У Пересопниці на Рівненщині 460 років тому завершили створення Пересопницького Євангелія. Непроста робота тривала п’ять років: розпочалася в серпні 1556-го в заславському монастирі (нині Ізяслав Хмельницької області), завершилася в монастирі в Пересопниці наприкінці літа 1561-го. Саме тому 29 серпня вважають днем народження Першокниги. Тут, на давній українській землі, якось по-іншому відчуваєш цінність часу.

Про що розповідає історія...

Майже все, що знаємо про історію створення пересопницького рукопису, відомо із нього ж. Бо крім канонічного тексту Чотириєвангелія — від Матфея, Марка, Іоанна й Луки, у книзі є короткі післямови до кожної із частин. Із них довідуємося про людей, причетних до її творення. Чоловік, на долю якого випала чи не найважча праця, іменує себе «писарем Михайлом Василевичем із Санока». Переписувач Михайло був не лише високоосвіченою, а й творчою людиною. Про це і свідчать післямови до Євангелій, що належать його перу.

Книга не з’явилася б на світ без настоятеля Пересопницького монастиря. У рукописі йдеться, що чотири євангельські книги «устроєні кротким, смиренним і боголюбивим ієромонахом Григорієм, архімандритом Пересопницьким». Мабуть, йому належало загальне керівництво високою справою, він був автором (чи співавтором) перекладу Святого Писання «з язика болгарського на мову руськую». А також знавцем Біблії та класичних мов.

Покровителькою і замовницею книги була княгиня Анастасія Гольшанська-Заславська. Сприяли появі Євангелія князь Іван Чарторийський та його дружина Євдокія. Пересопниця з монастирем у той час належала до їхніх володінь, тобто можновладці турбувалися про розвиток культури й духовності, у цьому виявлявся їхній патріотизм.

Як свідчить переписувач, у серпні 1556 року в заславському монастирі розпочато створення книги, а продовжено й завершено працю у Пересопниці «при церкві Рождества Богородиці Родичина (Богородичного) монастиря» наприкінці літа (29 серпня) 1561 року.

Євангеліє творилося «для читання церков Божих, для науки люду християнського». Тобто книга призначалася для практичного вжитку в церковній службі, а її українська мова мала сприяти кращому розумінню євангельських текстів: люди не розуміли церковнослов’янською. Це Євангеліє донесло до нас живу мову предків, якою розмовляли на нашій землі понад чотири століття тому. Вона, до речі, дуже близька до сучасної розмовної української.

Пересопницький рукопис відомий як найдавніший та один з найкращих перекладів Чотириєвангелія українською. Наступні були аж у XIX столітті, але за рівнем майстерності здебільшого поступалися пересопницькій Першокнизі. Про це свого часу писав Іван Франко.

Мистецтвознавці вважають, що за вишуканістю оформлення Євангеліє з Пересопниці стоїть на рівні найкращих європейських рукописних книг того часу. Елементи декору вдало вписуються у текст, кожна сторінка — довершений взірець графічного мистецтва. За мажорною тональністю, урочистістю й святковістю барв Пересопницьке Євангеліє споріднене з мистецтвом європейського відродження. Чимало спільного в оформленні рукопис має, наприклад, з Острозькою Біблією 1581 року.

Унікальність книги оцінили сучасники. Гетьман Іван Мазепа 1701 року подарував шедевр новозбудованому Вознесенському монастирю в Переяславі. Та згодом часи змінилися: Пересопницьке Євангеліє, як і інші книги українською, заборонив царський уряд. Тож воно надовго осіло на бібліотечних полицях, лише зрідка привертаючи увагу дослідників.

Досліджували Євангеліє й присвятили йому окремі праці ректор і професор Київського університету Микола Максимович, професор-лінгвіст Павло Житецький. Високо оцінив книгу Тарас Шевченко. Саме в Переяславі він побачив її, працюючи членом археографічної комісії.

