Коли дурниці робить міський чи сільський голова, то це проблема насамперед тих, хто проголосував за цього недолугого очільника. Тут, як стверджує українська народна мудрість, бачили очі, що купували, то тепер хоч повилазьте.

Зовсім інша річ, коли до, м’яко кажучи, неадекватних дій береться призначений Президентом України голова районної чи, тим більше, обласної державної адміністрації. Тут нарікають уже не на себе, а на главу держави, який змушений відповідати за всіх підлеглих.

Саме така ситуація нині в Житомирі, де після масштабного й часто необ∂рунтованого перейменування топонімічних об’єктів, проведеного очільником міста, останні «недекомунізовані» вулиці змінили назви вже за розпорядженням голови Житомирської облдержадміністрації.

Зокрема під «роздачу» потрапили вулиці 1 Травня і 8 Березня. І нікого у владних кабінетах не спантеличило, що кожен з нас має право на власне ставлення до згадуваних міжнародних днів спільних дій і солідарності, які комуністичні ідеологи спаплюжили заради своєї вигоди. Однак доки ці дати залишаються у переліку державних свят, скасовувати їх на рівні місцевих виконавчих влад негоже.

Не стало у Житомирі вулиці Першої партизанської, яка після масштабного перейменування названих прізвищами партизанів і підпільників топонімічних об’єктів залишалася чи не єдиною, що нагадувала про жертовний подвиг народних месників Полісся. Важко повірити, що такий підхід — крок до національного примирення, а не приниження загиблих героїв, живих і померлих учасників війни і партизанського руху, дітей і внуків тих, хто воював проти Гітлера хоч і під червоним прапором, однак за Вітчизну, а не за Сталіна.

До речі, до списку монументів, що підлягають демонтажу на Житомирщині, потрапив навіть «пам’ятник партійно-комсомольському підпіллю» в Малині. На перший погляд, нібито все логічно, якщо не знаєш, що насправді йдеться про подвиг легендарної Ніни Сосніної та її сподвижників, заслуги яких значно вагоміші, ніж членів прославленої краснодонської «Молодої гвардії». Однак навряд чи хтось наважиться підписати розпорядження про знесення пам’ятника молодогвардійцям, як зробив це з героями-малинцями відповідальний за гуманітарні питання заступник голови Житомирської ОДА пан Гундич. Саме його підпис стоїть під переліком монументів, що підлягають демонтажу.

Неважко уявити, яким актом вандалізму стане це знесення для Малина і насамперед вихованців місцевої школи-ліцею №1 ім. Ніни Сосніної. Гірко, коли чиновник, відповідальний за гуманітарну політику в області, не розуміє, що відправлений ним під демонтаж монумент насправді потребував реконструкції й прибирання згадок про комсомол і партію, які десятиріччями паразитували на славі загиблих героїв-патріотів.

Та верхом цинізму і знущання над здоровим глуздом і навіть законом, який чітко забороняє зміну назв, «пов’язаних з опором і вигнанням нацистських окупантів з України», стало перейменування з ініціативи голови Житомирської ОДА вулиці Максютова у Житомирі. Йдеться про командира полку Василя Максютова, який загинув під час визволення обласного центру і його поховано на місцевому військовому кладовищі, куди, судячи з усього, навряд чи хоч вряди-годи навідуються місцеві чиновники.

Не менш дивна ситуація і з перейменуванням вулиці Адмірала Щастного — уродженця Житомира, розстріляного 22 червня 1918 року за розпорядженням Троцького. Нащадок українського козацького роду прославився як організатор легендарного «льодового переходу» кораблів Балтійського військового флоту. Саме за порятунок 236 бойових суден, які за негласною домовленістю між більшовиками і німцями мали дістатися кайзерівській Німеччині, поплатився життям українець. Пам’ять про нього на догоду комуністам тепер знищують у його рідному місті під прикриттям розмов про «декомунізацію».

Та набагато страшніше, що кампанія перейменувань перетворилася з усвідомленої необхідності усунення символів тоталітарного режиму в процес заради самого процесу. Наші співгромадяни чудово розуміють, що у незалежній Україні назви вулиць не мають прославляти більшовицько-сталінський режим та його швондерів. Однак навряд чи жителі колишніх вулиць Максютова, Щастного, учасників визволення Житомира кавалериста Баранова і танкіста Павла Рибалка чи героя оборони Житомирщини 1941 року генерала Потапова зрозуміють, чому мають витрачати час і кошти на внесення змін до численних особистих і приватизаційних документів через перейменувальну сверблячку деяких тимчасових господарів владних кабінетів.