Чим більше часу минає після Чорнобильської катастрофи, тим дедалі ясніше усвідомлюєш, що тоді й справді збулося одне з передрікань пророчої книги святого Івана Богослова — Апокаліпсису: на землю впала зірка Полин, і води стали гіркими… То було не просто випробування для людей, які опинилися в зоні дії радіації, а випробування для влади, яка не розуміла, що треба робити. Аварія на ЧАЕС стала не тільки найбільшою катастрофою в історії ядерної енергетики, а й подією глобального масштабу. Світова спільнота почала усвідомлювати, що земна куля не така вже й велика, людина — незахищена, а від наслідків тоталітаризму не сховаєшся за залізною завісою.

Після Чорнобиля змінилися люди і світ, розпочалися процеси, які сформували нинішню політичну ситуацію і досі впливають на неї. Про це та інше говорили учасники публічної дискусії, яка відбулася на історичному майданчику «Книжкового арсеналу» за участі голови Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, письменниці й перекладача Оксани Забужко, письменника, еколога і ліквідатора Сергія Мирного, організатора першої акції пам’яті жертв катастрофи у 1988 році Олеся Шевченка.

Архіви КДБ відкрили страшні таємниці

Вивчаючи розсекречені документи з архівів КДБ, Володимир В’ятрович розказав, що вони дали змогу відтворити шлях до аварії 26 квітня 1986 року. Історик упевнений, вона — результат діяльності радянської системи, ця аварія не могла не статися. Спорудження АЕС постійно супроводжували проблеми, про які йдеться у доповідних КДБ. Ці документи багаті на факти про постачання неякісних будівельних матеріалів, неналежної номенклатури, про факти викрадення апаратури. Все це відбувалося в умовах постійного пришвидшення темпів будівництва.

Коли запустили перший енергоблок, на ньому одразу виникли проблеми. Історик знайшов відомості про невідомі раніше численні аварії 1978, 1982, 1983 і 1984 років. А потім був квітень 1986-го.

Не менш вражаючими виявилися документи про перші дії влади після катастрофи. Вона прагнула не стільки захистити і врятувати людей, скільки унеможливити поширення інформації про те, що сталося. В одній із перших доповідних до першого секретаря ЦК КПУ Щербицького розповідалося, що о 01.25 на ЧАЕС сталася аварія, внаслідок якої почалася пожежа і піднявся до таких-то показників рівень радіації. Резолюція високопосадовця була красномовною — «Що це означає?» Людина, яка мала приймати рішення, не розуміла, про що йдеться.

Доповідна КДБ про аварію на ЧАЕС із резолюцією Володимира Щербицького. Фотокопія з сайту sbu.gov.ua

Інший показовий документ — графік рівнів радіаційного забруднення столиці. Виявляється, його пік припадав саме на 11—12 годину 1 Травня, коли в Києві масово вивели людей на демонстрацію, зокрема й дітей.

Немало збереглося в архівах документів 1986—1988 років про те, як КДБ намагався завадити поширенню інформації про Чорнобиль, як підсаджував іноземним журналістам своїх агентів, що влаштовували витік потрібної інформації. Отже, КДБ справно виконував поставлене завдання і блокував правдиві відомості про аварію.

Наслідки аварії були тотальними

За словами Володимира В’ятровича, аварія позначилася одразу на декількох рівнях. Насамперед на конкретній людині — як втрата довіри до радянської влади. За часів СРСР існувала негласна суспільна угода — вижити можна було завдяки лояльності до влади, а незгодних піддавали утискам. Оті найлояльніші найбільше й постраждали від Чоронобиля, бо вийшли з дітьми на демонстрацію. Довіра до радянської влади трималася на міфі про її могутність. Коли люди опинилися перед реальною небезпекою, держава виявилася безсилою, нездатною захистити людей і допомогти їм. Притаманний совку вдаваний патерналізм руйнувався на очах, люди вимушені були самостійно рятувати себе і дітей.

Чорнобильська катастрофа позначилася на розвитку країни. Коли почалася перебудова, Щербицький потенційно міг захистити Україну від московських новацій. Однак аварія підточила його особистий вплив, і гласність, демократизація суспільства поширилися в республіці. На думку історика, Горбачов без України з притаманним їй совковим консерватизмом довго не протримався б. Консервативні сили в партії могли зробити вдалішу спробу реваншу, ніж це сталося у серпні 1991 року.

У зовнішньополітичному просторі Чорнобиль посприяв зародженню думки в головах світової спільноти, що від наслідків тоталітарного панування не сховаєшся навіть за залізною завісою. Про те, що відбувається за нею, стало відомо після того, як радіаційна хмара дісталася Швеції. Саме тоді світ заговорив про екологічну загрозу, яка йшла від України і СРСР, та уважніше почав придивлятися до того, що відбувається за залізною завісою.

Кияни позбавилися страху

Письменниця і перекладач Оксана Забужко під час дискусії говорила від імені неевакуйованих киян травня 1986 року. Вона впевнена, що тоді ті, хто не мав можливості виїхати з міста і залишався жити у радіоактивній столиці у стані заціпеніння, чекали смерті. Тоді, за її словами, кожен усвідомлював, що все вічне і живе раптом могло зникнути. Із західних джерел кияни дізнавалися, що треба щодня мити голову і підлогу, сидіти у квартирах із зачиненими вікнами у квітучому спекотному місті. Вона зізналася, що дуже важко висловити ті відчуття навіть через 25 років.

