Висока круча над безкрайнім морем пропонує всім багато варіантів для корисного дозвілля. Я, приміром, спостерігав за ледь помітним на обрії вантажним судном, яке йшло до Маріуполя. А двоє хлопчаків жваво жбурляли камінці у тому самому напрямку. «Танкер!» — тоном знавця визначив один із них. «Суховантаж!» — не погодився другий. «Ще скажи — піратський! — задерикувато вигукнув перший. — Зараз там піднімуть чорний прапор — і повним ходом до нашого берега! Куди тоді тікатимеш?»

Що ж, вуста дітей справді часто промовляють істину. Хоч тоді навіть гадки не мав, що невдовзі почую про різновид піратських прапорів, які, виявляється, вже піднято на окремих об’єктах цього приморського села.

Пірати працюють напівлегально

Гібридні війна і мир з наближенням літа також мерщій прямують до моря. Точніше, реалії цього важкого тривалого лихоліття є у традиційних зонах відпочинку протягом усього календарного року. Але з настанням спекотної пори вони помітно активізуються і трапляються тут майже на кожному кроці. Тобто на спорожнілих пляжах і на територіях баз відпочинку, на вулицях приморських сіл і дорогах, які ведуть до Азова, на блокпостах та інших об’єктах, де дислоковані військові чи правоохоронці, й у найтеплішому у світі Азовському морі. Та попри все сюди, як і раніше, звідусіль прямують люди, щоб відпочити та оздоровитися.

«Торік улітку на території Мелекінської сільської ради на обліку перебували 103 бази відпочинку, а тепер де-факто існують 94. Інші знищені і відновленню тепер не підлягають. А із вцілілих офіційно працюють близько третини. Інші функціонують, як кажуть, під чорним прапором. Тобто якісь кошти сюди надходять, люди відпочивають, але куди потім ідуть виручені гроші — до бюджету чи деінде, не зрозуміло», — розповідає сільський голова Володимир Попович.

За словами керівника, він не-одноразово звертався до відповідних державних служб із заявами, щоб ті провели перевірки законності й прозорості роботи об’єктів, які мають заборгованість перед сільрадою. Але там посилаються на нині чинний мораторій на такі перевірки. Ситуацію ускладнюють ще й ті реалії гібридних війни та миру, що частина баз відпочинку на морському узбережжі не має офіційного статусу, оскільки не зареєстрована на території України. Ідеться про об’єкти, власники яких — великі промислові підприємства з Донецька, Макіївки, Горлівки, Єнакієвого, розташовані на окупованій території Донбасу. Серед тих, що працюють під чорним прапором, — база відпочинку «Клуб «Сирена», один із власників якої — колишній народний депутат-регіонал. Вона заборгувала сільській раді 188 тисяч гривень, але вибити ці кошти поки що неможливо.

Не зовсім офіційна напівлегальна діяльність цих закладів відпочинку має ще й інші серйозні негативні моменти.

«На базах, де приймають відпочивальників, повідкривали їдальні та кафе, де годують людей, але умови там щодо якості продуктів, приготування їжі та підготовки персоналу жахливі, — розповідає місцева жителька. — Керівники нашого села дуже занепокоєні цією ситуацією, оскільки виникає велика ймовірність масового отруєння людей. Були неодноразові звернення сільського голови до фахівців Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо необхідності перевірки таких закладів, але все марно. Чимало запитань виникає і з дотриманням правил протипожежної безпеки. Тому ми дуже боїмося, аби тут не повторилася трагедія, які трапляються у таких закладах відпочинку».

Дорога досі на краю прірви

Звичайно, у Мелекіному, а також у Білосарайській Косі та Кучугурах, що належать до сільської ради, як і раніше, приймають відпочивальників на базах відпочинку чи у приватному секторі. Хоч зрозуміло, що з початком гібридної війни людей на морському узбережжі влітку значно менше. Про звичні для цієї пори року аншлаги на пляжах тепер не йдеться: приміром, у 2018-му тут відпочивало приблизно 60% кількості, що була звичною до війни. Іноді потенційних курортників ворожі голоси свідомо лякають, спекулюючи воєнною темою. Так було торік, коли одне з інформагентств поширило неправдиву інформацію, мовляв, з 1 червня по 1 вересня акваторію біля Маріуполя, а також сіл Широкине, Мелекіне та Білосарайська Коса буде закрито через проведення тут артилерійських стрільб. Є й інші моменти, що шкодять іміджу безпечного відпочинку на узбережжі.

«Мелекіне та його морське узбережжя завдовжки понад 20 кілометрів поміж інших приморських сіл перебуває в особливій зоні, — підтверджує популярну тут версію місцевий житель. — Наш берег із стратегічної точки зору дуже зручний для висаджування з моря десанту. Так було у 1943 році, коли моряки-десантники, готуючись визволяти Маріуполь, висаджувалися саме тут. Тому існує припущення, що росіяни, які активізувалися у спільному з Україною Азовському морі, можуть повторити цей маневр. Із цієї причини узбережжя частково закрите й перебуває під постійним контролем військових, але чутки ширяться. Зрозуміло, не всі готові їхати на відпочинок до потенційної гарячої точки».

