Кінець минулого тижня ознаменувався оприлюдненням певної науково-пошукової сенсації. Доктор історичних наук професор Володимир Сергійчук у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» перед численними журналістами та відвідувачами виступив із повідомленням про те, що кількість жертв організованого голоду в Україні у 1932—1933 роках удвічі перевищує офіційно прийняту в Україні і доведену науковцями з Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ цифру 3,5—4 мільйони осіб. Він представив знайдені в архівах документи, на основі яких здійснив власні підрахунки жертв Голодомору. За його даними, щонайменше 7 мільйонів українців загинули внаслідок штучно організованого кремлівською владою голоду в Україні. Понад те, він назвав ще не взяті до уваги і не досліджені джерела, врахування яких може збільшити цю кількість до 10 мільйонів.

Професор Володимир Сергійчук обґрунтовує свої висновки щодо кількості жертв Голодомору. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Історія і арифметика

Цифра втрат непокоїла багато поколінь українського народу, і першими про них, як відомо, заговорили представники діаспори. Українці, що жили за кордоном, могли дізнатися про кількість загиблих українців від іноземців, які бували в Україні й мали доступ до конфіденційної інформації, спілкуючись неофіційно з радянськими керівниками. Тоді й склалася цифра жертв 7—10 мільйонів. Однак довести її представники діаспори не могли, бо не мали доступу до радянських архівів. Навіть коли поступово про Голодомор заговорили і з’явилися його дослідники, вони розуміли, що цифра 3,5—4 мільйони не може бути остаточною. Однак певна категорія українських вчених, за словами Володимира Сергійчука, який спирається на статтю в науковому журналі групи дослідників, зупинилася на цій цифрі і вважає, що вона остаточна і далі шукати і вивчати джерела потреби немає. У нього виникли питання, чому порівнюють цифри тільки з переписів населення 1926-го і 1937 року і чому не враховують кількість населення УРСР 1932 року, напередодні Голодомору. Її важко, але можливо встановити, як він і довів.

Отже, на думку історика, для оцінки реальних жертв Голодомору важливо мати показники населення України за кожний рік. Однак усі розуміють, що радянська влада багатьма способами, прагнучи приховати свій злочин щодо українців, або знищувала документи стосовно організації голоду, або фальсифікувала статистичні дані. За словами Володимира Сергійчука, він вважав за необхідне все ж відшукати чесні дані про кількість населення в УРСР саме 1932 року.

У господарстві СРСР все планували, тож дуже важливими були дані про кількість населення на перше число кожного кварталу. Дослідник звернувся до архівів, там знайшли листи-запити статистичних органів про кількість сільського населення у районах (перепис міського населення відбувся 1931 року), а от довідок з районів про надані «на гору» цифри не було. Він дійшов висновку, що ці дані згодом вилучали.

Ось цей план забезпечення сіллю УРСР допоміг дослідникові.

Як сіль допомогла дослідникові

Де ж могли зберегтися відомості про кількість населення? Дослідник припускає, що саме наркомат продовольства мусив би мати точні дані, щоб правильно розподілити продовольчі запаси і забезпечити достатньою їхньою кількістю ту чи ту територію. Однак різні продукти розподіляли за різними нормами серед різних категорій населення: шахтарю хліба виділяли, наприклад, більше, ніж учителю чи дитині. А от єдиним продуктом, який призначали на кожну людину за фізіологічними потребами і в однаковій кількості, була сіль. Серед документів наркомату продовольства Володимир Сергійчук знайшов таблицю розподілу солі по районах УРСР у жовтні 1932 року, що йому дало можливість оцінити кількість населення у містах і селах України напередодні Голодомору.

За цією таблицею, на 1 жовтня 1932 року в Україні проживало 31 909 тисяч людей, у містах — 7 235 тисяч, у селах — 24 674 тисячі. Це останній чесний облік, вважає вчений. Подальші обліки були викривлені. Він порівнює ці дані з цифрами на початок 1932 року, коли загалом було 32 680 жителів в Україні: міського населення — 7 127 тисяч, сільського — 25 553 тисячі. Отже, майже на мільйон зменшилося сільське населення упродовж 1932 року, напередодні страшної голодної зими. Міграція з села можлива, але й втрати вже могли бути наслідками розкуркулення.

Далі він розшукує довідник «Райони УРСР», в якому зазначено відомості про населення за 1936 рік, але (увага!) з приміткою – дані «на 1 січня 1933 року». Тобто радянська влада не подає жодних цифр про населення УРСР за 3 роки, які просто зникають із державної статистики. Напевно, треба було пояснювати, де ділися мільйони людей, резюмує дослідник. А от за даними перепису населення 1937 року, на селі в УРСР залишилося тільки 18 825 тисяч людей! Тобто порівняно з 1932 роком менше на 6 549 тисяч! І жодні пояснення про міграції селян на будови індустріалізації не можуть упевнити історика в тому, що тільки це стало причиною зменшення кількості селян в Україні на 6,5 мільйона.

Володимир Сергійчук пояснює, що ця цифра не відображає загальні втрати, бо діти народжувалися, люди мігрували, тікали за кордон, а когось на кордоні вбивали (це теж втрати). Як куркулів вивезли з України 64 тисячі селянських родин, деякі з них померли дорогою. Але взагалі, за його словами, ніхто не досліджував втрати українців у загальних могилах біля залізничних станцій, куди ховали померлих у потягах чи знайдених знесилених, що тікали з сіл. Цю сторінку історії та кількість втрат українців поки що взагалі не досліджено.

А ще варто згадати загиблих від голоду українців Кубані, Поволжя, Казахстану і Сибіру. Бо лише на Кубані кількість українців з 1926-го по 1937 рік зменшилася з 1 583 тисяч до 173 тисяч! На думку дослідника, виправдна цифра втрат українців внаслідок Голодомору 7—10 мільйонів, якщо порахувати усіх загиблих і ненароджених на різних територіях СРСР.

Від редакції.Здавалося б, хоч якою була кількість втрат українського народу, висновок про геноцид зроблено. Офіційно визнано, що жертви мільйонні, а голод організувала тодішня влада. Тож нові цифри не можуть вплинути на факт визнання Голодомору геноцидом. Однак це ніяк не заперечує можливість і необхідність подальшого наукового пошуку. І просування на шляху до істини та встановлення, за можливістю, імен усіх жертв тоталітарного режиму — це наш борг і обов’язок перед пам’яттю загиблих.

ПРЯМА МОВА

Наталія ЛЕВЧУК,
головний науковий співробітник
Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ:

— Не можна сказати, якщо ми просто відняли одну цифру від другої, що це люди, які померли внаслідок голоду. Ця зміна чисельності відбулася і за рахунок того, що померли, плюс ще хтось народився, плюс якась частина поїхала і якась частина приїхала. Що таке втрати внаслідок голоду? Це ті, які не народилися, і ті, які померли додатково, надмірно, понад нормою, ті, які не померли б, якби не було голоду, тому взагалі втрати – це не всі померлі, а це лише той надлишок померлих, якого не було б, якби не було голоду. Не можна вважати все число померлих у 1933-му померлими від голоду.