Під час зустрічі в Полтаві голови облдержадміністрації Валерія Головка з представниками німецької галузевої профспілки IG Metall з міста Зінген (Баварія), які перебували там за обміном досвідом, очільник області сказав, що на Полтавщині між владою і профспілками — тісна співпраця і повне порозуміння. Чи не означає це, що одна з найчисленніших і найзубастіших профспілок в Україні потрапила в залежність від влади? По коментар кореспондент «УК» звернувся до голови Полтавської облпрофради Леоніда Вернигори.

Голова Полтавської облпрофради Леонід Вернигора. Фото із сайту visnyk.poltava.ua

«Залишаємося щукою, яка не дає карасям дрімати»

УК:  Леоніде Михайловичу, на чому будуються відносини полтавських профспілок з обласною владою?

— У роботі керуємося Конституцією України, законом про профспілки, права і гарантії їх діяльності, генеральною, галузевими та територіальною угодами. Згідно з цими документами, влада і роботодавці беруть на себе певні соціальні зобов’язання, а профспілки виконують власні. Якщо в деяких галузях виникає заборгованість із заробітної плати, звертаємося до влади, щоб вплинула на ситуацію. Вимагаємо, щоб адміністрація не підтримувала витискування на підприємствах і в держустановах первинних профспілкових організацій. Бо новоспечені бізнесмени, власники фірм-одноденок не зацікавлені в тому, щоб у них були профспілки. Їм це не вигідно. Вдячні, що майже завжди обласна влада реагує на наші звернення.

УК:  Зменшення кількості первинних профспілкових організацій відбувається тільки на Полтавщині?

— Ні, це тенденція загальносвітова. Нині в більшості країн профспілки і роботодавці працюють у правовому полі. Але діяльність профспілок на підприємствах чи в компаніях там має тимчасовий характер. Якщо господар у США виконав усі вимоги профспілки, то вона збирається на конференцію і саморозпускається. Можливо, і в нас так буде. А поки що працюємо на постійній основі, образно кажучи, залишаючись тією щукою, яка не дає карасям дрімати.

Бути чи не бути профспілкам — залежить від мотивації профспілкового членства і руху. У лавах нашої обласної профспілки понад 200 тисяч багнетів тому, що ми, незважаючи на наші партнерські стосунки з обласними владним і законодавчим органами, непохитні в обстоюванні прав трудівників.

УК:  Як ви їх обстоюєте?

— Завдяки профспілкам в області немає й копійки заборгованості перед медичними працівниками. Контролюємо виконання територіальної угоди, організовуємо протестні акції проти підняття цін, суперечливих законів.

Наприклад, нещодавно ухвалено закон про освіту. Згідно з ним, учитель після підвищення посадового окладу отримуватиме щомісяця певну кількість мінімальних зарплат. Ті, хто лобіював закон, вважають це неабияким досягненням. Кажуть: аж три мінімальні зарплати, це 9600 гривень. А через два місяці шахтарі, металурги, ще хтось акціями протесту виб’ють собі зарплату, вп’ятеро більшу. Вже середня зарплата в Україні буде, як тепер у Києві —12 тисяч гривень. А в учителя все одно буде 9600.

То чого прив’язуватися до мінімальної заробітної плати? Треба прив’язуватися до споживчого кошика і цін. Правильніше було встановити заробітну плату вчителям на рівні 70% середньої зарплати у промисловості. Тоді б усе було зрозуміло. Шахтарям, металургам підняли зарплату — підняли і вчителеві. І йому не образливо. Тому що коли зростає зарплата в металурга, підвищується й ціна на каструлю. І вчитель має купувати цю каструлю за ціною, яку не в змозі заплатити. А це стосовно нього несправедливо.

Протестуємо і проти медичної реформи, яка призведе до скорочення чисельності населення. І через яку диканські жінки змушені народжувати де завгодно — в Лубнах, Миргороді, Хоролі, Полтаві, тільки не вдома. Шкода, що держава згортає соціальні гарантії трудящим і через медичну реформу, яка, по суті, запроваджує платні медичні послуги, і через зменшення вполовину відрахувань солідарних соціальних внесків на компенсацію тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків. Саме та половина працювала на зменшення захворюваності шляхом санаторно-курортного оздоровлення, дітей і підлітків в оздоровчих таборах та спортивних закладах. Тож працюючи, не хворіючи, не йшли на лікарняні, як і не йшли на них у зв’язку з доглядом за хворими дітьми.

Сподіваюся, найближчим часом Мінсоцполітики і МОЗ повернуться до виправлення допущених помилок. Вчинити цей гуманний акт на зустрічі з профспілками пообіцяв Прем’єр-міністр.

Ми проти пенсійної реформи.

Судів багато, щоб відсуджувати?

УК:  Чим вона не влаштовує профспілки?

— Виробництва не працюють, а нам гарантують підвищення пенсій. За рахунок чого? За позички чи друкуватимуть нові асигнації? Якщо за рахунок підвищення пенсійного віку і стажу, то вибачте. Це ж у Японії живуть у середньому 83 роки, а в Україні — 63. А пенсію українцеві призначатимуть у 67. І де людині взяти 35 років страхового стажу, якщо їй зарплату платять у конверті?