Крім таких виявів інформаційної війни існують ще й інші проблеми, що виникають просто на шляху відпочивальників до пляжів у приморських селах. У Мелекіному така проблема тривалий час — катастрофічний стан дороги до села, частина якої сповзає у прірву.

«Проблемна ділянка — відрізок дороги обласного підпорядкування місцевого значення Маріуполь — Урзуф, де тривають зсувні процеси. Ми цьому лиху намагаємося протистояти ще з довоєнного 2012 року, але, на жаль, неприваблива ситуація за минулі роки майже не змінилася. Ця дорога для нашого курортного населеного пункту дуже важлива, оскільки нею сюди їдуть відпочивальники. Крім того, вона має ще й неабияке стратегічне значення для військових», — каже Володимир Попович.

Місцеві жителі дуже нарікають на потерпілу від зсувів аварійну ділянку дороги, через яку вони втрачають частину відпочивальників. Від руйнівної дії моря частково потерпає і берегова лінія в межах села, яка потребує постійного зміцнення. Досі це вдається робити з перемінним успіхом.

ПРЯМА МОВА

Володимир ПОПОВИЧ,
Мелекінський сільський голова:

— Тендер на проведення ремонту проблемної ділянки дороги Маріуполь — Урзуф провели ще у 2017 році, і з’явилася інформація, що його виграла фінансово-промислова група «Альтком». Але жодних робіт не проводили досі. Коли до нас надійшов відповідний лист від служби автомобільних доріг, ми дали згоду на розроблення проєкту відведення чотирьох земельних ділянок, щоб пришвидшити ремонт, однак досі помітних зрушень не відбулося.

Остання інформація: нещодавно заступник голови Донецької обласної адміністрації Ігор Стокоз повідомив, що Кабінет Міністрів передбачив 643 мільйони гривень на ремонт доріг на території Донеччини. Сподіваємося, частину коштів буде спрямовано на ліквідацію зсувів на дорозі до нашого села.

А ТИМ ЧАСОМ ПО ТОЙ БІК

У комендантську годину з двору ні кроку!

Не секрет, що більшість відпочивальників на узбережжі Азовського моря в Донецькій області у всі роки становили і досі становлять самі жителі регіону. Отож зменшення кількості людей на пляжах Мелекіного та інших приморських населених пунктів Приазов’я пояснюється тим, що сюди тепер рідко вирушають жителі окупованих міст і сіл Донбасу. Їх значно менше, але вони також тут відпочивають. І коли стикаються з незручностями у курортних зонах на українській території, сумно жартують: «Нам би ваші проблеми». Бо реалії «республіканських курортів» зазвичай не просто проблемні, а взагалі потворні.

 Головним місцем відпочинку на морі у самопроголошеній «ДНР» вважається тимчасово окуповане селище Сєдове Новоазовського району. Відстань до моря з Донецька 130 кілометрів люди змушені долати значно довше, ніж у довоєнні роки. Зокрема зайву годину чи навіть дві доведеться вистояти в черзі на в’їзді до населеного пункту, який через велику присутність військових має статус закритого. Злі язики його так і звуть «малий Крим», бо проросійські окупанти перетворили приморське селище на військову базу. Приміром, із наявних у Сєдовому трохи більш як сотні баз відпочинку працюють два десятки цих об’єктів, а інші віддали у розпорядження військових.

«Після вимушеної зупинки біля блокпоста на в’їзді до селища військові спершу перевіряють документи, а потім роздають для заповнення бланки міграційних карток. Усі пишуть паспортні дані: прізвище, ім’я та по батькові, дату і місце народження, прописку і фактичне місце проживання, а ще номер мобільного телефону. Після цього треба вистояти ще одну чергу, щоб віддати ці бланки», — розповідає житель Горлівки.

Море морем, але під час відпочинку люди не повинні забувати про сумні реалії окупованих територій: на республіканському курорті й військовій базі водночас діє комендантська година — з 23-ї до 5-ї. Щоправда, розказують люди, існує велика пільга: у цей період не обов’язково перебувати у приміщеннях, а можна у дворах біля приватних будинків чи на територіях пансіонатів і баз відпочинку. Якщо, звісно, не привертати уваги патрулів голосною розмовою. Зате самі військові поводяться інакше: можуть ввечері чи вночі вільно напідпитку ходити селищем, горлати, співати чи влаштовувати між собою бійки.

Ще один варіант відпочинку для жителів окупованого Донбасу — селище Безіменне. Туди їдуть здебільшого родини з дітьми: і море гарне, і на березі менше військових. Тобто тих «захисників», яких здебільшого бояться малі жителі «республіки» і від яких прагнуть хоч трохи відпочити дорослі.