Занедужав, а до лікарів — десятки кілометрів. Власного транспорту немає, а з району без особливих причин його навряд чи пришлють. Село без медичної амбулаторії чи пункту здоров’я (так тепер називають колишні ФАПи) і зовсім занепадає. Ця проблема виникла ще й у зв’язку з вимогами Національної служби здоров’я України до організації роботи сільських медзакладів. Працювати із громадами, де на чималих територіях щільність населення невелика, лікарям не вигідно. Наслідок — виникають проблеми з кадрами. Чи можна змінити ситуацію?

У пункті вакцинації головлікар КНП «Монастирищенський центр первинної медико-санітарної допомоги» Людмила Редванська (ліворуч) цікавиться в медсестри Людмили Куцої та реєстратора Марії Лукашенко, скільки жителів цього дня зробили щеплення. Фото автора

Стукали у всі двері

Монастирищенська міська територіальна громада, до складу якої два роки тому увійшли, крім колишнього районного центру, всі села району, утверджується як єдина спільність. Децентралізація, змінивши територіальний поділ, здається, мало вплинула на життя громади. Хіба що всі проблеми тепер доводиться розв’язувати на місці, в міській раді. Проте це тільки на перший погляд. Насправді на території колишнього району багато чого останнім часом змінилося. Ось хоч у галузі охорони здоров’я.

Як розповів Монастирищенський міський голова Олександр Тищенко, коли ще йшов на посаду, першою обіцянкою було налагодити сучасне медичне обслуговування, зокрема зберегти та розвинути в селах фельдшерські пункти й амбулаторії. Добре, що знайшлись однодумці, зокрема головна лікарка центру первинної медико-санітарної допомоги Людмила Редванська — ентузіастка й подвижниця, яка відповідає у громаді за первинну ланку медицини.

Намагалися не обійти увагою жодне навіть найменше село. Об’їздили всі населені пункти — аналізували, як працюють медики, чим забезпечені. Міркували, як допомогти і що люди мають одержати у процесі впровадження реформ? 

У процесі змін системи охорони здоров’я виникає чимало різних проблем. Одна з них — віддаленість сіл від лікувальних закладів. Бувало, що хворі телефонували до Черкас, аби швидка допомога доправила їх у лікарню. Це абсурд. Тоді вирішили, що попри всі складнощі, зберігатимуть у кожному селі первинну ланку медицини.

Медичний заклад слід належно обладнати, персонал забезпечити всім необхідним для допомоги хворому. Завдяки депутатам міської ради та наполегливості Людмили Редванської тут ґрунтовно підготувалися до змін: ретельно підрахували, що потрібно, як потрібно, скільки коштів громади має на це піти. І почали діяти. Усе, чим могла допомогти місцева влада, мобілізували на розв’язання проблеми. Проте ресурсів таки бракувало.

«На мою думку, — зауважує Олександр Тищенко, — велику частину відповідальності має взяти на себе й держава, допомагаючи в питаннях, які не під силу вирішити на місцях. Ми стукаємо в усі двері, аби отримати допомогу, адже коштів на достойні зарплати фельдшерам у громаді навіть з нинішньою децентралізацією бракує. Істотно погіршує фінансове становище сільських медиків подорожчання енергоносіїв. За моїми прогнозами, лише для оплати енергоспоживання потрібно додатково мобілізувати до 20 мільйонів гривень. Їх громада має десь заробити. Але для медицини ми власними силами намагаємося зробити все необхідне — організували підвезення людей з обмеженими можливостями, забезпечення ліками, налагодили опалення, відремонтували приміщення. Коли люди приходять у затишну теплу амбулаторію, де кваліфікована медсестра поставить крапельницю, де є необхідне діагностичне та лікувальне обладнання і засоби, кожен бачить і відчуває піклування про себе».

Не скорочувати, а зберігати

Загалом майже 90% сільського населення у громаді — пенсіонери. Вони потребують насамперед простої й доступної медичної допомоги. А якщо сліпо йти за вимогою державної програми, то в багатьох селах чимало посад потрібно скоротити, заклади закрити. Як наслідок, могли б залишитися у громаді лише дві амбулаторії й три фапи. Вони могли б надати допомогу певній кількості людей. Але як людині похилого віку дістатися до віддаленої на кілька десятків кілометрів амбулаторії? Та й чи безпечно хворому вирушати в таку дорогу? В Уманському районі були приклади, коли недужий, щоб отримати медичну допомогу, мав здолати шлях від свого населеного пункту завдовжки майже 100 кілометрів.