Нині Пересопницьке Євангеліє зберігається в найповажнішому книгосховищі України — Національній науковій бібліотеці імені В. Вернадського. Реліквію лише раз на п’ять років передають під парламентський купол для присяги на ній новообраного Президента. Започаткував цю традицію земляк Євангелія Леонід Кравчук, який народився й виріс неподалік Пересопниці, в селі Житин під Рівним.

Камінь-пам’ятник, встановлений у 1989 році. Фото з сайту libr.rv.ua

…і не мовчить сучасність?

Щоправда, з величного княжого міста Пересопниця, особливо в радянські часи, стала таким собі неперспективним селом, де кількість хат і жителів можна було порахувати на пальцях. Але письменник Євген Шморгун, який родом із цих місць, вирішив: не маємо права забувати, звідки пішло в світ українське Євангеліє. Акумулювавши зусилля небайдужих, він зумів встановити пам’ятний знак Першокнизі, який урочисто відкрили 14 травня 1989 року. Це масивна 15-тонна гранітна брила, дикий камінь, видобутий вручну та привезений з Ясногірки Сарненського району. А з нього, наче з пітьми, проступає світло — Книга. Саме так побачили знак Євген Шморгун та художник Костянтин Литвин.

І лише з нагоди 450-річчя створення Євангелія та 20-річчя Незалежності в Пересопниці з’явився новозбудований культурно-археологічний комплекс із музеєм Першокниги (автор проєкту — архітектор Віктор Ковальчук). А ще — газогін і нова дорога, тож тепер сюди частенько зазирають туристи, бо для багатьох це місце духовної сили і натхнення. До речі, неподалік — унікальна дерев’яна Миколаївська церква ХVIII століття, що діяла навіть у радянські часи. Саме в церкві в Пересопниці (це історичний факт) вінчав трьох своїх дітей князь Юрій Долгорукий, щоправда, те приміщення згоріло.

Не припиняють пошуку археологи. Скажімо, напередодні нової славної дати розпочато розкопки, стратегічна мета яких — знайти залишки монастиря, в якому творили книгу. До цього дослідження долучили студентів двох рівненських вишів — майбутніх археологів та істориків.

Керівник археологічної експедиції Олексій Войтюк розповідає: «Більшість знахідок — скляні та металеві прикраси, натільні хрестики тощо можна датувати XII—XIII століттями, коли Пересопниця була столицею удільного князівства. А ось перстень знайшли такий, які траплялися на Козацьких могилах. Він належить до XVI—XVII століть, коли тут був монастир, залишки якого шукаємо розвідковою траншеєю».

Фото з сайту radiosvoboda.org

ДОВІДКА «УК»

Пересопницьке Євангеліє — рукописна пам’ятка староукраїнської мови, виконана із пергаменту на 964 сторінках, оздоблених вишуканими мальованими мініатюрами з використанням сусального золота. Важить 9,3 кілограма. На Рівненщині зберігається його факсимільна копія.

А ТИМ ЧАСОМ

Науковці 29 серпня презентували інсталяцію «Рукописні книги України». Це виставка Євангелій, які зібрали за останніх півтора року. Тут десять точно відтворених рукописних пам’яток, оригінали яких датують XII—XVI століттями. Зокрема Реймське, яке називають Біблією Анни Ярославни і яке в XI столітті вивезли у Францію, у Реймс; Холмське, датоване XIII століттям; Закарпатське, Галицьке, створене 1144 року — його копію нещодавно подарували музеєві в Пересопниці. А ось Нобельське Євангеліє теж створено на території нинішньої Рівненщини раніше від Пересопницького — 1520 року. Його оригінал перебуває в бібліотеці Академії наук Литви.

Насамкінець.  Те, що Пересопницьке Євангеліє не вивезли, а воно залишилося в Україні, директор культурно-археологічного комплексу «Пересопниця» Іван Солодуха вбачає великий позитив. Утім, воно вже двічі потрапляло в Росію, але неодмінно поверталося додому.