Міжнародні моніторингові місії з прав людини на окуповані території країн-членів Ради Європи, де ситуацію де-факто контролює незаконна влада, не варто сприймати і трактувати як визнання міжнародної легітимності цієї влади. Про це йдеться в резолюції ПАРЄ «Необмежений доступ правозахисних місій на території країн-членів РЄ, включно із сірими зонами», ухваленій у Страсбурзі.

У документі, автором якого виступив голова фракції соціалістів у ПАРЄ Франк Шваббе, задекларовано, що серед країн-членів РЄ потрібно запровадити поняття презумпції згоди влади країни на візит правозахисних місій на ті території, де фіксують значні порушення прав людини й людської гідності. У резолюції наголошено, що фактична влада в сірих зонах відповідає за дотримання прав жителів і зобов’язана співпрацювати з міжнародними правозахисними організаціями.

З огляду на це асамблея закликала Комітет міністрів РЄ збирати позачергові засідання щоразу, коли офіційна або фактична влада відмовляє моніторинговій місії РЄ у доступі в сірі зони, «мотивуючи відмову лише тим, що такий візит політично неприйнятний або не сумісний з мандатом місії».

Без прав і захисту

Серед територій, які розглядають в РЄ як проблематичні з точки зору захисту прав людини, — Крим, Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Придністров’я, а також самопроголошені квазіутворення на сході України, так звані ДНР і ЛНР.

Ситуація щодо моніторингу прав людини в Росії в доповіді, що супроводжує резолюцію, характеризується як складна, оскільки з 2016 року комісар РЄ з прав людини внаслідок «неприйнятних обмежень, накладених на його діяльність» російською владою, країни не відвідував. Що стосується моніторингових візитів до Росії доповідачів ПАРЄ, які займаються проблемами прав людини на Північному Кавказі й перебігом розслідування вбивства Бориса Нємцова, то після квітня 2014-го «їхню здатність співпрацювати з російською владою серйозно ускладнено». Це сталося через рішення Держдуми РФ припинити співпрацю з ПАРЄ на знак протесту проти санкцій, запроваджених асамблеєю після анексії Криму Росією.

Проблема з правозахисним моніторингом у сірих зонах має практичний і політичний аспект, констатував доповідач. В’їзд міжнародної місії на територію суверенної держави, частина якої перебуває під окупацією, через територію країни, яка фактично контролює владу в сірій зоні, можна сприйняти як легалізацію та міжнародне визнання окупаційної влади.

Не зрозуміло, якій владі слід спрямувати рекомендації моніторингової місії й хто відповідальний за їх виконання. Саме через ці розбіжності моніторингові візити в зони конфліктів органам РЄ вдається здійснювати нечасто.

Співпраця заради благородної мети

Успішним прикладом співпраці з Радою Європи Франк Шваббе називає діалог із владою Грузії й Молдови, а також самопроголошеною владою Абхазії та Придністров’я, завдяки чому правозахисна місія РЄ змогла побувати на цих територіях, де ситуацію де-факто контролює Росія. Він підкреслив, що порушення прав людини існуватимуть, «якщо держави блокуватимуть діяльність міжнародного моніторингу з прав людини».

Глава підкомітету ПАРЄ з питань конфліктів між країнами-членами РЄ, створеного чотири роки тому, австрійський депутат Штефан Шеннах заявив, що його комітету за весь цей час не вдалося розв’язати проблеми допуску місій РЄ в сірі зони. «Нам потрібно відвідувати території, де, за нашою інформацією, є кричущі порушення прав людини, зокрема Крим, але наші можливості дуже обмежені», — констатував Штефан Шеннах. Він наголосив, що фактична влада окупованих територій «повинна зрозуміти, що міжнародний моніторинг з прав людини важливий для них самих».

Під час дебатів проти ухвалення резолюції висловлювалися лише члени азербайджанської делегації. На їхню думку, цей документ порушує принцип поваги до територіальної цілісності країн-членів РЄ. «Влада де-факто — це окупанти, які скоїли військові злочини», — аргументував азербайджанський депутат Асім Моллазаде.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»,
Страсбург