ФЕСТИВАЛЬ

Одеський кінофорум виходить на стабільний формат та більші масштаби

І знову — червона доріжка, масштабні кінопокази просто неба та підвищена концентрація кінозірок у центрі Чорноморської Пальміри. Одеський міжнародний кінофестиваль, уже четвертий за ліком, якихось організаційних новацій начебто і не явив. Очевидно, на цей час його формат та сценарій виявилися загалом усталеними і далі треба просто наповнювати відпрацьовану форму новим змістом.

«Цьогоріч усього стало більше», — запевняє президент Одеського кінофестивалю Вікторія Тігіпко. Каже, що кількість відвідин фестивальних заходів може подолати бар’єр у 100 тисяч. Нові рекорди фестивалю — 6 тис. учасників з 30 країн світу, близько тисячі журналістів. «Схоже, що наступного року доведеться шукати ще нові майданчики», — зауважила пані Тігіпко.

Зірками стали режисери

Поза сумнівом, особливістю фестивалю-2013 є зірковий склад режисерів. Тут і Кшиштоф Зануссі, і Кіра Муратова, і Тимур Бекмамбетов. А головним гостем на відкритті фестивалю був сербський кінорежисер Емір Кустуріца. Володар відзнак найбільших кінофестивалів Європи, включно з двома Золотими пальмовими гілками фестивалю в Каннах, тут він поповнив свою скарбничку, отримавши Золотого Дюка — за внесок у кіномистецтво. Того ж дня на Потьомкінських сходах разом зі своїм гуртом The No Smoking Orchestra Кустуріца зіграв чудовий запальний концерт.

— Музика і фільм — це для мене одне і те саме, — ділився із журналістами метр світового кіно.

Він зізнався: з Одесою його пов’язує те, що «Одеські оповідання» Ісака Бабеля були першою іноземною книжкою, яку він прочитав. «Не можу повірити, що перебуваю в місті, яке описав у своїх оповіданнях Ісак Бабель». Поза тим режисер зізнався, що його улюбленим режисером німого кіно є наш Олександр Довженко.

Головним гостем на відкритті фестивалю був сербський кінорежисер Емір Кустуріца. Фото з сайту odessa-life.od.ua

Майстер-клас для глядачів

Більш глибоким одеське коріння виявилося у продюсера Анни Герб, що представляла на фестивалі фільм-відкриття «Надія не згасне» з Робертом Редфордом у головній ролі. З’ясувалося, що її мати, дідусь та бабуся виросли в Одесі. Тож час від часу гостя переходила на російську. А от стрічка, яку вона представляла, за природою своєю була інтернаціональною: «Фільм не містить діалогів — тож тут немає ані мовних, ані культурних бар’єрів».

Одеський майданчик Анна Герб не схильна була недооцінювати. Стрічка вже була представлена в Каннах, утім, фестивальних випробувань на її долю випало ще не так багато. До того ж, в Одесі це випробування специфічне, бо головні судді тут глядачі, а не професійне журі. Останнє, до речі, очолив відомий продюсер Олександр Роднянський.

На його думку, на фестивалі відбувається щось важливіше, ніж розподіл Дюків: «Такі фестивалі надзвичайно важливі для жителів міста і країни. І в цьому сенсі конкурсна програма може відігравати роль своєрідного гіда у якісному кінематографі».

Легенький натяк на відродження

Те, що в його переліку не так багато українських стрічок, жодним чином не провина фестивалю. Більше того, українська частка тут постійно зростає. «Українське кіно — це наша велика гордість, — каже президент фестивалю Вікторія Тігіпко. — Україна починала практично з нуля, та на четвертий рік ми маємо близько 200 фільмів, які хотіли брати участь в українському конкурсі». Зауважимо, конкурс окремий. Мається на увазі, що змагатися на рівних із іноземним кіно нам ще не випадає.

Віце-прем’єр-міністр Костянтин Грищенко певен, що це не назавжди. Він був гостем на відкритті фестивалю, а перед тим відвідав колись потужну Одеську кіностудію і поділився такими враженнями: «Інфраструктура Одеської кіностудії нині використовує всі можливості, в тому числі і запрошуючи іноземних кіномитців, щоб мати потенціал додаткового розвитку. Одночасно з цим в уряді розглядається програма розвитку власного кіновиробництва».

Віце-прем’єр згадав і про конкурси, на яких наші кіностудії змагаються за замовлення від Держкіно. Проте урядовець розуміє, що цими держзамовленнями українські кінофабрики не завантажиш. Отже, «ми маємо заохочувати всіх, щоб приїжджали і використовували наш потенціал. Оскільки він працює на Україну».

Так само на Україну, і на Одесу зокрема, працює і щорічний десант світової кіноеліти, що має назву «Одеський міжнародний кінофестиваль». Тим більше, що на це мистецьке світо держава дає лише 15% від загалом сталого бюджету у 3 млн євро. Причому фінансова участь Мінкульту дедалі зменшується, що компенсується більшими видатками з обласного бюджету. Може, заощаджують гроші на розвиток українського кіно?