АКТУАЛЬНО

Добудова другої черги ХАЕС та спорудження на Кіровоградщині заводу ядерного палива і Новокостянтинівської шахти — за рахунок мільярдних позик російських банків — може втягнути Україну в більш загрозливу залежність від північного сусіда. Кредитну

Останніми місяцями відбулося кілька подій, які дехто з високопосадовців галузевого міністерства оцінив як «значний крок до енергетичної незалежності країни». Маю на увазі не лише рішення про спорудження за російські кредити і за російськими технологіями 3 і 4 енергоблоків ХАЕС.

Зовнішні запозичення як «безальтернативний» крок

Нині триває процедура реєстрації спільного підприємства у формі приватного акціонерного товариства, створеного два тижні тому російським ВАТ «ТВЕЛ» і українським концерном «Ядерне паливо» спеціально для спорудження підприємства з виробництва паливних збірок для АЕС. За технологіями «Росатому» і кредитними позиками банків РФ. І друге. Наприкінці минулого літа державне підприємство «СхідГЗК», що в Жовтих Водах, якому нарешті повернули Новокостянтинівську шахту з дуже перспективними покладами сировини для ядерного палива, розпочало на ній дослідно-промисловий видобуток руди. (Цього разу, запевняють, «справжній початок», а не помаранчева бутафорія трирічної давнини. — Авт.) Під час переробки і збагачення руди це підприємство отримує концентрат природного урану — окис-закис.

Сьогодні «СхідГЗК» забезпечує лише третину потреби в ньому для виготовлення на підприємствах «Росатому» тепловиділяючих збірок (ТВЗ) для українських атомних станцій. За 20 років незалежності ми не спромоглися збільшити видобуток урану, вийти на промислове освоєння надр Новокостянтинівської з її світовими запасами дефіцитної сировини, й надалі платимо шалені кошти росіянам за ТВЗ для своїх АЕС. «Урядовий кур’єр» висвітлював цю проблему в матеріалах «Золота «альтернатива» і «Глухі кути непослідовності» (у номерах за 29 липня 2009 р. та 30 березня 2010 р.).

Щоб вийти за п’ять років на проектну потужність — на промисловий видобуток 2,5 тис. тонн уранової  руди (це 100-відсоткова потреба в сировині для створення палива українським АЕС), потрібно 6,5 млрд грн. Це приблизно той дефіцит коштів, яких, стверджують фахівці, бракує сьогодні державному бюджету. Тож надія лише на зовнішні запозичення. Бо, за словами Олександра Сорокіна, генерального директора «Східного гірничо-збагачувального комбінату», які наводить «Інтерфакс-Україна»: «Ми поки що не бачимо помітного прогресу в діалозі з держбанками… Цілком можливо, що для кредитування будуть задіяні інші банки або, можливо, їхній консорціум». За достовірною інформацією, якою володіє наша редакція, сьогодні тривають складні  переговори про надання ДП «СхідГЗК» кредиту Сбербанком Росії. На яких умовах, під які гарантії?

Мабудь, ще не скоро Україна матиме такі ж унікальні «ядерні» виробництва, як на електростальському «Машзаводі» (Підмосков'я). Фото з архіву редакції

Використати  б вдало свій «урановий» козир

Кредитні важелі росіян, за словами аналітиків, можуть стати тим черговим послідовним кроком до мети, якої так давно прагне досягти «Росатом», — доступу до власного видобутку урану в Україні під дахом  якогось СП. До якого входитиме, вірогідно, як і в ситуації зі щойно створеним СП для будівництва заводу з ядерного палива, — на умовах 50% акцій мінус одна акція. Для початку. Адже на власній території, здебільшого в Якутії, росіяни ще кілька років тому видобували лише п’яту частину від потреби. Для виробництва (на електростальському та новосибірському заводах) свіжого ядерного палива і для своїх АЕС, і для тих російських реакторів, які працюють на паливі «ТВЕЛу» в інших країнах світу. Понад 50% з них — в Україні, даючи північному сусідові майже 60% прибутку.

