Майже дві години в дорозі, кілька зупинок на блокпостах — і ось ми нарешті під’їхали до останнього перед містом Щастя Луганської області укріпленого контрольно-пропускного пункту з озброєною охороною. Тут несуть службу бійці 80ї аеромобільної бригади і батальйону МВС «Луганськ-1». Автомати, бронежилети — хлопці цілодобово пильнують за тим, щоб у місто Щастя не потрапив жоден ворог.

Цей блокпост відділяє мостом через річку Сіверський Донець мир та війну. На протилежному березі розташоване село Весела Гора, яке контролюють уже сепаратисти. Як запевнив пізніше старший зміни, ситуація на блокпосту контрольована і, слава Богу, спокійна.

Доки водій маршрутки спілкується з одним із автоматників, який перевіряє паспорти пасажирів, одягаємо свої наплічники і залишаємо салон автівки, що їхатиме далі — до Станиці Луганської.

У місті сьогодні можна зустріти вже більше усміхнених городян. Аліна та Віталій знайшли тут своє щастя.

Визволили за один день

Щастя зустрічає морозним повітрям і… щитом, що стоїть трохи осторонь від блокпосту. Якийсь дотепник написав на щиті побажання для українців та незваних гостей. Вам, усміхаються вояки блокпосту, має, як тут написано, пощастити.

Робимо перше щастинське фото на пам’ять і крокуємо до «Жигулів» кольору баклажанів, яке чекає на нас обабіч траси.

Я бував у Щасті до війни, коли це невеличке провінційне містечко з населенням трохи більш як 12 тисяч осіб вважалося частиною Жовтневого району Луганська. Місто фактично нічим не вирізнялося серед подібних на сході України. Хіба що теплоелектростанцією — Луганською ТЕС, яка давала тепло не лише у домівки місцевих жителів, а й городян обласного центру.

Але в 2014 році раптом усе змінилося: у Щастя прийшло сепаратистське нещастя, яке завдало багато горя городянам. Щоправда, ненадовго. В результаті наземної операції силами 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» та 8-го окремого полку спеціального призначення була проведена наступальна операція з визволення міста Щастя від бойовиків. «Айдар» тоді, як стверджують фахівці, першим з усіх підрозділів Міністерства оборони фактично з ходу і без втрат (лише четверо поранених) захопив частину Луганська, відновивши українську владу в Новоайдарському районі. Бойовики ж поклали тут 58 чоловік убитими і понад 100 пораненими.

Окрім того, під час наступальної операції були врятовані від підриву та розміновані два стратегічних мости через річку Сіверський Донець. Місто Щастя стало плацдармом для майбутнього наступу на околиці Луганська, і 15 червня від проросійських збройних формувань було визволено село Весела Гора, а 19го — місто Металіст.

До Луганська лишалося рукою подати. Але подальшого розвитку успішний наступ, на жаль, не набув. Бойовики ж, у свою чергу, оговталися й зупинили просування наших військ...

Військовослужбовцеві батальйону «Луганськ-1» Денису нести службу допомагає чотирилапий міський мешканець. Він завжди приходить на блокпост, коли чергує воїн.

Залітають міни і сьогодні

Про це нині жалкують особливо місцеві жителі. Бо нерішучість командирів різного рангу 2014-го дала змогу бандитам так званої ЛНР (за підтримки російського агресора) закріпитися на протилежному від Щастя березі річки Сіверський Донець і звідти періодично обстрілювати населені пункти, розміщені на підпорядкованій Україні території.

У 2014—2015 роках Щастя постійно піддавалося масованим нахабним обстрілам. З міста виїхали майже 10 тисяч жителів. А ті не більш як 2,5 тисячі осіб, які залишилися, часто ховалися у підвалах.

Навіть торік Щастя було піддано потужному обстрілу зі 120-міліметрових мінометів, заборонених мінськими угодами. Причому ворог цілив (волонтери повідомили, що працювали коригувальники вогню) виключно в цивільні об’єкти, які не мали жодного стратегічного значення: СТО, кафе, кілька приватних будинків та чотириповерховий багатоквартирний житловий будинок. Від подвійного осколочного поранення після цього обстрілу загинула місцева жителька, 1985 року народження, яка працювала в Щастинській міській лікарні.

