ФОНТАН ЗАКОХАНИХ

Давні легенди міста оповідають, що історія найсумнішої повісті на світі про кохання
має українське коріння

Втім, не лише легенда, яку переповідають зі століття в століття, а підтверджує це й короткий запис, зроблений автором хронік Львова — поетом, істориком та бургомістром Бартоломеєм Зиморовичем (присвятив закоханим лишень два абзаци!) 1594 року у хроніці «Потрійний Львів». У львівської історії, звісно,  й імена інші: українську красуню звали Пелагією з роду Красовських, а юнака з родини італійських купців Міккеліні — Ромуальдо. Батьки не дозволили їм побратися: на заваді стало різне походження закоханих та різна віра. А доля розпорядилася по-своєму: аби розлучити закоханих, батьки відправили Ромуальдо з купецьким караваном до Венеції, а середньовічний Львів тим часом охопила епідемія чуми, і юна Пелагія захворіла.                                                                  

Коли юнак повернувся до Львова, не застав коханої в місті — її з іншими хворими відправили під опікою ченців за міські мури. Ромуальдо взявся відчайдушно рятувати дівчину і навіть, попри вмовляння батьків нареченої не підходити до доньки, аби не занедужати, ні на мить не залишав коханої — завжди був поруч, турботливо доглядав за своєю красунею. Та Пелагія померла. А за кілька днів тяжко занедужав згорьований Ромуальдо. Перед смертю він просив батьків поховати його разом з коханою Пелагією. Батьки виконали останню волю сина: Ромуальдо поховали скраю католицького цвинтаря, а Пелагію — скраю православного, які були поряд.  Стіну між могилами розібрали, й закохані опинилися поруч. На їхніх надгробках викарбували слова: «Тих, кого любов з’єднала, не може роз’єднати навіть смерть».

Новий водограй у Львові. Фото автора

Трагічна історія кохання молодих людей примирила ворогуючі сім’ї, поєднавши представників двох конфесій — католицької та православної,  і швидко облетіла Європу, зворушила серця романтиків, надихнула літераторів оповісти про їхні почуття. Подейкують, що саме ця реальна львівська історія трагічного кохання стала праобразом юних героїв із безсмертних рядків шекспірівської «Ромео і Джульєтти».

Призабуту у древньому Львові легенду про історію трагічного кохання української дівчини Пелагії та юнака з родини італійських купців Ромуальдо через кілька століть оживив для сучасників відомий львовознавець Ілько Лемко, а приватний підприємець Олег Білий взявся власним коштом увічнити водограєм та бронзовими скульптурами львівських Ромео та Джульєтти, запросивши до роботи  молодого львівського скульптора  Мирослава Гозу.

Відтак автори й меценати «оселили»  незвичний музичний, із підсвічуванням водограй зі скульптурною композицією (Пелагія та Ромуальдо, що простягають одне одному руки, та  не з’єднуються) в центральній частині міста — навпроти готелю «Львів». Занедбаний скверик, що на вулиці Лазневій, ожив, і гарній легенді дали нове життя, й місту ще один фонтан подарували, яких у «сухопутному» Львові катастрофічно бракує!

Фонтан закоханих, як вже встигли наректи його львів’яни, викликає захоплення в жителів та гостей міста і став улюбленим місцем відпочинку городян. Натомість за такий подарунок дісталося авторові й ініціаторові реалізації проекту, позаяк встановлено водограй без відповідних дозволів. А треба було, стверджує начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко, передовсім поцікавитися, чи пасуватиме така обнова архітектурному обличчю Львова.  Та дискусія дискусією, а львів’яни свою позицію в ній висловили масовим паломництвом до водограю — навіть у дощ тут не бракує закоханих пар і малечі з батьками — такої яскравої і сучасної атракції у Львові немає!