НА ЧАСІ

Підвищення престижності українських відзнак потребує систематизації нагородної справи

Сергій БЕЛЯЄВ,
керівник управління державної геральдики
та церемоніалу Адміністрації Президента України
для «Урядового кур’єра»

Нагородна справа — частина історії кожної країни. Вона віддзеркалює систему цінностей та окреслює коло професійної еліти. Грамотно побудована нагородна система сприяє консолідації суспільства та надихає на нові перемоги.

Нині до загальнодержавної системи заохочень входять державні нагороди, урядові та відомчі відзнаки. З 2012 року триває реформа відомчих відзнак: систематизовано їх види, уніфіковано розміри, скорочено кількість із понад 400 найменувань до 100. Відтепер міністерства можуть встановлювати не більш як три нагрудних знаки, кількість нагороджень на рік обмежена. Так нагородна діяльність відомств вписана в рамки загальнодержавної системи заохочень. 

Нагороду виготовити легше, ніж її заслужити і чесно отримати. Фото з сайту heroldmaster.io.ua

Відійти від радянського менталітету

Система державних нагород України складалася в нових демократичних умовах, однак на основі радянського менталітету. 1998 року запроваджено вищі ступені ордена Князя Ярослава Мудрого за європейським досвідом та одночасно відтворено аналог радянської відзнаки «Герой України». 2000-го ухвалено Закон «Про державні нагороди України», але деякі нагороди встановлено без чіткого усвідомлення їхньої ролі в системі заохочень. Наприклад, до переліку державних нагород чомусь потрапила іменна вогнепальна зброя. Такого немає навіть в мілітаризованих державах. В СРСР іменна зброя до державних нагород не належала. Також у світі не існує орденів тільки для жінок (орден Княгині Ольги) та для вузького кола осіб, оскільки сенс ордена — в його універсальності. Нагороди для жінок у Європі зникли сто років тому. Історична постать княгині Ольги має бути відображена у нагородній системі з урахуванням її державотворчої діяльності, а «князівська» серія орденів буде довершеною, коли буде запроваджено орден князя Володимира – найвизначнішої постаті часів Київської Русі.

Нагороди «Почесний донор» та «Мати-героїня», на мій погляд, помилково додано до переліку професійних почесних звань, які вимагають фахової освіти та здобутків. В СРСР відзнаку «Мати-героїня» зараховували до вищих нагород. У Казахстані її присвоюють на місцевому рівні, оскільки це пов’язано з пільгами. У сучасній Росії немає такої відзнаки, але за виховання дітей вручають орден «Батьківська слава»: жінкам — з бантом, чоловікам — на колодці.

Підвищити престижність нагороди

Почесні звання на пострадянському просторі — це визнання державою високої ділової репутації особи, оскільки їх присвоюють за довготривалу професійну діяльність. На практиці це 20, а то й 40 років роботи за фахом. Тому «заслужені народні діячі», які отримали звання «в малолітстві», викликають іронію у професійному середовищі. На відміну від звань, державні премії мають отримувати автори за конкретні наукові винаходи або академічні, архітектурні та художні твори. Але тут існує проблема розуміння авторського права. Хоч це заборонено законодавством, іноді у співавтори до митців записуються їхні формальні керівники із владних структур або замовники, відбираючи собі частину премії.

Ордени та медалі можна надавати як за конкретні досягнення, наприклад, у реформуванні галузі або дії з урятування людей, так і за тривалу сумлінну службу. У мислячих людей викликає сумніви словосполучення: орден «За мужність» ІІІ ступеня, бо мужність не буває третього чи другого ступеня, так само, як бездоганна служба та мудрість. Вона або є, або ні. Було б правильно нагороджувати орденом «За мужність» за кожен вияв мужності без ступенів.

За наявності відомчих відзнак — медалей «10, 15, 20 років сумлінної служби» та «Ветеран служби» для військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу державна нагорода — медаль «За бездоганну службу» має бути безступеневою, щоб не дублювати, а очолювати цей ряд. Планки державних нагород слушно було б відокремити від планок відомчих відзнак горизонтальним золотим шнуром — тоді рівень заслуг особи буде очевидним.