Не слід забувати, що «Новокостянтинівська» — найбільша в Європі і її загальних запасів у 100 тисяч тонн концентрату природного урану вистачить (при щорічному використанні 2,5 тис. тонн) як мінімум на 40 років.

Є й інший, не менш цікавий момент: ще два роки тому Володимир Путін поставив перед своїм атомно-промисловим комплексом досить амбіційне, але реальне завдання: відвоювати найближчими роками  чверть (!) сегменту  світового ринку свіжого ядерного палива… Сьогодні РФ займає 17% цього сегменту. Тому немає жодних сумнівів у тому, що уранова тема в нинішніх конфіденційних переговорах НАК «Нафтогаз» з «Газпромом» про здешевлення для України ціни на російське блакитне паливо посідає не другорядне місце. Чи зможемо ми вдало використати цей, практично єдиний, крім «труби», — урановий — козир?

 «Новокостянтинівська» вже видає уран на-гора. Фото з архіву редакції

 І залишиться «завод» складальним виробництвом…

…У Тетяни Амосової настрій був досить оптимістичний. Це відчувалося з перших хвилин нашої бесіди. Щойно завершилася фінальна процедура зі створення СП з будівництва заводу ядерного палива. Цьому передували громадські слухання в регіоні, де планується розташувати майбутнє підприємство. «На землях Смолінської шахти ДП «СхідГЗК», у межах його земельного відводу, що неподалік смт Смоліне Маловисківського району Кіровоградської області». У місцевій районній газеті з цього приводу 21 вересня надруковано відповідну «Заяву про наміри».

Реалізація проекту зі створення в Україні «свого власного виробництва ядерного палива» — головний  біль і турботи  для генерального директора концерну «Ядерне паливо», його колективу.

— Усе йде за графіком. До кінця року плануємо завершити процедуру реєстрації спільного підприємства, триває процес створення стартового документа — техніко-економічного обгрунтування.

Ще більшої впевненості в успіху надав підписаний напередодні нашої бесіди досить принциповий наказ (№ 734), підписаний міністром енергетики Юрієм Бойком. Цим документом саме на Державний концерн «Ядерне паливо», а не СП, покладено «функції експлуатуючої організації (оператора) ядерної установки щодо підприємства з виробництва ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000»…

За словами Тетяни Володимирівни, до кінця 2012 року планується завершити проектування заводу, через рік — виконати всі будівельно-монтажні роботи і розпочати монтування складного технологічного обладнання, а 15 вересня 2015 року вже передбачено святковий пуск першої черги заводу — складального виробництва. Перед цим ще треба отримати ліцензію Інспекції ядерного регулювання України на будівництво та введення в дію цієї «ядерної установки». Практично всю комплектацію постачатимуть підприємства російського «ТВЕЛу», за винятком хвостовиків та головок для тепловиділяючих збірок. Їх  випуск  днями планується урочисто розпочати на ремонтно-механічному заводі в місті Южноукраїнськ. Ліцензію на випуск основних  деталей для фабрикації ядерного палива НАЕК «Енергоатом» придбав у ВАТ «ТВЕЛ» ще у 2009 році. Закуплено відповідну технологічну лінію, єдину в Україні.

— Чи зможуть на ній виготовляти кінцеві елементи ТВЗ інших, більш ефективних конструкцій — велике питання, — зауважив у нашій розмові один з авторитетних фахівців «Енергоатому». — Адже росіяни за ці роки істотно модернізували свої паливні збірки.

