НОВАЦІЇ

Люди з особливими потребами мають право на повноцінне навчання

Чи готове суспільство зробити доступним навчання в звичайних освітніх закладах для дітей і дорослих, які мають інвалідність? Представники Канадсько-українського проекту "Інклюзивна освіта дітей з особливими потребами в Україні" вважають це питання життєво важливим. Експериментальний проект в Україні охопив поки що три регіони: Київщину, Львівщину та Крим. Проте вже такий невеликий досвід допоміг пристосувати деякі загальноосвітні школи до спеціальних потреб учнів зі складними проблемами здоров'я, аби вони вчилися й розвивалися разом зі своїми однолітками та не відчували себе ізольованими від соціуму.

Тепер і батьки дітей з інвалідністю можуть більше не хвилюватися, що доньку чи сина треба везти до іншого міста в спеціальний інтернат чи центр. Адже інклюзивна модель надає можливість водити своє чадо до школи поряд з помешканням і також самим брати активну участь у навчальному процесі дитини. Новий для нас формат в освіті приносить велику користь у подальшому житті людини, допомагає їй адаптуватися до умов суспільства, а отже, відкриває шлях до повноцінного й незалежного життя.

- Аби інклюзивна модель впроваджувалась та ефективно працювала в усіх куточках країни, - зауважує Юлія Найда, координатор Канадсько-українського проекту інклюзивного навчання, - наша освіта потребує значних змін і вдосконалень на всіх рівнях. Зокрема розробки спеціальних програм, підготовки фахівців, обладнання освітніх установ спеціальними засобами пересування тощо. Тут необхідна активна законодавча й фінансова підтримка влади та велике людське розуміння з боку громадськості.

Ратифікувавши у грудні 2009 року Конвенцію ООН про права інвалідів, Україна має визнати й інклюзію. За словами міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника, створення відповідних умов для навчання дітей з особливими потребами є міжнародною практикою,

На жаль, ставлення суспільства до такої моделі навчання поки залишається байдужим й упередженим. Часто-густо можна почути обурення батьків: "Чому моя дитина повинна сидіти за однією партою з інвалідом?!" Та й стосунки самих школярів з однокласником, який має фізичні або психічні вади, далеко не завжди приязні. Напружена атмосфера в колективі аж ніяк не сприятиме якісному навчанню, а навпаки - психологічно пригнічуватиме.

- Не дитина з особливими потребами повинна пристосовуватися до суспільства, - вважає Тамара Луценко, заступник директора навчально-реабілітаційного центру "Шанс", що у м. Біла Церква, - а суспільство має створювати належні умови для розвитку цієї маленької особистості.