Першу частину тривалого торгу, в якому розмінними монетами мимохіть стали наші незаконно ув’язнені в РФ громадяни, завершено. Перемовини глав держав тривали місяць, про що Президент Володимир Зеленський повідомив лише в день зустрічі наших хлопців в аеропорту «Бориспіль». На його думку, це «перший етап в розблокуванні нашого діалогу і перший етап в припиненні війни, повернення наших військових, наших полонених, наших моряків, наших територій…».

Немає сенсу оповідати про дипломатичну, політичну кухні, на яких обидві сторони готували обмін, та підводні течії, які зазвичай залишаються за кадром. Це дуже складний процес, у якому не буває дрібниць, і в якому кожна зі сторін переслідує свої інтереси. Наш полягав, по-перше, в поверненні бранців додому. По-друге, в започаткуванні процесу врегулювання ситуації на Донбасі, спровокованої та спричиненої агресивними діями РФ — тут речі слід називати своїми іменами.  І, по-третє, не втратити в майбутньому позицій у мінському й нормандському процесах. З останнім, щоправда, можуть виникнути певні нюанси, з огляду на те, чого прагне досягти РФ.

Після розмов і прощупування ґрунту стосовно повернення її до клубу сильних світу цього — «Великої сімки», після чого на видноколі вимальовуються перспективи скасування хоч якихось санкцій, Кремлю конче треба було зберегти цивілізоване обличчя. От і стали в пригоді арештовані в різний час українці, за звільнення яких тривала запекла дипломатична боротьба. Москва тягла час, підвищувала ставки, торгувалася по максимуму.

7 вересня 2019 року ввійде в новітню історію світлим днем довгоочікуваного повернення з російської чужини на Батьківщину наших політв’язнів і військовополонених. Фото з сайту radiosvoboda.org

Олегу Сенцову, здається, було складно усвідомити, що жах російської неволі залишився позаду. Фото з cайту president.gov.ua

Маємо чималі сумніви, що її цікавила доля людей, яких вона отримала в обмін на наших. Ось чому такий сумний і блідий вигляд на суді мав терорист Володимир Цемах, мабуть, пам’ятаючи про сумну долю обміняних спецпризначенців ГРУ Єрофеєва та Александрова. Адже російський інтерес в Україні лежить геть в іншій площині, майстерно завуальованій «міркуваннями гуманізму»…

Втім, для світової громадськості, яка пильно стежила за діями України та РФ, визначальним є доконаний факт обміну полоненими. В аеропорту Володимир Зеленський розповів, що обговорив з лідерами європейських країн час обміну та слідчі дії: «…Я дуже боявся, що через це в нас міг зірватися обмін. Але радий, що ми це все виконали». Не наврочили.

Новою метою для себе він поставив звільнення кримських в’язнів, яких російські силовики назбирали повну торбу, вочевидь, накопичуючи аргументи для подальших торгів. «Я не кажу ні про три, ні про два, ні про один рік. Ми хочемо це робити дуже швидко... Ми мріємо і працюємо», — піднесено окреслив найближчі плани Президент.

Загалом у РФ і анексованому нею Криму перебувають 110 громадян України, про що повідомила уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова. А за даними СБУ, які оприлюднив УНІАН, лише на окупованій частині Донбасу вгодовані Росією бойовики утримують 227 українців.

Півтора тижня тому

30 серпня. Очікування майже завжди переплітається з невідомістю. Бажане часто видається і сприймається за дійсність. А тривале очікування породжує великі надії. А з самого ранку 30 серпня вони перетворилися на якусь нервову нетерплячку, хмизу у вогонь якої підкидали суперечливі повідомлення ЗМІ. Мовляв, українські бранці в РФ мало не сидять на валізах; в аеропорт «Київ»  для чогось прибув Секретар РНБО Олександр Данилюк; стрічки у фейсбук політиків і експертів рясніють повідомленнями про готовність до обміну полоненими між РФ і Україною на кшталт приземлення в Жулянах кількох військових літаків; моряки вже прибули й перебувають чи то в лікарні, чи в СБУ; і навпаки, начебто літаки з полоненими навіть не вилітали з обох країн.

Від цієї суперечливої інформації голова йшла обертом не лише в пересічних громадян, а й у політиків, журналістів, мабуть, і самих полонених. Офіс Президента в цій ситуації продемонстрував стриманість і зваженість. «Процес взаємного звільнення утримуваних осіб триває. Інформація про його завершення не відповідає дійсності. Уже не вперше ми бачимо інформаційний хаос, спричинений посиланням на непідтверджену інформацію та численні «джерела». Ми закликаємо розуміти наслідки дезінформації: це гра з емоціями суспільства», — йшлося в дописі ОП у фейсбук.

