Генеральний директор
Генеральної дирекції
з обслуговування іноземних
представництв в Україні
Павло КРИВОНОС

Чи знаєте ви, що нині в Україні представлені 139 іноземних держав, з-поміж яких 72 — послами у ранзі Надзвичайних і Повноважних, які мають свої резиденції у Києві, та 49 — представляють свої уряди в нашій країні за сумісництвом. А ще у нас працюють 19 представництв міжнародних та неурядових організацій, котрі прирівнюються до посольств, як-от представництва Комісії ЄС, ООН, Світового банку, Місії ОБСЄ тощо. Це красномовно свідчить, що за роки незалежності наша країна стала визнаною демократичною державою, присутньою в світовому співтоваристві, що вона впевнено інтегрується в міжнародну спільноту планети.

Водночас таке визнання зобов’язує підтримувати імідж гостинності для посадових осіб, права яких унормовуються найвищими міждержавними угодами, дотримуватися паритету у створенні належних умов для роботи та побуту зарубіжних дипломатів, сприяти організації їхнього дозвілля, пізнання і вивчення нашої історії та культури.

Левова частка цих турбот покладається на Генеральну дирекцію з обслуговування іноземних представництв, беззмінний очільник якої впродовж останніх двох десятиліть Павло Кривонос — наш співрозмовник.

А квадроцикл краще! Надзвичайний і Повноважний Посол Киргизької Республіки в Україні пан Улукбек Чіналієв з онуками в оздоровчому комплексі. Фото з архіву редакції

Від Ярослава  Мудрого і донині

  Павле Олександровичу, як гадаєте, чому київська земля  немов магнітом завжди притягувала чужоземців?

— Вочевидь тому, що наші пращури були людьми мудрими і освіченими, розуміли, що найгірший мир завжди кращий за найкращу війну. А міждержавні непорозуміння залагоджували мовою переговорів, становленням дипломатичних відносин з близькими і далекими сусідами. Бо дипломати, які в усі часи завертали на Київські гори, везли додому не лише захоплення від гостинності русичів, ошатні сувеніри, а й інформацію про велич стольного града Київської Русі, його політичну активність, впливовість на тогочасне життя.

Напевно, вони вже тоді знали і читали давньоримського історика Корнелія Тацита, який описав «священні права послів у чужинців». Так, князь Володимир і подружив Київську державу з наймогутнішою в ті часи Візантією. А Ярослав Мудрий як далекоглядний політик налагодив зв’язки з Німеччиною, Угорщиною, Францією, Норвегією, Швецією та Польщею. Причім він поріднився з першими особами цих країн, зробивши очима й вухами на чужині своїх дочок та синів, а послів зустрічав у Києві як найдорожчих гостей.

Цікавий досвід мала українська дипломатія за часів УНР.

У 1922 році постановою Української Економічної Ради було утворене Центральне бюро по обслуговуванню чужоземців у Харкові при Народному (як тоді писали) Комісаріяті Закордонних Справ. Скорочено та установа називалася Укрбюробчуж. Як свідчать архівні матеріали, вона працювала на господарсько-комерційних засадах, а її бюджет будувався на «безутратності його підприємств». Щоправда, «крам та матеріяли» для комфорту, послуг і зручностей чужоземців дозволялося купувати за кордоном.

Зауважу, що одним з наріжних прав-зобов’язань світової дипломатії завжди було і залишається донині завдання на найвищому рівні забезпечувати іноземні посольства та міжнародні інституції належними умовами для виконання їхніх обов’язків. Це є головною справою нашого відомства.

 Якщо кажуть, що кожне дипломатичне представництво — щось на зразок острівця іншого світу в зарубіжжі, то ви, образно кажучи, змушені надати його природі цивілізованого комфортного для роботи і життя вигляду. З чого починали?

— Хоч і не на голому місці — офіційно, як самостійна державна структура Управління з обслуговування консульського корпусу в Києві було започатковане в липні 1972 року. Та з набуттям незалежності  багато що довелося започатковувати фактично з чистого аркуша. У квітні 1992-го створили Генеральну дирекцію з обслуговування іноземних представництв.

Перші палаццо —  в контейнерах

— Я умовно розділяю історію облаштування зарубіжних амбасад в столиці нашої держави на три періоди. Перший, хоч і найважчий, з висоти сьогодення бачиться дещо кумедно.

Згадаймо: у перші два роки незалежність України визнали уряди понад 100 держав світу. З  більшістю одразу було підписано документи щодо обміну посольствами. Всіх треба було розмістити, задовольнити вимоги до помешкання для роботи і проживання. Адже до цього в тодішній республіці були лише генеральні консульства, як-от генконсульство Польщі на вулиці Ярославів Вал.

Для посольства США винайняли приватну квартиру. Голландська амбасада містилася в пристосованому контейнері. У двох вагончиках сяк-так розміщалося німецьке консульство, хоч потік громадян сюди був такий, що вони вже зранку перекривали вузеньку столичну вулицю.

