В «Урядовому кур’єрі», який я читаю десяток років, неодноразово висвітлювали питання призначення дострокової пенсії матерям інвалідів з дитинства.

Проте щоразу на мої звернення чиновники Пенсійного фонду, посилаючись на постанову правління ПФ від 25.11.2005 року «Про затвердження порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», повідомляють, що, згідно з пунктом 25 цього порядку, пенсію матері інваліда з дитинства може бути призначено тільки за наявності висновку ЛКК. А там має бути зазначено, що захворювання, яке призвело до інвалідності, виникло в дитини до досягнення нею 6-річного віку.

Втім, як я знаю й неодноразово читав у ЗМІ та Інтернеті, цю вимогу суд визнав незаконною. Про це свідчать конкретні приклади, де рішення виносили Дарницький апеляційний суд та Вищий адміністративний суд. Проте районне управління Пенсійного фонду та райсуд це ігнорують.

Як бути в такій ситуації? Як мені переконати ці інстанції, що вимагати рішення ЛКК незаконно?

А. ЗДОРОВ,
м. Харків

Андрій СЄДОВ,
заступник міністра юстиції:

— У порядку інформування зазначаю, що відповідно до частини першої статті 44 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання й оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 і зареєстрований у Міністерстві юстиції 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, прийнято суб’єктом нормотворення в межах наданих йому повноважень відповідно до вимог частини першої статті 44 зазначеного закону, пункту 12 Положення про Пенсійний фонд, затвердженого указом Президента від 1 березня 2001 року № 121 (на сьогодні зазначений указ втратив чинність згідно з Указом Президента від 6 квітня 2011 року № 384 «Про Положення про Пенсійний фонд України», згідно з пунктом 3 якого основним завданням Пенсійного фонду, зокрема, є призначення (перерахунок) пенсій), та погоджено з Міністерством праці та соціальної політики, Всеукраїнською асоціацією роботодавців, Робочою комісією всеукраїнських профспілок та профспілкових об’єднань для ведення переговорів, укладення Генеральної угоди на 2004–2005 роки, здійснення контролю і забезпечення її виконання.

Згідно з пунктом 25 зазначеного Порядку, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в медико-соціальній експертній комісії, медичним висновком установи охорони здоров’я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитину визнано дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення 18-річного віку, надається висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» тимчасово, до прийняття відповідного закону, матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менш як 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я (частина перша статті 3 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей — лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Особам віком до 18 років лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів встановлюють категорію «дитина-інвалід» (частини перша, сьома статті 7 Закону «Про реабілітацію інвалідів в Україні»).

З огляду на викладене, положення пункту 25 зазначеного Порядку, який прийнято суб’єктом нормотворення в межах його повноважень та зареєстровано в Міністерстві юстиції 27 грудня 2005 року за №1566/11846 в установленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів порядку, відповідає законодавству, зокрема вимогам законів «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим зазначаю, що згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду від 27 жовтня 2011 року № К/9991/44479/11 предметом спору є рішення Управління Пенсійного фонду в Печерському районі Києва (протокол № 43 від 7 червня 2007 року) щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов’язання відповідача призначити пенсію за віком з 5 березня 2007 року, яке було прийнято до набрання чинності постановою правління Пенсійного фонду від 15 жовтня 2009 року №23-1 «Про затвердження Змін до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 10 листопада 2009 року за № 1050/17066, згідно з якою пункт 25 зазначеного Порядку було доповнено положенням щодо надання висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

При цьому зазначеною ухвалою Вищого адміністративного суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Києва від 25 травня 2011 року у справі № 3/590 за позовом до управління Пенсійного фонду в Печерському районі Києва задоволено, постанову Апеляційного суду Києва від 25 травня 2011 року у справі № 3/590 скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду Києва від 16 червня 2009 року, якою задоволено позов до управління Пенсійного фонду в Печерському районі Києва, залишено в силі.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови й ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, обов’язкові до виконання на всій території держави.