У День пам’яті жертв голодоморів у Слов’ян­­ську на Донеччині не свічки ставили на підвіконні, а серйозно запалювали в розвагах. І витанцьовували під пісні, що славлять і пропагують збройні сили Росії. Присутні в барі поводилися так, немов і не було трьох місяців окупації, сотень убитих і замучених «на підвалах» та зниклих безвісти місцевих жителів, зруйнованої інфраструктури. А в караоке-барі гримить пісня «Афіцери, расіянє…», і їй підспівують місцеві меломани.

Цинічні «уроки співів»

Якщо ви думаєте, що оперативно закрили той бар, то помиляєтеся. Тим, хто спробував привернути увагу адміністрації закладу та працівників поліції до цього неподобства, виявився представник влади — заступник міського голови Андрій Рубан. Як розповів він про це в соціальних мережах, діджей та адміністратор караоке-бару спершу адекватно відреагували на його зауваження стосовно пісні «Масква, званят калакала». Та коли представник міської влади висловив обурення наступною піснею про російських «афіцеров», виник серйозніший конфлікт.

«Мене виштовхали на вулицю без верхнього одягу в присутності моєї дружини», — стверджує Андрій Рубан. А поки прибули викликані співробітники поліції, відвідувачі та представники охорони бару активно погрожували йому фізичною розправою. Та й поліція, нарікає він, виявилася не здатною відповідно реагувати на ситуацію.

«Один із поліцейських отримав по фізіономії від відвідувача і також не зміг припинити протиправні дії, — розповідає заступник міського голови. А інший агресивний меломан, за його словами, вихопив і розірвав бланк протоколу, який мав зафіксувати те, що відбувалося: — Буде чи ні адекватна реакція правоохоронних органів, прокуратури та СБУ на дії колабораціоністів і бездіяльність поліцейських?»

Як повідомили у Слов’ян­ському відділі поліції, керівництво Головного управління Національної поліції України в Донецькій області «за даним фактом призначило проведення службового розслідування, в ході якого буде дано об’єктивну, принципову та законну оцінку діям правоохоронців». Так само, схоже, доведеться ретельно перевірити діяльність закладу, в якому відкрито пропагують армію країни-сусідки.

А уявіть жителів окупованого Донецька, які раптом (або у хмільному стані) почали співати в публічному закладі українських пісень! Попри те, що українську мову в «конституції ДНР» названо однією з «державних», від її вивчення вже майже відмовилися у школах, і навіть спілкування нею на побутовому рівні не заохочують. Тому виконання невинних «Гоп, мої гречаники!» чи «Несе Галя воду» могло б закінчитися сумно. А якби зухвало заспівали пісень про УПА чи сучасних патріотичних, співробітники «міністерства державної безпеки» звернули б увагу не тільки на тих, хто співав, а й на тих, хто слухав.

А нинішня реальність по той бік лінії розмежування раптово погіршилася: почастішали затримання й арешти місцевих жителів, які мали необережність у приватних розмовах чи в соціальних мережах висловити бодай натяк на критику окупаційного режиму та підтримку української влади або мови. Така активність «МДБ» збіглась із перипетіями довкола розведення військ. І що гучніше українські політики говорили про мир і порозуміння, то активніше в Донецьку кинулися демонструвати непримиренність і агресію стосовно людей, які мають навіть ледь помітні проукраїнські настрої.

В «Ізоляції» знову поповнення

«Бойовики стали хапати людей значно частіше, і арешти за політичними мотивами відбуваються щотижня. Не знаємо точної цифри затриманих, бо інформація надходить від правозахисників, родичів заарештованих, самої окупаційної влади вже тоді, коли виносять вироки затриманим. Але буває, що маємо цю інформацію з великим запізненням, оскільки бойовики після арешту часто навіть родичам не повідомляють і не підтверджують, що людина в них. Також буває, що рідні затриманого спочатку намагаються самотужки допомогти йому чи визволити, а вже аж потім звертаються до української сторони. Тому дізнаємося про арешт уже через місяць або й через кілька місяців», — коментує ситуацію представник уповноваженого з прав людини в Донецькій та Луганській областях Павло Лисянський.

За його словами, якщо влітку було відомо про незаконне утримання близько 200 громадян України, то до кінця осені ця цифра, на жаль, збільшилася в кілька разів. Людей затримують з вигаданих причин за вигаданими звинуваченнями, а головне — нелояльність до проросійського окупаційного режиму та симпатії до України.

Уже звичні «шпигунство» і «диверсійна діяльність», хоч насправді громадян України брутально кидають «на підвал» на території України тільки за симпатії до України. Люди стають потерпілими, навіть якщо їхні проукраїнські настрої доводиться шукати майже під мікроскопом. А іноді на пошуки не витрачають часу і сил.

Після арешту утримання у відомій донецькій катівні «Ізоляція» (колишній завод ізоляційних матеріалів) та нелюдських моральних і фізичних тортур вже кілька тижнів затриманий зазвичай підписує зізнання про всі вигадані й приписані йому шпигунство на корить України чи диверсії проти «республіки».

На початку листопада в одному з окупованих містечок Донеччини співробітники «МДБ» затримали мого давнього знайомого. Він ніколи не був проукраїнським активістом, і його рідною мовою завжди була російська. Але не дуже й приховував симпатії до України. Іноді, як недавно стало відомо, у приватних розмовах зі знайомими засуджував незаконну проросійську владу і висловлювався на підтримку України. Також мав необережність свого часу поширювати в соціальних мережах зображення української символіки тощо.

Після того як до органів надійшов сигнал від когось із земляків, затриманого відвезли в «Ізоляцію». А там кати своє діло знають. Через кілька тижнів один із родичів зумів домогтися короткого побачення із затриманим і побачив абсолютно зламану людину, готову підтвердити всі висунуті йому абсурдні звинувачення. Навіть засвідчити свою участь у вбивстві колишнього глави «ДНР» і підготовку замаху на нинішнього.

Можна наводити безліч прикладів, коли українців затримували й кидали за ґрати тільки за необережне слово на підтримку України, невинне фото на вулиці міста чи вподобайку в соціальних мережах. Правозахисники пояснюють таку активність окупаційної влади подальшими намаганнями залякати людей і назавжди відбити в них охоту навіть думати не так, як розповідають проросійські пропагандистські телеекрани та газети. Адже хоч тут послідовно і наполегливо знищують усе українське, вселяють людям страх і ненависть до України, досі знаходяться ті, хто вірить і підтримує свою державу, бажаючи їй перемоги в інформаційній та іншій війні. У тих війнах, які, як показують «концерти» у вже визволеному від проросійських бойовиків Слов’янську, на жаль, так нічому і не навчили чималу частину жителів прифронтового Донбасу.