ХОБІ: ВЗУТТЄВИЙ МАЙСТЕР. Ольга Денделєва, студентка 3 курсу заочного відділення Київського національного університету технологій і дизайну (спеціальність фотомистецтво), любить світло, вміє його правильно виставити, щоб фоторобота вийшла на відмінно. Крім дипломної спеціальності, освоює поки що на рівні хобі фах шевця. Нині вона вміло приборкує «блискавки». Однозначно сказати важко, яка із блискавок — у фотоапараті чи у взутті — потребує більшого уміння.
Дівчина розповіла, що не відмовляється від підробітків, пов’язаних із фотосправою, і від тих, що підкидає їй батько у своїй майстерні. Свого часу він самостійно опанував професію й хотів би, щоб і діти мали прикладний фах, який, як кажуть, за плечима не носити. Доки син підростає, ділиться умінням із дочкою. Вона уважно стежить, як батько вміло справляється з будь-якою взуттєвою оказією, використовуючи як сучасні матеріали та обладнання, так і шило й дратву.
— А я й не проти після вшивання «блискавок» перейти до наступного етапу, наприклад, заміни набійок, — розповідає юна майстриня. — Тато навчив їх перевіряти, щойно придбавши обновку. У новому взутті це слабина. Вони можуть злетіти в перший же вихід із дому. Шкода буде подертого підбора і зіпсованого настрою.
І радить: «Не пошкодуйте часу на візит до взуттєвого майстра, за це грошей не беруть. Перед тим як купувати чи викидати, на ваш погляд, непотрібну пару взуття, порадьтеся з майстром. Хороший швець порадить вам перевірити набійку на міцність і, якщо її із самого початку закріплено недбало, порекомендує замінити. Також прислухайтеся до поради і поставте на підошву профілактику. Побачите: взуття прослужить значно довше. Мені тато допомагає підбирати взуття. Купую недороге, але з точки зору фахівця надійне. Він привчив віддавати перевагу шкіряному. Щоправда, треба вміти відрізнити поганенький матеріал від високоякісного».
Оля по-господарськи бере ще не закінчену роботу і демонструючи розповідає: «Часто жінки поспішають, нервуються, і виходить, що переносять свій гнів на взуття. Отак один, два, три рази необережного ставлення — і все, «собачка» псується. Тоді ласкаво просимо до майстерні. Мене тато навчив, він пояснює це й клієнтам, не робити різких рухів, коли застібаєте «блискавку». Любіть взуття як свої ніжки. Воно теж любить увагу і догляд. Змастіть «блискавку» олією чи спеціальним воском для взуття, і проблема з її зношуваністю відтермінується».
Оля зауважує, що через деякий час зможе і цвях убити куди слід. Бо поставила за мету опанувати секрети взуттєвої справи.
— Коли є вільна хвилина, приходжу в майстерню і практикуюся на швейній машині, — розповідає вона. — Найбільше доводиться вшивати «блискавок» у жіночі чоботи та сумки. Хочеться догодити клієнтам. Здається, дрібничка та «блискавка», а не вкладеш у роботу душі — і шов нерівний, вигляд не той. Починала з речей подружок, менший ризик. Я їм блискавку, а вони мені усну подяку. Так морально легше ствердитися у виконаній роботі.
Друзі, однокурсники спочатку дивувалися, коли дізналися про її хобі. Така витончена дівчина — і чоботар? Далі пішло-поїхало. Дівчат цікавило, наскільки вправно освоїла швейну машину, чи зможе тепер пошити сукню. «Ні, таких речей ще не вмію. Але коли виникне потреба, то спробую. Навіть із подругою домовилися: коли в котроїсь із нас з’явиться швейна машинка, шитимемо разом. Нині нескладно з ідеями. Дорого коштує обладнання і матеріали, щоб реалізувати задум».
Змінити текст кінчиками пальців
Наталка ЩЕРБАНЬ,
«Урядовий кур’єр»
ПРОФЕСІЯ: РЕДАКТОР ЗА БРАЙЛЕМ. У класифікаційному довіднику професій такої, як редактор за Брайлем, не знайдете. Однак вона є, і дуже потрібна незрячим людям. Редактор за Брайлем вичитує і править тексти, які друкують рельєфно-крапковим шрифтом, або шрифтом Брайля.
Понад десять років Інесса вичитує журнали та художні книжки для незрячих дітей і дорослих. На роботу ходить щодня і добирається з віддаленого району столиці до центру самотужки за допомогою білої тростини, яку впевнено тримає в руках. А коли перехожі пропонують провести, не відмовляється.
Для самовдосконалення Інесса закінчила курси німецької мови при Goethe-Institut в Україні. Тепер вона має змогу робити цікаві переклади. Улюблена професія не заважає молодій симпатичній жінці активно відпочивати. Торік, приміром, вона разом із друзями брала участь у Всеукраїнському благодійному велопробігу «Бачу! Можу! Допоможу!». Зважилася проїхати на велосипеді (щоправда, з інструктором) західним регіоном України. А ще подорожувала країнами Західної Європи. Свої враження і відчуття зазвичай перетворює на цікаві й пізнавальні статті, що їх публікують у журналах шрифтом Брайля.
