Одна доброчинна організація виростила для своїх членів саджанці фруктових дерев, і знайомий, який має безпосередній стосунок до цієї організації, привіз нам молоденькі яблуні та груші. Тому що знав, що в нас біля будинку є ділянка, де їх можна посадити. У причепі його авто лежав добрий оберемок цих деревець. Але так багато нам не треба було, я взяв тільки певні сорти яблунь.

Витягуючи з причепа дерева, знайомий принагідно розповідав про мистецтво торгівлі. І про одного чоловіка, який може продати на

полтавських ринках які завгодно саджанці: «Вам потрібні саджанці такого сорту? Вам сьогодні пощастило! Я ще не встиг їх розпродати», — імітував він голос і манери спритного торгівця садовиною. І мені здалося, що в нього викликала захоплення лукава поведінка земляка. Знайомий тішився, а я при цьому згадував домашніх, які, бувало, ставали жертвами таких ось базарних брехунів. Найбільше від них потерпали старший син і дружина. Їм то саджанці не ті підсунуть, то квіти або розсаду. Та й мене, буду щирим, обманювали полтавські базарові, і не раз. Прикро. Купуєш, наприклад, курячі яйця у бабці. Вона тобі в очі дивиться, божиться, що її яйця можна сирими вживати і малим дітям давати. А вдома хочеш ті яйця посмажити, розіб’єш їх, а в них уже заледве курчата не пищать. Кілька постійних перекупниць, які давно промишляють цим на ринку, й зовсім не морочаться. За якихось 50 метрів розташовані ятки, в яких реалізують фермерські яйця, то вони їх там купують і потім перепродують наполовину дорожче. А щоб ті яйця були, як домашні, бабці їх у курячий послід вимазують.

А як вони вміють змінити зовнішність, щоб розчулити покупця і він клюнув на їхню оборудку! Сидить така собі нещасна неподалік входу на ринок, тільки з тильного боку. Запнута нечистою хустиною, очі долу опустила. А на прилавку перед нею пучечок зелені, кілька купок часнику, склянка квасолі й десяток яєць у дірявому целофановому пакеті. Таке враження, що жіночка останнє з дому принесла, щоб тільки з голоду не вмерти. У країні ж економічна криза. А пенсія в неї мінімальна. І субсидії їй не призначили. Але просить за яйця не сімнадцять-вісімнадцять гривень, як за фермерські, а двадцять, двадцять дві, двадцять п’ять. Почнеш торгуватися — тільки головою похитає, мовляв, як тобі не соромно. А як погуляєш ринком і придивишся пильненько, то невдовзі побачиш такі самі целофанові кульки з яйцями і на сусідніх рядах. Виявляється, бабусі — звичайнісінькі перекупниці. І щойно ви купите в неї той десяток яєць, як на їхньому місці з’явиться схожий кульок. Акторки. Хочеш її виручити, бо на вигляд убита горем, майже жебрачка. А вона, виявляється, тебе за лоха вважає. Між іншим, у Полтаві фермерські яйця бувають переважно коричневого кольору від курей породи ломан-браун. Знаючи це, я останнім часом купую на ринку тільки білі яйця.

А кілька років тому у м’ясних рядах на центральному ринку мені замість м’яса свині кнурятину продали. Від знайомих чув, що їм на ринку продавали неякісні соняшникову олію, рибу. І що картоплю на ринку оптовики притрушують піском, щоб не видно було, що вона псується або дротянкою побита. Одне слово, не дають наші базарові пересічному покупцеві розслабитися, тримають у постійному тонусі.

Дехто може сказати, що така вже наша ментальність. Усі ж добре знають, що ми нащадки південних степовиків. Нехай і так. Ось тільки як із такою ментальністю жити за європейськими нормами?