Зауважу, що посольства завжди зацікавлені в ошатних історичних будівлях, старовинних палацах, інших відомих спорудах. Та спершу ми могли запропонувати дипломатам хіба що номери в готелях радянського гатунку, невеличкі приватні садиби. Складно було відразу знайти пристойне приміщення американським дипломатам, які, як ви знаєте, з істиною американською величчю люблять повторювати: «Там, де ми, там центр».

 Сьогодні навіть важко уявити, що ще на початку 1990-х в нашій країні були відчутні проблеми з промисловими товарами, продуктами для українських громадян. Набагато складніше було пояснити гостям, чому, приміром, в магазині немає помідорів чи капусти.

— Маєте рацію. З великими труднощами нам вдалося в 1992-му відкрити для дипломатів спеціальний овочевий магазин. Затим на вулиці Дарвіна з’явилася крамниця «Консул», де дипломатичні працівники могли без черг придбати одяг і взуття. Поліпшувати інфраструктуру дипломатичного сервісу було  нелегко, зокрема і щодо лікарського та санітарного обслуговування, відпочинку, утримання транспорту, добору персоналу дипломатичних установ з українських громадян.

Пригадую, як розпочинав чергову ранкову нараду з «проблеми проблем» — де взяти бензин. Послам на тиждень виділяли по 40 літрів пального, а іншим дипломатичним працівникам — лише 20. До речі, перший київський супермаркет на вул. Горького «Тріумфальна арка» збудувало і відкрило саме наше відомство: там зарубіжні гості могли придбати продукти без черги.

Другий етап пов’язаний з розширенням дипломатичного корпусу, збільшенням кількості членів сімей дипломатів, і відповідно, із переселенням амбасад та міжнародних організацій у зручні реконструйовані приміщення, зокрема  в пристосовані під посольства архітектурні пам’ятки.

Новітній, третій період — це зведення сучасних споруд для дипломатичних місій, яскравим прикладом якого є новий комплекс Посольства США в Україні, амбасади Нідерландів, Німеччини, Республіки Узбекистан, Канади, Грецької Республіки, Туркменістану, Грузії тощо. Причім, якщо раніше всі хотіли розмістити свої представництва лише в центрі, на Правобережжі, то нині стереотипи змінюються: одну з найкоротших і найкрутіших столичних вуличок — колишню Танкову, а нині Сікорського, знають тепер і за океаном. Додам, що поруч з американським посольством уже закінчено будівництво амбасади Казахстану.

Любіть Україну

— Гендирекція, як відомо, не лише будує дипломатичні споруди, забезпечує дипломатичний корпус усім необхідним, а й виконує ще одну важливу державницьку функцію: вона має сприяти активному відпочинку, пізнавальному і культурному розвитку, образно кажучи, своєрідному залюбленню в країну наших зарубіжних гостей. Як вдається це вашому колективові?

— Гадаю, ви бачили й самі:  ніхто ще засмученим чи незацікавленим з наших поїздок не повертається. Оскільки завдання будь-якого дипломата —донести до своєї країни якнайширшу інформацію та реальні факти життя Української держави, наша проблема — показати все найкраще і найцікавіше.

Між першою поїздкою на початку 90-х років минулого століття до перлини Черкащини — Умані, давньоруського Переяслава-Хмельницького, древніх Чернігова та Батурина до останніх у часі наших маршрутів на Буковину, в Крим, до Одеси, Рівного, Канева тощо промайнуло два десятиріччя напруженої праці. Не лише історія, географія, культура стали предметом нашої гордості, які ми хотіли показати дипломатичній спільноті.

Теплі згадки залишили в них відвідини кращих вітчизняних підприємств, медичних установ, зразкових закладів освіти, сучасної відпочинкової інфраструктури. Зусібіч ми відкриваємо іноземцям рідну державу, формуючи її позитивний імідж. Приємно, що багато хто й справді закохується в нашу країну і навіть прагне повернутися до нас ще не раз. Приміром, уже вдруге в Києві виконують свою високу місію посли Киргизстану та Грузії, дипломати привозять сюди свої сім’ї, навчають дітей в наших школах та вишах.

— Вочевидь, ви перший будівельник, який за свою велику роботу в сфері дипломатії отримав високий дипломатичний ранг. А ким себе відчуваєте більше?

— І перший, і другий мої фахи належать до творчих. Працюючи будівельником, зводив нові споруди. На нинішній своїй роботі налагоджую мости між країнами і народами.

Ірина НАГРЕБЕЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Павло КРИВОНОС. Народився 1956 р. в Прилуках на Чернігівщині. За фахом інженер-будівельник. З 1992-го і донині генеральний директор Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв. Повний кавалер орденів «За заслуги», заслужений будівельник України.  Має ранг Назвичайного і Повноважного Посланника ІІ класу.