— Щаслива, що маю змогу працювати і приносити користь, — каже Інесса. — Радію, що є любляча родина і вірні друзі, з якими можу пізнавати і відкривати світ.
Квіткових справ майстриня
Ірина ПОЛІЩУК,
«Урядовий кур’єр»
ІНТЕРЕС: ФЛОРИСТ. Хіба може бути щось краще за квіти? А коли щоденна робота пов’язана з ними, то навіть сірі будні стають яскравими. Саме тому, випадково потрапивши у квіткову майстерню, Вікторія Савіцька кинула роботу в офісі і з головою поринула у створення букетів. Трапилось це 8 березня.
«Кілька років тому напередодні жіночого свята до мене подзвонили родичі, у яких власний невеличкий квітковий бізнес, і попросили допомогти, — каже Вікторія. — Попрацювавши з квітами день, зрозуміла, що це моє покликання. Тому й вирішила кардинально змінити життя і присвятити себе створенню букетів. Цікаво, що в школі була більш схильна до точних наук, проте у вільний час завжди щось робили руками — шила, плела. Ці навички допомагають мені й у створенні букетів».
Сучасні букети — це не просто свіжі красиво складені квіти, а невеличкі картини чи скульптури. Навіть звичайний букет, який складається, приміром, із самих троянд, потрібно вміти правильно зібрати, оскільки складають їх за спіральною технікою.
«Є паралельна техніка складання букета — коли квіти складають стеблина до стеблини, — пояснює флорист. — А є спіральна, коли рослини складають навскоси — щоб букет був пишний».
А ось спеціалізованої флористичної освіти у нашої героїні немає. На її переконання, освіта багато чого не може дати. Наприклад відчуття смаку, стилю та бачення кольору не виховають у людині навіть дуже модні дорогі курси, а практичні навички можна здобути лише коли щодня працюєш над їх удосконаленням. Хоч спеціалізовані виставки Вікторія відвідує. Адже там можна познайомитися з виробниками з різних країн, де старанно працюють над виведенням незвичайних квітів. На одній з останніх виставок нашу героїню вразила троянда завдовжки понад два метри.
Щодо вподобань українців, то 8 березня — це свято тюльпанів, нарцисів і, звісно ж, троянд. За спостереженнями Вікторії, українські чоловіки дуже люблять дарувати букети саме з цих квітів. І як твердять численні дослідження, чоловіки, які обирають букети з червоних троянд, надійні в сім’ї.
«Якось на 8 березня чоловік замовив для коханої тисячу й одну троянду, — згадує Вікторія. — Це було щось неймовірне! Хоч і довелося квіти розкласти в кілька букетів. Звісно, ми могли скласти всі ці квіти в один букет, але його діаметр був би настільки великим, що він не помістився б у двері. Якщо вірити дослідженням, такого чоловіка можна вважати еталоном надійності».
Життя, пов’язане із цирком
Вікторія ГРЕБІНЬ
для «Урядового кур’єра»
ПОКЛИКАННЯ: ДРЕСИРУВАЛЬНИЦЯ. Марина Новосьолова — дивовижна жінка, яка обрала фах дресирувальниці в цирку. Працює із собаками та рептиліями. Спілкуючись із нею, я не переставала дивуватися, наскільки жіночною та сильною можна бути водночас.
— Я фактично з народження — в київському цирку, адже сама з циркової династії, — каже Марина. — Мій тато, колишній директор Національного цирку України Борис Зайцев, віддав йому 45 років творчого життя. До речі, в день, коли я народилася, він отримав призначення на посаду режисера. Я пов’язувала своє майбутнє тільки з цирком і 25-річною почала професійну кар’єру на манежі. Працювала жонглером разом з чоловіком, якого, на жаль, уже немає. Коли його не стало, мені довелося змінити вид діяльності, бо в груповому жонглері працювати вже не могла. Так склалося, що почала працювати з рептиліями (зміями, крокодилами), але завжди мріяла про собак, а саме про бордовських догів. І ця мрія здійснилася.
Марина вважає бордовських догів однією з найінтелігентніших порід. Каже, що вони розумні, надзвичайно красиві, чудово відчувають настрій людей. «Мене полонить у цій породі те, що собаки незвичайно артистичні. Чудово розуміють, що працюють на манежі, відчувають глядача, а ще вони ніби самі пропонують нам певні трюки», — розповідає Марина Новосьолова.
На запитання, наскільки небезпечний фах дресирувальника, Марина відповіла: «Із собаками небезпека тільки в тому, що можна не впоратися зі зграєю. У нас на манежі перебуває 14—16 собак. А загалом дресирувальник — одна з найскладніших професій. До всього, у нас не нормований робочий день. Попри труднощі, яких чимало, величезне задоволення отримую тоді, коли після певного періоду дресирування собака виконує те, над чим так довго і сумлінно ми з ним працювали».
Марина зауважила: стовідсоткова неправда те, що, як дехто каже, в цирку знущаються з тварин. «Дресура грунтується на дуже тісному спілкуванні. Ми завжди поруч зі своїми тваринами, піклуємося про них».
Ми в Google+