…А місто все годується з села. Ці поетичні рядки згадалися днями, коли обідньої пори повертався додому через двір одного із сусідніх будинків. Прошкуючи повз замерзлий каштан і кущ розлогої калини, який, здавалося, аж дзвенів на пронизливому вітрі, почув напрочуд галасливе і розмаїте пташине цвірінькання. Роззирнувшись, побачив на одній з гілок чималу годівничку з різними пташиними наїдками, поряд — кілька підвішених пластмасових пляшок із чималенькими отворами, на денці яких було насипано хлібні крихти. А біля них — не менше сотні горобців і синичок, які зійшлися в несамовитому харчовому двобої. Здавалося, птаство настільки голодне, що ладне годинами крильцями відштовхувати одне одного, щоб лишень доступитися до заповідного корму.

Подумав: це ж добре, що в житловій багатоповерхівці знайшлися люди, які подбали про пташат цієї суворої зимової пори. Бо часто трапляється: в пошуках їжі вони, сердеги, знаходять не корм, а свою погибель. Як красень-голуб, який недавно ненароком зачепився за поліетиленовий пакет, що висів на дереві, бо в ньому були залишки їжі.

Світлину мертвого птаха в інтернеті розмістив котрийсь із сумчан, вказавши адресу і час зйомки. Виходило, що перехожі бачили, як голуб боровся за життя, але ніхто не прийшов на допомогу. Утім, більше вразила реакція тих, хто коментував побачене. Переважно відверте глузування, кпини, саркастичні оцінки. Мовляв, знайшли проблему! Повісився — то й повісився, інші голуби (і не тільки вони) будуть уважнішими, бо матимуть приклад. А котрийсь з коментаторів уїдливо зауважив: треба думати про людей, а не зажерливих турманів, які геть знахабніли. Бо он посеред центральної сумської вулиці, так званої сотки, не дають проходу.

З останнім твердженням не можна не погодитися, бо що є, те є. Та чи від легкого життя птаство тулиться до людей? Чи не занадто жорстокими стаємо, коли відмахуємося від пернатих? Бо можна не звертати уваги на проблеми не тільки птахів чи звірів, а й інших людей — і така тенденція, на жаль, уже чітко простежується.

Проте не все так печально і безнадійно. То там, то там з’являються повідомлення про уроки уваги, доброти, співчутливості. Як про екологічну акцію «Няшки для пташки», започатковану торік турботливими сумчанами різного віку. Презентуючи починання в міській бібліотеці, активісти не тільки розповіли про свої добрі пташині справи, а й провели майстер-клас із виготовлення годівничок, смаколиків.

Стосовно останніх, то фантазії не позичати. Дітлахи використовують величезний їстівний арсенал, зокрема сухі ягоди, насіння, зернятка, крихти тощо, скріплюючи їх і подаючи у формі сердець, овалів, квадратів, ромбів (хоч пташат цікавить насамперед зміст, тобто вміст, а не форма). Розвішуючи стенди з кормом у різних частинах міста, активісти стежать за їхнім наповненням, чергують, щоб годівниці не залишалися порожніми.

Дріб’язкове? Другорядне? Не варте особливої уваги? Кожен відповість, як вважає. Хоч можна бути впевненим: дітей і дорослих із чутливими душами й серцями буде більшість. Адже люди повинні залишатися людьми, а визначення homo sapiens ніхто не скасовував і не ставив під сумнів, навіть якщо прибрати друге слово.