До речі, ліценцію на технологію з виготовлення ядерного палива для українських АЕС купуватиме у «ТВЕЛу», а відповідно і володітиме нею, не наш концерн «Ядерне паливо», як колись гадалося, а спільне (з «ТВЕЛом») підприємство. А це, як кажуть в Одесі, — дві великі різниці. Тож важко говорити про можливість досягнення головної мети, яка декларувалася росіянами  на перших етапах створення «українського» заводу ядерного палива, — його «диверсифікація за рахунок технологічної незалежності (локалізації) виробництва ядерного палива в країні-партнері». Тому й формула, яку вивели для нас у «ТВЕЛі», — «Диверсифікація — енергобезпека — технологічна незалежність», — залишиться, по суті, порожнім гаслом. Бо, крім згаданих головок і хвостовиків (якщо цей проект узагалі колись стане рентабельним), у найближчій перспективі жодних інших деталей українського виробництва для фабрикації ядерного палива (за російськими технологіями і на російському обладнанні) не буде. Адже два державні підприємства — Дніпропетровський завод прецизійних труб і Дніпродзержинський  «Цирконій», які колись передбачалося включити в загальний  ланцюг створення «власного ядерного палива», з їх цирконієвим прокатом і трубками,  — як одними  з головних комплектуючих виробів для тепловидільних збірок, — практично вже «лежать». «Цирконій», зокрема, де на власні очі довелося переконатися в його занепаді та дерибані, вже сьомий рік, пройшовши процедуру банкрутства, перебуває в стадії санації, шукає інвестицій.

— «Цирконій» треба однозначно зберегти, однозначно розвивати, не можна втратити його технології, — зазначила Тетяна Амосова. — Це унікальне підприємство обов’язково має увійти до складу нашого концерну (після виходу з санації. — Авт.), стати частиною виробничого циклу на нашому заводі ядерного палива.

Ризики, ризики… Як унеможливити їх наслідки?

Так і кортить згадати роки президентства Ющенка, коли невдалі для державної кишені «експерименти» «любих друзів» і відверті провали у реформуванні, відбудові економіки частенько виправдовували підступами всюдисущої руки Москви, підкилимною роботою законспірованих наймитів Кремля. Як тут укотре не згадати слова першого президента США Джорджа Вашингтона щодо механізму впливу на підсвідомість електорату саме таких ідеологічних і політичних стереотипів: «Нація, яка ставиться до іншої нації зі звичними ненавистю чи симпатією, певною мірою є рабом. Вона раб своїх ворожнечі та прихильності, і будь-якого з цих почуттів достатньо, щоб відволікти її від свого обов’язку та інтересів».

Помаранчеву команду об’єднував загальний ворог — вони хотіли перемогти режим. «А якби їх об’єднувала висока мета побудувати нову країну, — впевнений відомий бізнесмен і меценат Віктор Пінчук, — був би інший результат. А оскільки, крім боротьби за владу, нічого цих людей не об’єднувало, тому й було втрачено час. Крісло не може бути метою». Не ставитимемо під сумнів щирість та неупередженість таких висловлювань.

А що об’єднує нинішню біло-блакитну команду? Сьогодні так одразу і не скажеш, не знайдеш однозначної і впевненої відповіді. Важливо інше: «проколи» помаранчевих чиновників чомусь мало навчили багатьох із тих, хто сидить нині в їхніх  керівних кріслах. Зокрема, в нинішніх чергових намаганнях мати в країні власне ядерне паливо, «зменшити енергетичну залежність». Нас так нічого і не навчив досвід роботи ЗАТ «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» (СП «УкрТВЗ»), за десять років існування якого так і не було побудовано ядерно-паливного циклу. Заради цього СП, за великим рахунком, і створювалося. Ми так швидко забули й про обіцянки трирічної давнини керівників російського «ТВЕЛу» передати Україні технологію цирконієвого виробництва і допомогти у відновленні виробничих потужностей ДНВП «Цирконій». В обмін на згоду нашої держави увійти в СП з фабрикації ядерного палива не в Україні, а на базі Новосибірського заводу хімконцентратів.

Інтеграція  чи поглинання?

«Чи не є нинішній проект (з багатьма питаннями без відповіді. — Авт.) з будівництва складального виробництва ядерного палива в Кіровоградській області, — казали мені поважні співрозмовники-ядерники, — прагненням росіян витіснити з України свого головного конкурента — американсько-японський  «Вестингауз»?  Саме після 2016 року — після завершення дії нинішнього контракту з ним на постачання 625 ТВЗ для трьох блоків наших АЕС. І ніякої вам надалі, хохли, диверсифікації, альтернативи».