Уже не кажу про тих, які наймаються на роботу за кордоном. Ось він приїде, а пенсійні відрахування там робив, нам не платив. Отже, не пенсію вже отримуватиме, а тільки допомогу на старості. Щоб цього не трапилося, треба збільшувати не пенсійний вік і стаж, а зробити таку зарплату, щоб за останні три роки нарахували пенсію хоча б на рівні 70% середньої зарплати в Україні. Щоб вийшовши на пенсію, людина могла жити по-європейськи, а не так, як нині, коли рахунок за комунальні послуги більший, ніж пенсія.

УК:  Ви обмінюєтеся досвідом тільки з німецькими партнерами?

— Тривалий час ми плідно співпрацювали з болгарськими і польськими партнерами. Але тепер не можемо собі цього дозволити, бо наші фінансові можливості обмежені. А влада, попри те, що ми з нею підписуємо такі важливі угоди, оголосила про позбавлення профспілок майнових прав як організації, яка була загальносоюзним громадським об’єднанням.

Гаразд, у партії відібрали — так їй і треба. На щастя, відібране віддали народу. Наприклад, у Миргороді був міськком партії — тепер там лікарня. Усе правильно. Але навіщо відбирати у профспілок санаторії, спортивні комплекси, туристські бази? Їх будували для людей. Там трудівники відпочивали, культурно й духовно розвивалися. Навіщо ж відбирати? Он у вікно видно будинок колишнього генерал-губернатора. Його трудящі відібрали у самодержців. Я там 35 років головував. Тому держава відсудила це майно у профспілок на свою користь. Але ж ми ним тільки користувалися, воно державним і було. Це пам’ятка архітектури. Відібрали й приміщення, де ми перебуваємо, дитячу спортивну школу «Авангард». Майно забрали, а що з ним робити, не знають. І кажуть нам: ми хоч і відсудили у вас на користь обласного фонду держмайна, але ви його утримуйте. Підтримуйте у належному стані. Що ж виходить? Беремо в людей внески на те, щоб їх навчати, оздоровлювати, натомість цим коштом повинні утримувати чуже майно. Хоч воно й не чуже, бо цей корпус спорудили за профспілкові внески наших батьків. У Конституції написано, що держава повинна нас забезпечити приміщеннями для виконання наших статутних обов’язків. Навіщо ж його відсуджувати? І навіщо стільки судів створили, щоб майно відбирати? І господарські, й апеляційні, й адміністративні. Немає в держави тільки трудового суду, в який трудящий міг би безкоштовно звернутися по захист своїх прав.

УК:  Попри це профспілки підставляють владі плече.

— Так. Забезпечуємо замість неї дітей новорічними подарунками, оздоровлюємо їх, витрачаючи на це більше коштів, ніж держава. І це на зустрічі з німцями визнав голова облдержадміністрації, підкресливши, що ми, профспілки, фактично взяли на себе розвиток усього дитячого оздоровчого процесу.

На Полтавщині працюють 27 оздоровчих закладів, із них 10 профспілкових. І хоч би в який з них дитина їхала, ми даємо так звану батьківську доплату. А якщо на підприємстві, де працюють батьки дитини, немає профспілки, то платимо й за них. Але дитина обов’язково оздоровлюється.

За цей рік профспілки на дотації до путівок надали майже 8 мільйонів гривень, а ОДА — 5,5 мільйона. Протягом останніх трьох років усі кошти, які маємо на своє існування і на соціальний захист трудящих, віддаємо дітям на оздоровлення і новорічні подарунки. Цим замінили державну турботу. Все це трапилося через те, що держава відібрала у фондів соціального страхування кошти на санаторно-курортне, дитяче оздоровлення, спортивні дитячі заклади і позашкільну роботу, зокрема вручення подарунків. А залишила у фонді кошти тільки на лікарняні листи.

У процесі підготовки до оздоровчого літа 2018 року вимагатимемо в Кабінету Міністрів України, парламенту і Президента відновити фінансування дитячого оздоровлення через Фонд соціального страхування.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
 

ДОСЬЄ «УК»

Леонід ВЕРНИГОРА. Народився 1939 року в містечку Решетилівка на Полтавщині. Закінчив Харківський технікум промислового транспорту, Львівське вище військове командне училище імені Щорса, Київський інститут народного господарства, ВПШ при ЦК КПРС.

Працював механіком, начальником гаража, головним інженером транспортної контори, директором автобази, начальником транспортно-тампонажної контори тресту «Полтаванафтогазрозвідка», головою Київського у місті Полтаві райвиконкому, першим секретарем райкому партії.

Із 9 січня 1983 року й досі — голова Полтавської облпрофради. Народний депутат України 2 та 4 скликань.

Поет-пісняр, прозаїк, член Національної спілки письменників України, лауреат міжнародної літературної премії імені Г. С. Сковороди, літературної премії імені Дмитра Луценка, автор майже 30 книжок.

Кавалер орденів «За заслуги» III ступеня, Трудового червоного прапора, «Знак Пошани», Преподобного Іллі Муромця II ступеня.

Заслужений працівник культури України.