Заслужений майстер народної творчості України Наталія СВИРИДЮК: «Єдність у різноманітті цілком можна застосувати до України»

Дванадцять років тому Україна підтримала ініціативу ЮНЕСКО й приєдналася до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини. Як цю роботу виконують на Полтавщині, «Урядовому кур’єру» розповіла завідувачка відділу культурно-масової, виставкової та видавничої роботи, розвитку декоративно-ужиткового, образотворчого мистецтва комунальної установи «Обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Полтавської обласної ради Наталія СВИРИДЮК.

Лялькарка з Полтави Наталії Свиридюк

Малювали хату

— Наталіє Олександрівно, які надбання людства називають нематеріальною культурною спадщиною?

— Це усталені культурні практики, що стосуються усної творчості, народних ремесел, вірувань, обрядів і знань, пов’язаних із природою та Всесвітом. Носій елемента нематеріальної культурної спадщини — людина. А річ, яку вона створює із застосуванням своїх знань та навичок, а також тканин, ниток, борошна, глини й іншого, називають об’єктом нематеріальної культурної спадщини.

— Скільки елементів нематеріальної культурної спадщини вже зафіксовано у національному списку?

— На липень 2018 року їх було 14, а полтавських там три: вишивка білим по білому, килимарство та опішнянське гончарство.

До обласного списку за поданням нашого центру внесли два елементи: «Традиція вузлової ляльки Полтавщини» і «Традиція декоративного розпису полтавського житла». Тільки за п’ять років ми зареєстрували 12 полтавських елементів. Це обрядові лубенські пісні, гадяцька вишивка, плетіння з червоної лози, технологія випікання хліба із хмелю, воскові весільні вінки й інше.

— Як в області досліджують, зберігають та популяризують традиційну народну культуру?

— Для фіксації місцевих елементів працівники нашого центру організують експедиції областю, влаштовують презентації на святах і фестивалях. Наприклад, торік під час фестивалю «Гелон Фест» роботами кількох майстрів презентували елемент «опішнянське гончарство». Проводимо персональні та колективні виставки народних умільців у музеях Полтави.

Для персональних виставок носіїв нематеріальної культурної спадщини наш центр видає каталоги творчих робіт, які дарує авторові під час урочистого відкриття виставки, а частину накладу розповсюджує у закладах культури та освіти, центрах народної творчості інших областей, передає на подарунки міжнародним делегаціям, закордонним гостям від облдержадміністрації.

Про свою роботу звітуємо на сайті центру та у фейсбуці. Також ми представляли творчість умільців Полтавщини в Італії й Польщі. Разом із головою обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євгеном Пілюгіним започаткували проєкт «Мальована хата», у межах якого традиційним способом розписують громадські приміщення. Так було розписано музей народного побуту села Лисівка у Гадяцькому районі.

Під час виконання цих робіт до професійних художників приєднувалися місцеві, які ще пам’ятають, як їхні бабусі чи матері розмальовували хати, й молодші жителі села, тому що це цікавий захід. Стільки емоцій, знайомств, єднання громади у творчості! Кому ж не захочеться самому намалювати квітку чи пташку, а потім гордо ходити повз сільський музей чи просто паркан, до малювання якого долучився?

Торік за підтримки департаменту культури і туризму Полтавської ОДА ми започаткували обласний конкурс на визначення та ідентифікацію елементів нематеріальної культурної спадщини «Народні джерела Полтавщини». Протягом року в конкурсі взяли участь представники 10 районів. Усі матеріали унікальні, для журі стало нелегким випробуванням визначити трьох переможців, якими стали «Традиція виготовлення та колористики гадяцької сорочки», «Традиція карлівського писанкарства» і «Традиція обрядової страви котелевський коржик». Положення про конкурс удосконалено, і його проводитимуть і цього року.

Свиридюк — Учасниці виставки «Ляльковий світ Полтавщини». Фото автора

Самогон — це теж надбання культури

 — Як цю вашу діяльність підтримує влада?

— Департамент культури ОДА й начальники його районних підрозділів у всьому нам сприяють. Представникам влади теж цікаві нові аспекти нашої роботи, дехто з них відкриває для себе, що, наприклад, звичайна самогонка — це крафтове виробництво спиртних напоїв і може бути елементом нематеріальної культурної спадщини. Справді, якщо вдуматися, стільки треба знати про властивості рослин, плодів та овочів, володіти стількома технічними навичками, щоб зробити добру, міцну та корисну настоянку — зубрівку чи галаганівку. І в кожному селі в кожного господаря вона буде інша. Це стосується і борщу, й гарбузової каші, й білого киселю, і квасцю, і дерунів. Усі страви, що їх згадує Котляревський в «Енеїді», — теж елементи нематеріальної культурної спадщини. Як і знання та вміння обрати місце й викопати колодязь, зібрати очерет чи солому та перекрити дах.

