ЗАБАВА

Міжобласний мистецько-краєзнавчий фестиваль увосьме зорганізували на Тернопіллі

Фестиваль вартий уваги тоді, коли має якусь родзинку. «Братина» — з цього штибу. Мистецтво, краєзнавство, історія — основні стовпи цієї народної забави. Характер її суто волинський.

У лісовому урочищі «Данилівка», що в Шумському районі, все нагадує про Данила Галицького — першого короля Русі-України. За переказами, коли його тато, князь Роман Мстиславович, був тут на полюванні, гонець приніс йому звістку про народження первістка Данила. Щасливий батько на честь сина заклав фортецю, з якої розрослося ціле поселення Данилів (Данилів Град). Тутешня гора отримала назву Данилової та на ній постала церква. Нині на цьому узвишші теж стоїть храм. Датують його XVII століттям. До 1939 року на Зелені свята в цій місцині прочани зорганізовували великий ярмарок. Цікаво, що такі заходи проводили ще й на ознаменування історичної перемоги: на початку 1241 року вперше монгольська орда на чолі з Батиєм не здолала руське місто.

Аматорський гурт «Забава» з Хмельниччини показують місцеве свято «Брикс», коли чоловіки переодягалися в одяг своєї благовірної та виконували «жіночу роботу», а дружини за всім пильно стежили. Фото автора

Власне, готуючись до відзначення 775-річчя оборони Стіжка та Даниліва (Данилів Града), в Шумському районі вирішили прикути увагу до цих місць. Письменник Сергій Синюк — один із співавторів цієї ідеї, каже: хотілося поставити наголос на ярмарку фольклору та народних ремесел, показати давню й сучасну волинську кухню. У княжу добу братиною називали чашу з двома ручками для товариського пиття вина. Її часто використовували у військових походах, адже вона слугувала знаком братання, перемир’я — п’ючи з такої посудини, ратник повинен був покласти меч у піхви.

«Нехай з княжих часів до сучасності чаша братина від сердець до сердець для єднання по колу іде!» — закликають ведучі фестивалю. На сцені — сам король Данило Галицький (його образ утілив Юрій Федорук) «б’є чолом чесній громаді». Братину тримає князівна, яка походила з цих країв, Гремислава Інгварівна (у ролі — Зоя Токарська). Вона вийшла заміж за краківського князя Лешка І Білого, який рано пішов з життя, тож, як регентка за молодих літ свого сина, керувала польськими землями і активно підтримувала волинських князів. А от на фестивалі іменем Гремислави назвали конкурс сучасної пісні та співаної поезії. Треба зауважити, що, крім пісенних змагань, на «Братині» велику увагу приділяють популяризації сучасної української літератури. Зокрема, на засідання «круглого столу» приїздять автори, видавці з кількох областей.

Княгиня Гремислава піднесла братину князю Данилу Галицькому. Фото автора

Знаємо з історії, що Данилів Град у вихорі воєн, які впродовж століть спалахували на цих землях, поступово руйнувався і не зберігся до днів нинішніх. Тож доки одні учасники фестивалю робили сходження на Данилову гору, інші в урочищі «Данилівка» ярмаркове містечко облаштовували. Тут мене зацікавив віз з усіляким начинням, біля якого порядкували працівники Шумського краєзнавчого музею. Вони привезли на огляд етнографічну колекцію кінця ХІХ — початку ХХ ст. Глиняні глеки, горнятка, чаші, дерев’яні ложки й горнець, рубель, а також солом’яники для зберігання збіжжя, вироби з лози, понад 100 давніх рушників і багато інших унікальних речей, предметів показала мені директор цього закладу Алла Матвіюк.

Гончарний круг на фестиваль привіз Віктор Ліщенко із села Вілія, що на Рівненщині. Він гончар з діда-прадіда, а село століттями славилося умільцями-гончарями. Нині хіба сам залишився. Макітри, горнятка, риночки на паску, горщики для квітів, глечики, інші вироби виготовляє, відтак випалює на дровах у спеціальній печі.

Неподалік гончара розмістилася тернополянка Людмила Павлова. Вона також ліпить — з пластичної маси. В її вправних руках з’являються ляльки, для яких сама вишиває строї. Показує ляльку, одягнену в борщівську сорочку. Мовить, що взялася за створення цілої колекції, де ляльок одягне в народний одяг, сорочки, що були притаманні різним селам Борщівського району.

Звісно, поярмаркувати приїхали також вишивальниці, ковалі, майстри з плетіння з лози, рогози, бісеру, представники інших народних ремесел. Але не може бути ярмарку без пісні, танцю та доброї забави. На великій сцені виступають і аматори, і професіонали. Цього року зареєстрували понад 600 учасників культурної програми. Шквал оплесків та емоцій викликав півторагодинний виступ Національного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Верьовки.