Ця збірка значуща з багатьох точок зору. Починаючи з поезій, вміщених під обкладинкою, і закінчуючи вишуканим поліграфічним оформленням, вона дихає Словом, пройнята мудрістю, таємничістю, невидимим духом, здатним нести світло, любов, віру кожному, хто долучиться до її таїн. Адже справжня поезія — то таїна, не підвладна ні авторові, ні читачеві, ні часові. Тим і захоплива та приваблива: внутрішньою красою рядків, асоціативністю, ритмами, мелодикою.

Ті, хто прочитає «Містерії», неодмінно стануть багатшими душею і серцем, бо такою завжди була і залишатиметься місія літератури.

«Так, безсумнівний талант»

Світлана Короненко дебютувала в поезії ще студенткою Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка наприкінці 1970-х, коли її прихід у літературу благословив незабутній Іван Драч, зробивши однозначний висновок: «Так, безсумнівний талант». Його слова виявилися пророчими. Хоч на певному часовому етапі ім’я поетеси майже на два десятиріччя щезло зі сторінок газет і журналів. Як зізналася пізніше Світлана, вона вже й сама не думала, що повернеться в літературу, бо не писалося.

Але… Років із 5—7 тому буквально вибухнула, явивши і собі, і читачам якісно нову сторінку в творчості, а саме: від білих віршів і верлібрів, яким віддавала перевагу, перейшла до класичних римованих строф. Зодягнуті в начебто затісні обладунки, вони все одно дихали повносило, розлого, розкуто, ще раз стверджуючи давню істину: під пером справжнього майстра звичайні слова стають поетичними, а художні засоби здатні творити дива.

«Як він приходить, вірш?/ З яких бездоріж і тиш?/ З яких потаємних ніш?/ Інколи раз на віку, зрідка — частіш!/», — пише поетеса й після напруженого монологу-пошуку зізнається: «Видихни білий вірш, / Стань і уже не диш. / Начебто неба знак / І — не інак…»

І в цій, і в багатьох інших поезіях, як «І пахне небом і вином твоя рука», авторка демонструє бездоганне володіння словниковим арсеналом рим, тонко відчуваючи духовно-сюжетну нить строф.

Утім, шанувальники поезії навряд чи звертатимуть особливу увагу саме на цей аспект — техніка віршування залишається хіба що тлом, натомість проступає тематичний пульс, амплітуда якого напрочуд широка і розмаїта. Його можна простежити навіть за назвами розділів, яких 12: від «Містерії», «Ох, не питай про любов» та «Мій мармуровий муар» до «В старім малиннику», «Акварельний портрет» та «Латиноамериканські мелодії». Хоч авторка й виокремлює їх, вони не настільки злютовані, аби залишатися непорушними на своїх місцях. Теми невпинно й неухильно переплітаються, зливаються, перетікають одна в одну, стаючи масштабним духовним калейдоскопом.

«Пливе човен, води повен. / Вода прибуває. / Пливе човен, води повен, / Душа відлітає / До тремкого бережечка, / До сивої хмари, / Де новесенька оселя / Козака чекає». Це із вірша пам’яті Василя Сліпака, що перегукується з найкращими зразками народнопісенної творчості.

Чи такі рядки: «Зносить важка течія білий листочок, / Наче проліг в небеса темний місточок… / Темний місточок, темний / І пульсуюча вена… («Зносить мене течія, зносить…»).

Інколи може здаватися, що окремі вірші поза часом і простором, однак читаючи уважніше, побачимо і те, й інше. Бо поряд вживаються і гармоніюють великий інка Капака і хлопчик, над яким неодмінно небо стає синім; Нестор Літописець і «коріння старих фіалок крізь листя опалого саду», Богдан Хмельницький часів Берестечка і «свіжі квіти в руках квіткарки». Тобто поетеса вільно почувається на обширах часу, здійснюючи уявну мандрівку просторами аж туди, за овиди.

Не оминає вона і вічної теми, зізнаючись, що

«Любов ніколи і нікуди не зника»

Саме інтимна лірика здебільшого стає камертоном творчості того чи того письменника, що притаманно й «Містеріям». У цьому разі маємо справу з тонкими, тремтливими, притишеними рядками, здебільшого позбавленими знаків оклику, бо тихо мовлене слово слухають особливо уважно. Насамперед це відчувається у вірші «І якщо я у цій великодній ранковій тиші» із присвятою Михайлу. Це своєрідний монолог-сповідь-молитва перед коханим і коханням, душею, почуттями, сьогоденням і завтрашнім днем, де нуртують хвилі любові, пристрасті, ніжності: «Але, слухай, якщо я у цій великодній прозорій оглушливій тиші / Ще пишу ці солодкі любовні обвітрені вірші, / Значить, вітер гуде і тріпоче листок на гарячій калині / І назустріч мені — твої очі, ранкові і сині».

Таких поезій у книжці гроно. Тож ті, хто починає читати книжки з любовної лірики, знайдуть їх. І не тільки інтимні. Адже «Містерії» вмістили не просто вірші, а неповторний окремий світ поетеси, в якому знайдеться місце кожному шанувальнику істинних цінностей, які не минають у часі.