Воля, яку українці здобули після постання державного суверенітету, нині виявилася спотвореною до повного правового нігілізму, ризикованої самодіяльності на грані чи вже й за гранню фолу, отаманщини.
А чому тут дивуватися? Три з половиною сотні політичних партій нині діють у нашій державі! І майже кожна з них не стільки шукає ноу-хау, шляхи здобуття прихильності виборців, як намагається втоптати у бруд опонентів, які нині при владі.
За логікою багатьох партфункціонерів, у гаражах та на базарах є цілі поклади керівників будь-якого рангу. Пам’ятаєте про ленінську куховарку? Такі переконання — щось із того. Але де їх, цих претендентів на керівні посади, набрати для 352 чи скількох там партій?
Тривоги додає те, що у країні, яка воює проти могутнього зовнішнього ворога, замість підтримки Верховного Головнокомандувача, який наполегливо пробує об’єднати всі зусилля на відбиття агресії, триває його часом неприкрите цькування певної частини обивателів і політичних лузерів, талановитих продавців повітря. Назвіть хоч одну цивілізовану країну, яка б втратила частину території, вела війну із зовнішнім агресором і дозволяла б собі таке? Не можете? Я теж не знаю аналога!
Практику «договорняків», розтягування електорату і кадрового потенціалу по політичних комірчинах, створення різного ґатунку приватних напіввоєнізованих формувань, нехтування мораллю і загальнодержавним інтересом з «панів депутатів» найвищого рівня чверть століття, на превеликий жаль, копіюють ті, хто до виборців стоїть найближче, — повноважні обранці місцевих рад.
Зачепив цей тренд, на превеликий жаль, і нинішню Волинську обласну раду. Недавно сталася подія, яка спричинила гучний резонанс серед творчої інтелігенції, а музейників та краєзнавців з усієї області змусила спонтанно зібратися на розширені збори.
Що ж так стривожило знавців історії Волині? Причина проста. На останній сесії обласної ради депутати мали проголосувати за укладення контракту з директором обласного краєзнавчого музею Анатолієм Силюком. Він перед тим виграв оголошений конкурс на заміщення цієї посади, його одностайно підтримали на профільній депутатській постійній комісії. І рішення обох комісій, без сумніву, було правильним. Але представники двох фракцій просто… відмовилися голосувати.
— Такий вчинок — брутальне топтання депутатів по честі, гідності, інтелігентності людини загалом і Анатолія Силюка зокрема, — оцінив мудрі старання народних обранців керівник Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич.
— Наш директор за роки діяльності зробив значний внесок у розвиток краєзнавчого руху та музейної справи на Волині. За його участю проведено наукові концепції, сформовано та створено експозиції Колодяжненського літературно-меморіального музею, Музею волинської ікони, Художнього музею в Луцьку, меморіального музею-садиби В’ячеслава Липинського у Затурцях та інших, — розповіла заслужений працівник культури України мистецтвознавець Зоя Навроцька. — Він автор наукових та науково-популярних публікацій з історії музейної справи і краєзнавства Волині, організатор 64 краєзнавчих конференцій, упорядник та член редколегії наукових збірників «Минуле і сучасне Волині та Полісся», яких теж 64 випуски — чи не найбільше в Україні. І яка дяка за це влади? У розквіті творчих сил його випихають на пенсію.
У такому ключі про заслуженого працівника культури України, лауреата премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України, регіональної премії «За відродження Волині», обласних премій імені Миколи Куделі та імені В’ячеслава Липинського, почесного краєзнавця України Анатолія Силюка говорили й інші промовці.
А почесний громадянин Волинської області і Луцька письменник Андрій Бондарчук підкреслив: «Ми захищаємо не лише Силюка, а й краєзнавство Волині загалом — ту систему історико-патріотичного виховання, яку він фактично створив за чверть століття свого директорства».
Ще категоричнішим був голова Волинської обласної державної адміністрації Володимир Гунчик, який приїхав підтримати краєзнавців. «Потрібно переглянути систему, створену в обласній раді, що таке неголосування дає змогу маніпулювати керівниками, добиваючись від колективів лояльності до депутатів, — зазначив він. — Не можна кидати під танки людей, на біографіях яких виписана новітня історія нашого краю. Коли питаю депутатів, чому так сталося, ті опускають очі».
На жаль, ніхто ні з керівництва обласної ради, ні із запрошених депутатів не виявив бажання особисто почути краєзнавців. А ті розцінили ситуацію з А. Силюком як публічний ляпас усій інтелігенції.
Тому розширені збори краєзнавчого активу Волинської області одностайно ухвалили рішення звернутися до обласної ради з вимогою повторно проголосувати за свого лідера як людину, що на даний момент не має альтернативи за широтою світогляду, професійною підготовкою, діловими та організаторськими якостями.
Таке право музейникам, представникам інтелігенції краю дала свобода. Та сама, що не може бути ні розхристаністю, ні вседозволеністю.
Валерій МЕЛЬНИК,
заслужений журналіст України,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+