Центральному державному архіву-музею літератури і мистецтва, що розташований на території Національного заповідника «Софія Київська», виповнилося піввіку. З цієї нагоди розмовляємо з директором унікальної установи Оленою ЧИЖОВОЮ.
УК: Олено Валеріївно, установа-ювіляр за структурою чимала і не має аналогів в архівній практиці.
— Наш архів-музей справді унікальний: він виконує функції й архівної, й музейної, й бібліотечної установ водночас. Ініціатором його створення були Олесь Гончар і Павло Загребельний. У листі до уряду вони писали про необхідність створення «літературного музею-сховища», тобто йшлося про рукописи письменників і поетів. Але в доопрацьованому положенні про архів-музей йшлося вже й про документи інших митців.
Архіви порівнюю із дзеркалом, в якому відображається життя окремої людини, родини, доля країни. Так ось місія нашого архіву-музею — не просто дати змогу іншим зазирнути в те дзеркало, а й намагатися зробити цей особливий і надзвичайно цікавий світ минулого актуальним нині. Як саме? Максимально сприяти тому, щоб минуле ставало предметом наукового і художнього досвіду людей.
УК: На відміну від інших вітчизняних архівних установ, у вашій створено значний музейний фонд.
— Так, він налічує понад 12 тисяч предметів. Ідеться про меморіальні речі, нагороди, твори образотворчого мистецтва, декоративно-вжиткового, музичні інструменти тощо. Фактично експозиція являє собою комплекс меморіальних кабінетів знаних діячів української культури ХХ століття, зокрема письменників Ю. Яновського, П. Панча, Ю. Смолича, М. Стельмаха, поетів А. Малишка, Л. Первомайського, кінорежисера О. Довженка, композитора П. Майбороди, художника М. Глущенка. Окремий структурний підрозділ — відділ «Літературно-мистецькі Плюти». Ідеться про село, яке було улюбленим місцем відпочинку і творчості багатьох відомих діячів літератури, мистецтва й науки. Нині це осередок виставкової й екскурсійної діяльності архіву.
За 50 років у багатьох виставкових залах України та за її межами експонували твори художників із музейного сховища. У нас зберігаються оригінали робіт майстрів пензля, що входять, можливо, в десятку найвідоміших художників світу, — Миколи Глущенка, Олександра Богомазова, Анатолія Петрицького.
УК: Що являє собою ваш бібліотечний фонд?
— Це 109 752 книжки, 79 557 примірників журналів, 2473 підшивки газет. Серед раритетів — Біблія, видана у XVIII столітті, прижиттєві видання О. Пушкіна, Т. Шевченка, П. Куліша, Ф. Достоєвського. Є експонати з незвичайними долями, зокрема пробита кулями книжка Ю. Яновського, знайдена на полі бою в загиблого бійця Андрія Ткача. У читальному залі архіву-музею працюють і вітчизняні, й закордонні дослідники.
УК: В архіві-музеї можна не лише вивчати документи, читати книжки та періодику, побачити музейні експонати, помилуватися творами художників, а й послухати виступи митців.
— Це справді так. У нас є концертний зал із чудовою акустикою. Для збереження місточка між задокументованим минулим і активним мистецьким сьогоденням, популяризації вітчизняної архівної спадщини ми організували відкрите спілкування митців із публікою. Зокрема у квітні 2012 року започаткували проект «Мистецькі зустрічі в архіві-музеї». У його межах відбуваються виступи відомих українських та закордонних музикантів-виконавців, даємо змогу і талановитим початківцям презентувати їхню творчість. Ці заходи супроводжуються тематичними презентаціями документальних матеріалів. Бо наша головна мета — популяризувати архівні документи, тож і в такій нестандартній обстановці знайомимо глядачів зі спадщиною країни.
Будь-яка нація починається передовсім з досконалого вивчення свого минулого. Гірка правда для нас те, що часто історія України писалася не в Україні й не українцями. Тому так багато ще в ній білих плям. Але радує, що день у день їх стає дедалі менше. У цьому заслуга і працівників нашого архіву-музею.
УК: Чи визначено пріоритети діяльності установи?
— Їх три: розвиток матеріально-технічної бази, пошук і реалізація нових шляхів у доступі широкого загалу до архівної спадщини, співпраця із зарубіжними колегами, налагодження видавничої справи. Останній масштабний виставковий проект, у якому ми брали участь, — «Тіні забутих предків. Виставка», яка відбувалася в Мистецькому Арсеналі.
Активно представляємо свої онлайн-проекти в інтернеті. Вони покликані знайомити з унікальними документами, книжковими виданнями та музейними предметами, що зберігаються в архіві-музеї у віртуальному просторі, демонструємо не лише їх електронні копії, а й інформуємо, коли і як вони потрапили до архіву, які особисті історії супроводжували їх появу. Досить сказати, що слайди з нашими матеріалами використовують у вишах для підготовки майбутніх архівістів.
Для фахівців, які працюють з архівними документами, важливо мати доступ до довідкової інформації. З огляду на це ми розпочали активно оцифровувати описи архівних фондів і представляти їх електронні копії на нашому сайті. Нині кожен охочий може дізнатися, які документи містяться в тому чи тому нашому фонді, й зробити замовлення в читальному залі в телефонному чи в електронному режимі.
За піввіку існування архіву-музею його працівники багато зробили для популяризації вітчизняної культурної спадщини, торжества історичної правди. Варто згадати досвідчених архівістів З. Сендика, М. Крячка, М. Ходоровського, С. Кущ, Т. Мацан, Н. Возну, С. Слюсар. Нещодавно одну з вулиць у Солом’янському районі столиці перейменовано на вулицю Людмили Проценко — першого директора Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Що й казати, чудовий подарунок з нагоди ювілею установи, гідне визнання заслуг особистості і професії архівіста.
Упевнена, що кожен, хто хоч раз працював в архіві, відчув мимовільний магічний вплив його величності Документа. Можливо, тому, що він як живий свідок епохи, як відображення людського «Я», навчає нас розуміти багатогранність і глибину історичних процесів, життєвих історій і доль.
Ігор БАК
для «Урядового кур’єра»
ДОВІДКА «УК»
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва виконує завдання та функції держави з управління архівною справою і діловодством, забезпечує облік, збереженість документів Національного архівного фонду загальнодержавного значення свого профілю і використання відомостей, що в них містяться. В установі зберігаються документи державного, громадського і особового походження, які відображають історію українського літературно-мистецького процесу за період з кінця XVIII століття до наших днів.
У 1411 фондах налічується 306 457 одиниць зберігання. Особові фонди представлені документами, які розкривають історію української культури другої половини XVIII — поч. XXI століття, починаючи з рукописної спадщини класиків української літератури, і особовими документами славнозвісних митців. Також є матеріали творчих спілок і товариств, видавництв, редакцій газет і журналів, театрів, кіностудій, хорів, капел, оркестрів тощо.
Із 1991 року архів-музей активно комплектують документами діячів літератури і мистецтв української діаспори з різних країн. У цих фондах велика кількість епістолярної кореспонденції, які дають уявлення про літературно-художнє, громадське, побутове життя української діаспори.