До речі, 24 листопада 2017 року Кремінський районний суд Луганської області засудив до восьми років позбавлення волі жительку міста Щастя, яка упродовж 2015—2016 років збирала для проросійської терористичної організації «ЛНР» відомості про кількість, озброєння, переміщення та місця дислокації підрозділів Збройних сил України в Новоайдарському районі й передавала цю інформацію представнику «розвідувального підрозділу» бойовиків. Про це журналістам розповіли нещодавно у Службі безпеки України. Зловмисницю працівники спецслужби затримали у вересні 2016 року.

Нинішнього року з-за річки теж залітали міни в Щастя.

— У червні, — розповів начальник міського відділу поліції Максим Кокшаров, — під час обстрілу міста було поранено дочку нашого дільничного інспектора та хлопчика, який ішов з нею. Але наші воїни вже навчилися давати достойну відповідь ворогові, і той надовго замовкає. У Щастя почали повертатися його жителі: офіційно в місті проживає нині 8,5 тисячі осіб, плюс 2,5 тисячі переселенців. Життя налагоджується, про що може свідчити хоча б факт створення звичайними хлопцями-робітниками рок-гурту «Щастя». А в місцевій школі №1 учні створили загін помічників поліцейських «Щит» (з 10 осіб). Діти вчаться надавати першу медичну допомогу, ведуть роз’яснювальну роботу серед городян.

За пагорбом — міст через річку Сіверський Донець, а там — окупована бойовиками територія. Пильність не можна втрачати ні на мить.

Декриміналізація як факт

Начальник місцевого відділу поліції розповів про те, що близькість фронту позитивно вплинула на розкриття злочинів: спільно з поліцією вулиці міста з 17:00 до 9:00 години наступного ранку патрулюють бійці батальйону «Луганськ-1».

— Торік, наприклад, розкрили 100% крадіжок, викрадення п’яти автомобілів, одне зґвалтування, одне хуліганство. «Кримінальну» статистику трохи зіпсували 35 обстрілів міста (вони кваліфікуються як терористичні акти). Але тут від нас мало що залежить. Одним з обстрілів було накрито вулицю Гагаріна, на якій я живу з сім’єю. Постраждали дахи та балкони сусідніх будинків.

Серед тяжких злочинів нинішнього року зафіксовано 42 крадіжки, вісім із яких не розкрито, двічі нетверезий молодик уганяв асенізаторну машину, завдано одне тілесне ушкодження. Нерозкритими лишаються шахрайства, коли до місцевих жителів телефонують незнайомці з місць позбавлення волі (на не підконтрольній Україні території) і вимагають гроші за нібито визволення сина з поліції, розв’язання кредитних проблем тощо. Ми, звичайно ж, ведемо роз’яснювальну роботу серед городян, але деякі з них усе ж таки потрапляють на гачок шахраїв.

В цілому ж можу стверджувати, що Щастя стає декриміналізованим містом. І всі 22 працівники міського відділу поліції докладають до цього максимум зусиль. Працюємо з молоддю (у плані боротьби із вживанням наркотиків), залучаємо її до занять спортом. І в цьому нам допомагає місцева телекомпанія «Енергія», яка веде мовлення в кабельній мережі.

Ми з фотокором Володимиром Заїкою поспілкувалися зі щастинцями на вулицях міста. Настрої в людей різні: є ті, хто не дуже підтримує Україну, хто їздить у Луганськ до родичів. Але переважна більшість городян точно не хочуть жити в «ЛНР». Одна з місцевих жительок, пенсіонерка Алла Андріївна так і сказала: «Ми повинні жити лише в Україні!» А молоде подружжя Аліна та Віталій, які вийшли на вулицю з дитиною порадіти першому снігові, дякували українському війську за більш-менш спокійне мирне життя. Одружилися молодята 2017-го, і Віталій (сам киянин) переїхав жити до дружини в Щастя. Нині працює на тепловій електростанції…

Дорога додому

Поверталися до Сєверодонецька, вже коли почало сутеніти. Знайти попутний транспорт можна було лише на блокпосту. Знайомі вояки зупинили кілька маршруток, але вільних місць у них не було. Значить, зазначив про себе, мирне життя в цій частині Луганської області відновлюється.

Зрештою нам пощастило сісти на прохідний автобус, який їхав до Харкова. Ми побажали хлопцям на блокпосту безпечної служби і вирушили у зворотну дорогу.

Олександр КРЮЧКОВ,
Володимир ЗАЇКА
(фото),
«Урядовий кур’єр»