Історик
Олександр БІЛОУСЬКО
У Полтаві відбулася презентація оригінал-макета книжки «Тарас Шевченко і Полтавщина», приуроченої до 200-річчя поета. Вона обіцяє стати явищем у незліченній і нескінченній шевченкіані завдяки значній кількості вміщених цінних матеріалів і документів. Наша розмова — з головним редактором видання і одним із його співавторів Олександром БІЛОУСЬКОМ.
— Олександре Андрійовичу, тож книжка готова до друку?
— Так. Її обсяг — 65 умовних друкованих аркушів, вона складається із двох розділів і додатків. Зміст книжки — фізична і духовна присутність Шевченка в історії Полтавщини як за життя Велиеого Кобзараря, так і після його смерті.
Перший розділ присвячено часові Шевченка, другий — часу після нього. Обидва дають читачеві документальну основу для власного орієнтування на шляху до Шевченка, сприйняття феномену його творчого генія в регіональному вимірі.
Додатки вміщують порівняльні таблиці.
— Присутні на презентації фахівці звернули увагу на те, що книжка має багато родзинок.
— Зокрема це унікальні документи, що стосуються участі полтавців у визволенні Тараса з кріпацької неволі, ролі краян у становленні та розвитку його літературного і мистецького таланту, вплив подій полтавської історії на формування світогляду митця і поета тощо. А хіба не родзинки — інформація про живий пам’ятник Шевченкові в Полтаві — дуб, посаджений у 1861 році? Про полтавських будівничих духовного храму України на Чернечій горі у Каневі? Про відзначення Шевченківських роковин і ювілеїв? Про доробок полтавських шевченкознавців, митців?
— А хто із краян брав участь у першому, як ви кажете, влаштуванні долі Тараса Шевченка?
— Микола Гоголь, Євген Гребінка, Василь Григорович відіграли важливу роль у визволенні Тараса з кріпацтва. Зв’язок між ними виник через Імператорське товариство заохочення художників, яке й стало на його захист. А поширив в інтелігентських колах інформацію про талановитого кріпака пирятинець дворянин Аполлон Мокрицький, який мав широкі зв’язки у мистецьких колах тогочасного Санкт-Петербурга. Попри свої високі моральні якості Іван Сошенко з його низьким соціальним статусом просто не міг скласти протекцію Шевченкові, як і Ширяєв, і вчорашні кріпаки брати Ткаченки чи учень Академії мистецтв Іван Зайцев. Це важливий факт, який зацікавить дослідників.
— Що є тільки в цьому виданні?
— Уперше оприлюднюється архівна інформація про збирання протягом 1908—1914 років Полтавським земством коштів на спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві, а також звіти про святкові заходи на честь Шевченка, що тривали на Полтавщині із другої половини XIX століття.
Введено в науковий обіг документи, виявлені в архівних установах Києва, Львова, матеріали із приватних колекцій. Уперше публікуються таблиці, які показують Шевченка в колі культурних діячів, літературну та мистецьку творчість Кобзаря в контексті літературного та мистецького процесів першої половини XIX століття.
— Чим книжка відрізняється від «Шевченкіани» Петра Ротача?
— Тим, що П. Ротач створив енциклопедію за загальноприйнятими для таких видань вимогами. Наша книжка побудована за тематичним принципом. Поряд з усталеними у шевченкознавстві положеннями наведено контроверсійні точки зору, спірні факти.
— «Тарас Шевченко і Полтавщина» рясніє ілюстраціями.
— Їх тут понад тисяча, значну частину подано вперше. Репродукуються всі мистецькі полотна Шевченка, створені ним на Полтавщині, автографи його літературних творів, написаних у краї, світлини документів, фотографії Шевченківських об’єктів тощо.
— Ви подаєте дані про місця перебування Шевченка на Полтавщині й кількість творів, які з’явилися тут?
— Так. Він відвідав 112 населених пунктів нашого краю і написав 20 поезій, ще вісім — пов’язані з Полтавщиною. Також він написав тут 20 портретів і дві жанрові картини: «На пасіці» та «Селянська родина». І десятки акварелей, начерків, інших живописних творів.
— Приємно усвідомлювати, що саме на Полтавщині Шевченко написав «Заповіт».
— Він дуже любив цю благословенну землю. На ній він явився Україні як пророк. Із полтавського берега побачив він і місце свого упокоєння. Полтавці були на всіх етапах перепоховання праху поета і відіграли значну роль в перетворенні його могили на Чернечій горі на національну святиню.
Кобзаревою могилою понад 30 років опікувався його свояк Варфоломій Григорович Шевченко. Однак із плином часу могила руйнувалася, восени 1882 року з неї впав підгнилий дерев’яний хрест. У цей критичний момент на сполох вдарив через київську газету «Заря» наш земляк, канівський учитель Василь Гнилосиров. Його телеграма сповіщала: «Канів, 25 жовтня. Могила поета України Т. Г. Шевченка являє собою в даний момент цілковиту руїну. Могильний хрест днями звалився до Дніпра, розбившись на два шматки нижче вінця та ближче основи. Залишки палять підлітки-пастухи, ховаючись від холоду біля насипу могили». Після цього почали збирати кошти на надгробний пам’ятник. Із земств на телеграму відгукнулося лише одне — Полтавське. Попри царську заборону, було зібрано близько 6 тисяч рублів, на які В. Шевченко та В. Гнилосиров протягом 1882—1884 років відновили могилу. Допомагала їм Золотоніська повітова земська управа на чолі з головою І. В. Тоцьким. Біля могили збудували хату, у лівій половині якої 1884 року оселився сторож І. О. Ядловський, а права половина стала Тарасовою світлицею — першим Шевченківським музеєм. Для музею Гнилосиров віддав власний екземпляр «Кобзаря» (у всьому Каневі не можна було тоді відшукати бодай двох примірників цієї книжки, не мала жодного й міська бібліотека). На реставрованому могильному кургані встановили 6-метровий чавунний пам’ятник-хрест.
Після встановлення чавунних ∂раток у 1888 році могила набула довершеного вигляду і зберігала його до 1923-го, коли більшовики знищили хрест. Пам’ятник за 1000 рублів замовив В. В. Тарновський, він оздобив його барельєфом Тараса Шевченка власної роботи та дошкою із Шевченковими словами: «Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть». Ці патріотичні слова влада знищила.
А пізніше полтавці ще й фарбували хрест на Тарасовій горі та бронзували барельєф. Про все це написано у книжці.
— Коли видання вийде друком?
— Залишилося дописати кілька штрихів. Розповсюджуватиметься у бібліотеках, навчальних закладах та державних установах. Можливо, надійде і у вільний продаж.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олександр БІЛОУСЬКО. Народився 1951 року в селищі Нова Галещина на Полтавщині. Закінчив Полтавський педінститут імені В. Г. Короленка. Працював учителем, був головним редактором видавництва «Оріяна». З 2011 року — директор науково-редакційного підрозділу — Центру дослідження історії Полтавщини Полтавської облради.
Заслужений учитель України. Лауреат Всеукраїнської премії імені Дмитра Яворницького та багатьох інших премій.
Ми в Google+