А тоді всі чекали на евакуацію, переповідали різні чутки. Лавина евакуації наростала. Першими тікали ті, хто міг утекти. Партійне начальство штурмувало вокзали і каси. І виїжджали саме ті, хто мав організувати порятунок. Населення Києва швидко зменшилося на 30 тисяч.

Згадала вона і заспокійливі лекції, які організовували згодом для тих, хто залишився. І тоді люди не стримували свого невдоволення. Згадала вона й чутки про те, що українська академія наук нібито не давала свого дозволу на будівництво АЕС у густозаселеному районі, а Москва наплювала на думку науковців. На думку Оксани Забужко, саме тоді кияни перестали вірити владі, позбавлялися страху перед нею — Київ народжувався як столиця майбутньої незалежної України через усвідомлення значущості цього міста, народження свободи. Це була свідомість визволення від радянської залежності та совкового страху.

Протестні рухи посилилися

Документи з архівів КДБ свідчать і про те, що саме у 1986 році зародилися нові антирадянські рухи. У 1988-му масовий національно-демократичний рух проявився у різних течіях, його учасники боролися за права української культури, за легалізацію УГКЦ, за створення незалежної України. Але найпотужнішим став екологічний рух.

У першу річницю Чорнобиля готувалися акції протесту проти того, що влада приховувала інформацію про аварію. Чекістськими методами цим акціям завадили, але то був кінець спокійного життя можновладців. А от у другу річницю у 1988-му відбулася несанкціонована демонстрація на Хрещатику, про яку під час дискусії розповів один із її організаторів і учасників Олесь Шевченко. За його словами, перебудова посприяла тому, що почали достроково виходити на волю політв’язні. Повернулися в Україну Чорновол, Сверстюк та інші. Вони об’єдналися у 1987 році в Український культурологічний клуб, який за рік провів кілька резонансних вечорів, після чого влада заборонила їм орендувати для заходів державні приміщення. У січні 1988-го у приватній квартирі на вечорі, присвяченому Стусу, вирішили провести акцію вшанування другої річниці Чорнобиля, згадує Олесь Шевченко. КДБ знав про їхні плани, бо всіх постійно прослуховували.

Аби завадити заходу, на Майдані того дня укладали асфальт, ремонтували тролейбусні лінії, проводили репетиції демонстрації, деякі ділянки огородили стрічками. Прилеглими вулицями прогулювалися спостерігачі у цивільному. Та й міліції було повно. Учасники акції таки вийшли з транспарантами і рушили від Головпоштамту до Будинку профспілок, але ходу почали розпорошувати, людей відтягували до автобусів, лозунги шматували. Арештували 50 людей, увечері їх випустили, але потім почалося цькування у пресі.

Однак Чорнобиль уже запустив хронометр, який рахував хвилини до остаточного розпаду СРСР.

Постчорнобильський синдром

Письменник, еколог Сергій Мирний під час Чорнобильської катастрофи був офіцером радіологічної розвідки, тож пройшов усю зону й по всій її території виміряв радіаційний фон. За його твердженням, найбільшої шкоди тоді людям завдала не радіація, бо дія її обмежена територією і фізичними властивостями, а те, що не було правдивої інформації і реакції суспільства на загрозу. Саме це стало тестом на здоров’я суспільства.

Усі й досі лають запізнілу евакуацію 50-тисячного міста Прип’ять. Натомість еколог запевнив, що тоді її провели швидко і організовано: автобуси були, людей злагоджено виводили і вивозили. Учасник тих подій наголосив, що не треба сприймати Чорнобиль тільки як поразку, бо то був і успіх — знаних науковців, інженерів, ліквідаторів, які боролися із загрозою, масштаб якої міг бути значно більшим. Аварія виявила кращі якості у чоловіків — відтак вони стали іншими людьми.

Однак неабиякою проблемою залишилася психологічна травма, якої багато хто так і не зміг позбутися, не виговорив, не виписав, як робив це Сергій Мирний упродовж 10 років у своїх книжках. На фізичному рівні людина значно міцніша, ніж нам здається. Натомість на психологічному — слабкіша, бо має вразливу душу. Урок Чорнобиля, на думку Сергія Мирного, полягає в тому, що нам треба серйозніше ставитися до інформаційної індустрії, яка негативно впливає на психіку. І нам ще належить детравматизувати суспільну пам’ять.

Від редакції. Упродовж дискусії учасники заходу не тільки згадували минуле, а й простежили вплив трагедії 1986 року на майбутнє України. Якось неочікувано вибудувався логічний ланцюжок страшних випробувань, які пережила Україна: Голодомор, Чорнобиль, нинішній Донбас. Зрештою вони зазначили, що отой привид совка знову загрожує Україні, бо це він на Донбасі стріляє по наших людях. СРСР залишив по собі зону відчуження довкола Чорнобиля, тепер така сама зона виникла на східних окупованих територіях. Уже 30 років ми живемо із ураженими радіацією землями. А скільки реабілітуватимемо нові виразки на тілі України? На думку учасників дискусії, якби ми свого часу засвоїли уроки Чорнобиля, можливо, не сталося б з нами нової трагедії.