Наступного тижня у Страсбурзі відкриється зимова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).  Вона пройде без участі Росії, яка ухвалила рішення у 2018 році  взагалі не направляти  свою делегацію до Страсбурга.

Резолюції без відповіді

Ця сесія могла стати тріумфальним поверненням російської делегації, яка з осені 2014 року демонстративно відмовилася від участі в роботі асамблеї. Так російські депутати продемонстрували своє обурення обмеженнями на їхні повноваження у ПАРЄ. Ці обмеження було накладено у квітні 2014 року через анексію Криму. Делегацію Держдуми РФ було позбавлено права голосу, а її членів — права обіймати керівні посади у структурах ПАРЄ і брати участь у моніторингових місіях й працювати доповідачами. Відтоді санкції ПАРЄ щодо Росії продовжували кілька разів, бо до анексії Криму додалися й інші грубі порушення Москвою норм міжнародного права: розпалювання війни на Донбасі, підживлення цього конфлікту військами і технікою, утримання українських політичних в’язнів у російських тюрмах, кричущі порушення прав людини на окупованих українських територіях. Асамблея вимагала від Росії припинити анексію Криму і піти з українського Донбасу. Жодної умови з ухвалених резолюцій Росія не виконала.

Депутати Держдуми не хотіли миритися з тим, що доти, доки вони не виконають вимог резолюцій ПАРЄ, їхні повноваження в асамблеї оскаржуватимуть, а санкції продовжуватимуть.  Тому Москва вирішила своїх депутатів на сесії ПАРЄ просто не делегувати, щоб уникнути продовження санкцій, водночас розгорнувши за лаштунками Ради Європи боротьбу за повернення своєї делегації в ПАРЄ. У хід пішли всі можливі багатоходівки російської дипломатії, у яких застосовано і виправдано будь-які засоби.

Росія поки що не братиме участі у ПАРЄ. Але її незрима присутність у сесійній залі буде відчутна. Фото з сайту apostrophe.ua

Головна роль у кремлівському сценарії

У Москві розраховували на те, що пом’якшити настрої депутатів ПАРЄ щодо Росії вдасться за підтримки президента ПАРЄ (тепер уже колишнього), іспанця Педро Аграмунта, який очолював асамблею з 2016-го по 2017 рік. Педро Аграмунт не приховував своїх проросійських симпатій, повторюючи як мантру слова про необхідність діалогу з росіянами, час від часу особисто навідуючись до Москви. Але йому не вдалося переконати в цьому асамблею  попри те, що у ПАРЄ сформовано групу, до якої входять депутати  з делегацій деяких країн, таких, як Сербія, Вірменія,  Болгарія, Молдова, і депутати з політичних груп лівих та соціалістів, які традиційно за будь-яких обставин підтримують російський інтерес.

Термін, на який традиційно обирають  президента ПАРЄ, становить два роки. Проте досидіти їх у цьому почесному кріслі Педро Аграмунту не вдалося. Торік на весняній сесії в асамблеї вибухнув не бачений досі скандал, коли з’ясувалося, що Педро Аграмунт, не маючи мандата Бюро ПАРЄ, літав разом з делегацією Держдуми на літаку Міноборони РФ до Сирії й зустрічався там із сирійським лідером Башаром Асадом. Обуренню депутатів не було меж. І оскільки сам Педро Аграмунт добровільно йти у відставку відмовлявся, а регламент ПАРЄ норми дострокової відставки президента не передбачав, то асамблеї довелося ухвалювати резолюцію, яка змінила регламент і дозволила достроково звільняти з посади президента, якщо його дії суперечать принципам ПАРЄ.  Цікаво, що після ухвалення резолюції Педро Аграмунт чекати на голосування за свою відставку не захотів і добровільно склав повноваження.

Регламент «під Росію»

Вітчизняні мас-медіа та політики коментували історію з відставкою Аграмунта як перемогу України. Проте у великій політиці ніколи не варто вірити фактам, які лежать на поверхні. Педро Аграмунт — надто досвідчений політик. Він понад десять років є депутатом ПАРЄ і  більш як п’ять очолював найвпливовішу політичну групу в асамблеї Європейської народної партії. Тож усвідомлював, до яких наслідків може призвести його вояж до Сирії у компанії російських депутатів. Аграмунт вправно відіграв свою роль у написаному в Москві сценарії (можливо, за це торік у жовтні Москва його нагородила званням «почесний доктор Російської академії народного господарства і державної служби при президентові РФ»). Це стає зрозумілим, якщо проаналізувати наслідки цієї історії, відкинувши емоційні моменти. У сухому залишку виходить таке: асамблея вперше за багато років змінила регламент ПАРЄ, внісши у нього пункт, якого досі не було.

Змінити регламент ПАРЄ  — це те, що протягом останнього року всіма силами намагається зробити Москва. У Кремлі логічно вирішили: якщо правила асамблеї дозволяють щороку оскаржувати права російської делегації на підставі того, що РФ не виконує резолюції ПАРЄ щодо України, то замість виконати їх легше змінити регламент. Російські політики через «друзів Путіна» у ПАРЄ нав’язували ідею про те, що санкції ПАРЄ проти національних делегацій — це дискримінація, і пропонували значно ускладнити процедуру оскарження повноважень делегацій. Це дало б їм змогу повернутися до повноправної роботи в асамблеї.