Ескізи наших нагород було створено, з огляду на можливості виробництва 1990-х років. Зовнішній вигляд нагород потребує вдосконалення відповідно до сучасної стилістики та технологій.  Потрібні чіткі правила носіння нагород. За радянською традицією кавалери кріплять на одяг відзнаки всіх ступенів. Розміщені разом, комплекти орденів Ярослава Мудрого та «За заслуги» будуть важити майже півтора кілограма! У європейській практиці це неприпустимо, так само, як одночасне носіння всіх погонів попередніх військових звань. Кавалери носять тільки вищий знак ордена. Та й нагороджені рідко надягають високі відзнаки через брак традиційних заходів високого рівня з можливістю спілкування. Інакше кажучи, в нагородах просто нема куди з’явитися, а мати екзотичний вигляд на вулиці не хочеться.

У деяких європейських країнах нагороджений отримує тільки диплом, за бажання він може придбати знак ордена для носіння на одязі. Ордени можуть виготовляти з недорогоцінного металу, оскільки у класичному розумінні це речі статусні. Ми задекларували, але ще маємо усвідомити, що нагородження — це підвищення статусу особи, а не банальне вручення їй прикраси із золота чи срібла.

Ознака престижності нагород — не проба золота, а кількість відзначень на рік. Для підвищення значення Золотої медалі Конгресу США за новим регламентом запропоновано проводити тільки два(!) нагородження нею на рік. Масові нагородження шкодять нагородній системі, тому в більшості країн, зокрема в Росії, ювілейні медалі не є державними нагородами. Нам теж краще було б вивести ювілейні медалі за рамки державних нагород.

Хвороба збирачів нагород лікується

У країнах колишнього СРСР зазвичай не можна нагороджувати частіше, ніж раз на три-п’ять років, навіть за наявності нових досягнень. Виняток для скорочення терміну — здійснення героїчного вчинку. Часом у пресі лунає критика на адресу глави тієї чи іншої держави з приводу нагородження певних осіб за сумнівні заслуги та з порушенням цих вимог. Але іноді такі особи самі організовують подачу документів для власного нагородження. Якщо особа приймає нагороду всупереч статуту або незаслужено, це насамперед на її совісті, але у більшості країн її можна позбавити таких нагород за рішенням суду відповідним указом. Чинна норма з позбавлення державних відзнак сприяє авторитету нагородної справи. Відомо про акт скасування нагородження Леоніда Брежнєва орденом «Перемога» та європейські прецеденти з позбавлення вже вручених нагород щодо розвідника Кіма Філбі, модельєра Джона Гальяно та інших.

У пострадянських країнах висунення кандидатів для відзначення проходить гласно за місцем роботи. Нагородять, звичайно, не всіх. У цьому є етична проблема. Знаючи, що документи подано, кандидати абсолютно природно починають хвилюватися, бо на кону їхні ділова репутація і авторитет. Колеги також нервуються, чекаючи своєї черги на подання, дехто шукає «зв’язки». Тому процес подання документів у Франції проходить закрито, кавалери ордена Почесного Легіону та інших нагород дізнаються про відзначення з газет. Нагадаю, що ця держава має найдавніший у світі демократичний орден.

У перспективі слушно було б ввести традицію урочистих прийомів для нагороджених за участю керівників держави, оскільки кавалер ордена — це не людина із загадковою прикрасою на лацкані, а особистість, причетна до когорти професіоналів, чия праця сприяє підвищенню рівня життя, розвитку виробництва, науки, освіти, культури та зміцнює авторитет України у світі.

Нагородна справа країни, пройшовши за 20 років стадію спонтанного зростання, потребує систематизації. Підвищення вимог до кандидатів на відзначення, збільшення строків між нагородженнями, відмова від масових нагороджень у майбутньому, а також оновлення правил носіння нагород сприятимуть підвищенню престижу державних нагород України. Для цього статути нагород та їхній зовнішній вигляд мають бути вдосконалені відповідно до сучасної міжнародної практики, щоб девіз ордена Ярослава Мудрого «Мудрість, честь і слава» набув реального змісту.

Як правильно носити державні нагороди?

У європейських країнах поширена така практика носіння державних нагород на смокінгу: надягають не більш як одну нагороду на шийній стрічці, не більше шести мініатюр орденів на лівому боці над кишенею та не більше однієї орденської зірки.