— Який ваш особистий внесок у цю діяльність?

— Планую й координую роботу з визначення ідентифікації елементів культурної спадщини, опікуюся конкурсом «Народні джерела Полтавщини», готую матеріали та документацію для внесення в обласний перелік нових елементів, підбираю наукову літературу з обґрунтуванням чи описом елементів культурної спадщини, що може допомогти працівникам у районах щодо їх визначення. Бо іноді мені відповідали: «У нас немає таких елементів». Пояснюю колегам, що на будь-якій території, де живуть люди, завжди є елементи культурної спадщини. Наприклад, ще збереглася традиція клечати зеленню хату, а вона в кожному селів має відмінності.

До речі, у цій роботі головне — не віднайти унікальний елемент, а зафіксувати різноманіття культурних практик. Міжнародне гасло «Єдність у різноманітті» цілком можливо застосувати і до України, адже елементом культурної спадщини може бути не лише культурна практика українців, а й національних меншин, які проживають на нашій території. Прикладом може слугувати елемент «Традиція лемківського писанкарства Зіньківського району», бо в цьому районі компактно проживають переселені лемки. На цій території вони не тільки зберегли свою традицію писанкарства, а й долучили до неї місцевих.

Жителька села Лисівка Гадяцького району Полтавської області Надія Драна (1926 р. н.) виготовляє ляльку із свого дитинства

Як народна лялька допомагає вивчати історію

— Подейкують, що ви досліджуєте лялькову традицію на Полтавщині.

— Так. Досліджую її вже багато років, почала з реконструкції ляльок, які мені робила бабуся. Потім попросила маму, аби вона згадала, що в неї було в дитинстві з текстильних іграшок. Далі неначе Всесвіт допомагав: то одна, то інша знайома чи й випадкова людина стали розповідати, які ляльки їм робили бабусі, прабабусі. Накопичена інформація вже потребувала узагальнення, класифікації й розширення даних.

З подругою кандидатом історичних наук досліджувала Шишацький та Зіньківський райони, сама їздила в Решетилівський, Миргородський та Полтавський, а вже працюючи в ОЦНТ КОР, провела відповідні дослідження у Миргороді, Гадяцькому , Котелевському та Семенівському. Відкрила унікальні технологічні прийоми виготовлення ляльки, познайомилася з найстаршою лялькаркою із села Лисівка Гадяцького району. Їй понад 90 років. Унікальною була поїздка до Миргорода, до Наталії Беркути, художниці, викладачки, багаторічної дослідниці полтавського розпису. Вона описала ляльки свого дитинства дуже докладно і зробила для мене майстер-клас про ляльку свого дитинства, навіть підібравши тканинку, подібну до тої, яка була на її ляльці.

Крім ляльок, земляки розповідають історії свого життя й життя родини, і постає сповнена і трагізму, і радості, і гумору історія полтавських сіл та їхніх жителів. І все це через одну простеньку ляльку із старенького рушника.

Під час виставок презентую власну вже чималу колекцію ляльок, зроблених за описами респондентів. Є в ній ті, які зробили мені самі респонденти з матеріалів власних або тих, що я привезла на інтерв’ю із собою (із хати без шматочка тканини й нитки не виходжу, не кажучи вже про експедицію підготовлену). Є в колекції роботи сучасних майстринь, до речі, це допомагає тепер, під час карантину, створювати контент про полтавських майстринь, ілюструючи світлинами їхніх творів, що були під рукою вдома в колекції.

— Над чим працюєте нині?

— Готую матеріали, необхідні для подання до обласного списку елементів, що стосуються колористики гадяцької сорочки та карлівського писанкарства.

Багато бібліотек у зв’язку з карантином подають у відкритому доступі оцифровану наукову літературу з етнографії, краєзнавства та народного мистецтва, і в мене з’явилася змога готувати наукове обґрунтування для майбутніх експедицій із віднайдення елементів нематеріальної культурної спадщини на Полтавщині, складати рекомендаційні списки для тих, хто працює над цим у районах, готувати наукові статті для виступів на майбутніх наукових конференціях.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
"Урядовий кур’єр"

Заслужений майстер народної творчості України Наталія СВИРИДЮК

ДОСЬЄ «УК»

Наталія СВИРИДЮК.  Народилася 17 червня 1967 р. у Полтаві.

Закінчила Харківський державний інститут культури за фахом «бібліотекар-бібліограф»; аспірантка кафедри основ виробництва та дизайну Полтавського педуніверситету. Працювала в цьому виші, з 2004-го по 2017 рік — вільний художник. Із серпня 2018 року — заввідділу комунальної установи «Обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Полтавської обласної ради.

Заслужений майстер народної творчості України, член національних спілок — майстрів народного мистецтва та дизайнерів. Заступник голови Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Лауреат обласних премій імені Панаса Мирного, Самійла Величка та Володимира Короленка.