Фінансовий шантаж

Крім цієї технічної роботи, протягом останніх місяців Москва зробила свою риторику щодо РЄ значно жорсткішою і почала відверто шантажувати Страсбург погрозами вийти з організації. На  цей шантаж піддався не хто-небудь, а сам генсек Ради Європи Турбйорн Ягланд. Так, після заяви голови Ради Федерації Росії Валентини Матвієнко про те, що РФ не визнаватиме рішень Європейського суду з прав людини і повноважень Комісара РЄ з прав людини, оскільки російська делегація не бере участі у голосуванні за їхні кандидатури на сесії ПАРЄ, Турбйорн Ягланд висловив побоювання, що у цьому разі мільйони російських громадян втратять можливість обстоювати свої права в ЄСПЛ. І саме цим він аргументував свою місію з налагодження діалогу з РФ.

Ідея безумовного повернення росіян у ПАРЄ знайшла підтримку серед кількох впливових політичних лідерів асамблеї. І під час минулої жовтневої сесії ПАРЄ навіть проголосувала за резолюцію, автором якої був лідер групи соціалістів Мікеле Ніколетті, який запропонував синхронізувати діяльність ПАРЄ і комітету міністрів РЄ, де Росія продовжує діяльність. Це мало б означати, що, оскільки Росія повноправно працює в комітеті міністрів, то вона має право так само працювати і в ПАРЄ. Проте серед більшості делегатів ПАРЄ позиція генсека Ягланда популярності не здобула.

Можливо, одним з ключових чинників, який підштовхує генсека Ягланда до зняття санкцій із російської делегації, стало фінансове питання. Адже торік наприкінці червня Москва публічно оголосила про свій намір призупинити сплату членських внесків до бюджету РЄ. У 2017 році Росія мала сплатити майже 33 мільйони євро до бюджету організації, який становив близько 454 мільйони євро. Проте з цієї суми на рахунок організації надійшло лише приблизно 10 мільйонів. І Москва чітко дала зрозуміти, що не збирається сплачувати решту внеску.

Позицію генсека РЄ не сприймають у Києві. «Турбйорн Ягланд говорить про зняття санкцій, але не вимагає, щоб Росія діяла відповідно до верховенства права і принципів прав людини», — написав на своїй сторінці в мережі Фейсбук голова української делегації в ПАРЄ Володимир Ар’єв. Розкритикували ідею зняття санкцій з російської делегації і в українському МЗС. А директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук запропонувала нагородити Ягланда званням «антигерой України-2017». Експерт переконана, що генсек РЄ продемонстрував велике завзяття, «спрямоване на повернення голосу російської делегації до ПАРЄ» і робив  «усе можливе, щоб допомогти Росії закріпити серед країн-членів Ради Європи переконання, що для того, аби санкції було знято, не потрібно виконувати умови — досить лише вдатися до шантажу».

Боротьба триватиме

Планували, що на зимову сесію ПАРЄ буде винесено резолюцію, яка дасть змогу повернути росіян. Бюро ПАРЄ у грудні 2017 року навіть створило спеціальну групу, яка займеться питанням представлення Росії у статутних органах Ради Європи, тобто поверненням делегації РФ до ПАРЄ. Проте членам української делегації, вітчизняним дипломатам та партнерам України в асамблеї цей процес вдалося зупинити. «Росія залишається вдома. У 2018 році ПАРЄ працюватиме без неї. Україна мобілізувала своїх партнерів, і нам вдалося зупинити спробу вбити інституційний авторитет РЄ заради росіян», — написав на своїй сторінці у Твіттері представник України при Раді Європи Дмитро Кулеба.

Проте Володимир Ар’єв застерігає, що проросійське лобі асамблеї не облишить спроб змінити регламент «під Росію», щоб прибрати з нього можливість запровадження санкцій проти національних делегацій. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці. Депутат застеріг, що тепер росіяни отримують собі впливового союзника — Мікеле Ніколетті, якого у перший день зимової сесії буде обрано президентом ПАРЄ.

Професор політичної філософії університету міста Тренто (Італія) Мікеле Ніколетті вміє яскраво виступати і переконувати. І якщо любов до Росії його попередника Аграмунта, якому ще й до обрання на посаду президента ПАРЄ закидали причетність до так званої ікряної дипломатії (лобістська стратегія, яка полягає у запрошенні іноземних політиків і представників міжнародних організацій  за рахунок приймаючої сторони  й дорогих подарунках), можна пояснити меркантильними інтересами, то Мікеле Ніколетті у цьому запідозрити складно. Його сентенції про необхідність постійного діалогу і спільного пошуку компромісів з Росією справді відповідають його філософським і політичним переконанням. Тож і вплив позиції Ніколетті на колег по ПАРЄ може бути набагато вагомішим, ніж скандального Педро Аграмунта.

Тому Україна та її союзники у ПАРЄ повинні бути весь час насторожі. Адже за останні роки Росія досконало опанувала методи провокації й розхитування міжнародних організацій та окремих держав.