Такий сценарій цілком можливий, якщо згадати, що контракт з обіцяними знижками на постачання нам російського ядерного палива аж до 2020 року (такий термін, як бачите, не випадковий. — Авт.) був підписаний під тиском, після тривалої тяганини, лише після проголошення переможця «тендера» на обрання інвестора для будівництва в Україні заводу ядерного палива. Ним, як відомо, став російський «ТВЕЛ».

Його, до речі, 16 років тому (про це вже багато хто не пам’ятає) також було призначено переможцем у конкурсі «щодо вибору партнера для створення СП в Україні з виробництва ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000».  Пропозиції «ТВЕЛу» були котом у мішку. В акті (з грифом «конфіденційно») від 9 жовтня 1995 року, який має редакція, з відкриття комісією конверта з пропозиціями росіян щодо згаданого тендера проти «Основних показників проекту» — вартість проекту, розмір статутного фонду, частка в статутному фонді, прибуток СП у 2001 році — написано: «Дані відсутні». Але «ТВЕЛу» надали перевагу.

Добігає кінця 2011 рік, заводу немає, лише розробляється ТЕО. Вже в рамках нового СП, що сьогодні проходить лише процедуру реєстрації. А компанії, яких наші ж високопосадовці «прокотили»  1995-го, — Combustion Engineering Inc. (США) та АВВ (Швеція) — гарантували вихід українського заводу ядерного палива на проектну потужність уже в 2002 році.

— В Україні робиться все, щоб ми і надалі були територією безальтернативного споживання російського палива для наших АЕС, — прокоментував мені рік тому ці переконливі факти екс-керівник концерну «Ядерне паливо» Петро Швидько. — Адже на цьому окремі бізнесмени і законотворці заробляють шалені гроші, а чиновники, що «сидять на паливі», — щедрі комісійні.

Таких висновків можна дійти, коли разом з фахівцями з’ясовував  цілком природне питання: чому після затвердження статуту концерну «Ядерне паливо» не виконано і досі не виконується другий, але, по суті, найголовніший пункт відповідної постанови уряду: «Передати концерну галузеві резерви (виробничі запаси) уранового концентрату, цирконію та гафнію, сформовані за рахунок коштів цільового галузевого фонду створення національного ядерно-паливного циклу».

Якби це відбулося, може, не треба було б шукати  кредитних запозичень? (Сьогодні такого фонду практично не існує, він порожній. — Авт.) Та і держава була б краще застрахована  від ризиків при будівництві згаданого підприємства і їх наслідків, на яких ще рік тому фахівці акцентували увагу відповідних структур. По-перше, збитковість діяльності заводу до 2020 р. (закінчення контракту між ДП НАЕК «Енергоатом» з ВАТ «ТВЕЛ» на постачання ядерного палива), по-друге — неможливість (за умови виконання цього контракту. — Авт.) повернення кредитних ресурсів (інвестицій). І ще один досить істотний ризик: отримання спільним підприємством російського кредиту тягне за собою концентрацію фінансового інструменту впливу в одних руках. Як наслідок — втрата управління заводом з боку української сторони на користь російської.

Важко вже, мабуть, запобігти таким ризикам. Поїзд, як кажуть, рушив. Можливо, саме в тому напрямку, який визначений у «Протоколі 9-го засідання Підкомісії з питань атомної енергетики і ядерних матеріалів Комітету з питань економічної співпраці Російсько-української міждержавної комісії». Де вже йдеться про «організацію оцінки активів атомних енергопромислових комплексів РФ і України, які плануються до інтеграції». (Таку оцінку має здійснити компанія «Делойт енд Туш»). Підкомісія рекомендує, зокрема, Міністерству енергетики і вугільної промисловості України за згодою з Фондом державного майна України «підтвердити включення ВАТ «Турбоатом» у перелік активів, що підлягають інтеграції… («Росатом» дедалі ближче і ближче до своєї мети.)

І це, мабуть, не остання з вимог росіян погодитися на здешевлення  Україні тарифів на газ… 

Станіслав ПРОКОПЧУК, 
«Урядовий кур’єр»
Київ — Кіровоград —
Жовті Води