Речниця СБУ Олена Гітлянська також була обережною: «Складний процес переговорів щодо обміну заручників триває. Наберіться терпіння, сподіваюсь, ненадовго. Не розповсюджуйте неперевірену інформацію. Тримаємо кулаки». До слова, позиція Секретаря РНБО зранку також була більш ніж стриманою. Воно й зрозуміло, адже наврочити або сполохати вдачу не хотів ніхто. Тим більше обнадіювати суспільство недостовірною інформацією. 

Як у воду дивилися. Обідньої пори стало відомо, що анонсований та очікуваний у п’ятницю обмін не відбудеться. Сподівання виявилися марними — надто велика ціна, яку Кремль хоче виторгувати в України за свій нібито конструктивізм. Своєрідна гра в хованки, в якій Москва намагається приховати свою брехливу суть. От, скажімо, щодо звільнення моряків. Про яке внесення їх до списку на обмін може взагалі йтися, коли вони підлягають звільненню апріорі за вердиктом Міжнародного трибуналу? Тобто елементарне міжнародне зобов’язання РФ намагається подати під соусом доброї волі. Це маніпуляція, обман і черговий пропагандистський гачок. Щоправда, коли йдеться про долі наших людей, питання торгу відходять на задній план. І тут агресор вкотре виконує провідну роль, практично не залишаючи Україні поля для маневру.

Капітан-лейтенант Сергій Попов відрощував бороду на фарт. І таки дочекався його. А чудові малюки — свого батька. Фото з cайту 112.ua

А Романові Сущенку на двадцять років заборонили в’їзд на територію РФ. Та чи захоче він через два десятиліття побувати там знову? Фото з cайту radiosvoboda.org

Солодкі пута 

У світі позитивно сприйняли перший етап врегулювання. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш, віцепрезидент Європейської комісії, високий представник Євросоюзу з питань зовнішньої політики та політики безпеки Федеріка Могеріні, канцлерка Німеччини Ангела Меркель, посли країн «Великої сімки» в Україні — далеко не повний перелік міжнародної політичної еліти, які схвалюють налагодження діалогу.

Скажімо так, нам важливі наші люди й території, а РФ — гарне реноме на тлі послаблення тиску й спроб Європи налагодити з нею діалог. Та й з Україною — також, щоправда, у притаманному імперії стилі. Тепер від нас вимагають «припинити стріляти» й подальших поступок, мало сумісних із національними інтересами України, зате таких, які відповідають меті РФ.

Ніби відчуваючи це, міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан вважає, що говорити про зняття санкцій з Росії зарано — поки буде досягнуто прогресу у виконанні мінських угод.

Між іншим, позаминулої доби в районі проведення операції Об’єднаних сил збройні формування РФ та її найманці дев’ять разів порушили режим припинення вогню, один український військовослужбовець отримав бойову травму. Скільки таких порушень буде цієї доби? А наступної?

На Батьківщину повернулися 35 земляків

Політичні в’язні: 

Роман Сущенко;

Олег Сенцов;

Олександр Кольченко;

Володимир Балух;

Станіслав Клих;

Микола Карпюк;

Олексій Сизонович;

Павло Гриб;

Едем Бекіров;

Євген Панов;

Артур Панов.

Військовополонені:

Роман Мокряк, командир МБАК «Бердянськ»;

Юрій Без’язичний, моторист-електрик;

Андрій Артеменко, старший комендор;

Андрій Ейдер, комендор-сигнальник;

Богдан Головаш, випускник ІВМС;

Денис Гриценко, командир 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування;

Василь Сорока, капітан, перебував на борту МБАК «Бердянськ»;

Богдан Небилиця, командир МБАК «Нікополь»;

Вячеслав Зінченко, комендор-сигнальник;

Сергій Цибізов, комендор-сигнальник;

Сергій Попов, заступник командира дивізіону з електромеханічної частини — начальник електромеханічної служби 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування;

Владислав Костишин, випускник ІВМС;

Андрій Оприско, моторист-електрик МБАК «Вишгород»;

Андрій Драч, капітан, перебував на борту МБАК «Нікополь»;

Олег Мельничук, командир рейдового буксира «Яни Капу»;

Михайло Власюк, моторист-електрик;

Віктор Беспальченко, комендор;

Володимир Терещенко, комендор;

Євгеній Семидоцький, марсовий;

Володимир Лісовий, командир 31-го дивізіону суден забезпечення;

Андрій Шевченко, головний старшина дивізіону;

Володимир Варімез, старший радіотелеграфіст НК «Сміла»  31-го дивізіону суден забезпечення;

Сергій Чуліба, командир відділення мотористів НК «Нова Каховка»,  31-го дивізіону суден забезпечення;

Юрій Будзило, командир радіотехнічного взводу управління  21-ї окремої р/т роти морського командування.