціалістів, які прослухають тренінги до квітня наступного року. Організатори очікують, що саме Конвенція ООН про права людей з інвалідністю, ратифікована нашою країною у 2009 році, стане головним провідником у розробці державними службовцями інструкцій, місцевих програм та у формуванні соціальної і гуманітарної політики.

— Так сталося, що я сама вже сім років сиджу у візку і добре знаю, як до мене по-різному ставляться, в основному жаліють, — каже президент Благодійного фонду «АІК» Юлія Козлюк. — Постійно відчуваю сором і незручність, коли на вулиці мені кидають гроші або пильно роздивляються, в чому одягнена, який в мене телефон, а в інших випадках намагаються не помічати. Насправді це дуже принижує і нерідко призводить до зневіри у себе. Тому вважаю, що наш просвітницький проект має допомогти зруйнувати негативні стереотипи і виховати у держави й громадськості повагу до наших прав та потреб.