Пенсіонери потребують насамперед простої й доступної медичної допомоги. Фото з сайту selidovo-rada.gov.ua

Тепер, аби наблизити послуги до селян, тут оснащують усім необхідним амбулаторії та фельдшерські пункти, яких 36 на території громади. Навіть в одному з найменших сіл — Тарасівці, де 71 житель, працює фельдшерський пункт. Нещодавно для центру первинної медико-санітарної допомоги за 4,5 мільйона гривень придбали сучасний рентген-апарат. Нині оснащення всіх медичних закладів громади, вважають фахівці, перебуває на належному рівні. Щоправда, подекуди працює й техніка старшого покоління, однак поступово її замінять на нову. Велику роль відіграє й людський чинник. Попри певні матеріальні проблеми, вдалося підібрати відданих справі, ініціативних фахівців. Як це вдається?

З огляду на відому кадрову проблему (нестача висококваліфікованих медичних кадрів стосується всієї Черкащини), монастирищенці взяли курс на залучення молодих спеціалістів, забезпечення їх житлом та підвищення рівня заробітної плати відповідно до можливостей місцевого бюджету. Приміром, кілька років тому міська рада придбала будинок для родини лікаря-уролога. Квартирою на виплат забезпечили й лікаря-травматолога, допомагали з цим хірургові. 

Нещодавно, як розповіли в міській раді, жителька Монастирища Наталія Олексіївна виявила бажання перейти жити в будинок для літніх людей (він, до речі, теж добре оснащений і з чудовим персоналом). Вона вирішила передати громаді власну квартиру, але побажала, щоб її надали родині лікарів. Вона нотаріально все це оформила. Її покійний чоловік був лікарем. Наталія Олексіївна розуміє, наскільки це важливо. Нині квартиру готують для передачі родині лікарів. 

«І надалі забезпечуватимемо житлом тих медпрацівників, які бажають працювати на селі, — ділиться планами Олександр Тищенко. — Надаватимемо квартири на 10 років без права продажу, а потім люди зможуть скористатися правом власності на житлоплощу».

У боротьбі із хворобами століття

Нині в лікувально-профілактичних закладах центру первинної медико-санітарної допомоги, як додала Людмила Редванська, 112 працівників, серед них 16 лікарів, 67 осіб середнього та 10 — молодшого медичного персоналу. На засадах загальної практики сімейної медицини у громаді працюють дев’ять лікарів, три педіатри й чотири терапевти. Усі структурні підрозділи закладу повністю забезпечено засобами для надання невідкладної медичної допомоги хворим, відповідно до Державного національного переліку лікарських засобів.

Крім здійснення комплексу лікувально-профілактичних заходів, нині команда місцевих медиків посилено працює над поліпшенням раннього виявлення гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, онкологічних захворювань та чіткого дотримання протоколів і стандартів лікування хворих. Завдяки громаді з місцевого бюджету надають кошти на придбання ліків і виробів медичного призначення для пільгових категорій населення. Подбали й про забезпечення оплати комунальних послуг (електроенергія, газ, дрова, вугілля, вода, водовідведення), заробітну плату для працівників фельдшерських пунктів.

Звичайно, багато проблем у галузі охорони здоров’я тут ще чекають на розв’язання. Проте з огляду на цілеспрямованість медиків і керівників громади віриться, що в галузі відкриється друге дихання. Численні позитивні відгуки селян про це теж красномовно свідчать.

Долаючи камені спотикання

Відбуваються зміни й в інших громадах області. У межах програми розвитку сільської медицини тут відкривають нові амбулаторії. Усього, заявив голова облдержадміністрації Олександр Скічко, їх планують відкрити 49. Приміром, цього року на Уманщині запрацювали сучасні амбулаторії сімейної медицини Ладижинської та Дмитрушківської громад. Усе необхідне для роботи мають медики Ярошівської амбулаторії, яка входить до Мокрокалигірської громади. У нових приміщеннях створено умови для надання якісної первинної допомоги. Враховано сучасні вимоги до приміщень та медичного обладнання. Заклади забезпечено доступом до високошвидкісного інтернету для надання телемедичних послуг, комп’ютерною технікою, меблями, медичною апаратурою та помешканнями для лікарів. 

Проте й новозбудовані медичні заклади не завжди вдається швидко поставити на службу селянам через певні неузгодженості з оформленням документації, як це було, приміром, з Антонівською амбулаторією в Лип’янській громаді Звенигородського району. Частину новозбудованих сільських амбулаторій на Черкащині правоохоронці перевіряють через підозри у розкраданні бюджетних коштів під час будівництва. Отож у становленні сільської медицини ще чимало каменів спотикання, які належить здолати місцевим громадам.