Михайло Кузів — художник, Богдан Гірний — скульптор. Обидва народилися на Тернопіллі. Але життєву та творчу долю кожен пише-ліпить по-своєму. Пан Михайло — в рідному краї, пан Богдан — у США. Але дедалі частіше лине до неї, щоб творити тут.

Познайомились майстри в одній з тернопільських художніх майстерень. Згодом виник задум поєднати скульптуру та живопис на спільній виставці.

Художник Михайло Кузів представив на виставці 58 полотен, серед них — «Світанковий візит». Фото автора

Намальований час

Михайло Кузів запропонував назвати експозицію «Портал». І не лише тому, що за фахом він архітектор, а радше через те, що бачить його як просторову браму, як своєрідний вхід із сьогодення у минуле та майбутнє.

Мистецтвознавці твердять, що пан Михайло працює в постмодерністському напрямі, вміло поєднуючи геометричну та чисту абстракцію, елементи сюрреалізму, фігуративний живопис. 58 полотен представив він на виставці. Як зазначив заслужений художник України Богдан Ткачик, Михайло Петрович відтворює світ із любов’ю, на українському генетичному рівні його твори сильні, глибоко філософські, в них читається історія нашого народу.

«Художник мислить глобально. Дивишся на ці полотна, і здається, що на кінчику пензля майстра вмістився весь сумбурний, складний, суперечливий час», — це вже враження народного артиста України В’ячеслава Хім’яка.

Пан Михайло виставив картини, які написав упродовж останніх трьох років. Тільки «Багатослів’я мовчазного ідола» створена 2007-го. Ця робота для художника — першоджерело нового етапу творчості, манери написання, техніки.

Не міг, звичайно, Михайло Петрович не звернутися й до теми козаччини. Загалом він пройшовся з пензлем багатьма історичними епохами. Це підтвердила й картина «Слідами древніх», де художник поринув у широке просторове та часове охоплення діяльності людини — від первісної до сучасної.

Михайло Кузів неодноразово виставлявся в Києві, Львові, Тернополі та Бережанах, неподалік яких народився. 14 картин представляв і в центральній галереї на лондонській площі Пікаділлі.

Скульптор Богдан Гірний ознайомлює із власною роботою «Я є!», стверджуючи: «Так, Україно, я є, я з тобою!». Фото автора

Ажурність і гострота ліній

Богдан Гірний із дитинства ліпив у рідній Супранівці, що в Підволочиському районі. А здобувати знання подався до Львівського училища прикладного та декоративного мистецтва, опісля навчався в Українській академії мистецтв, закінчив аспірантуру. У США працював скульптором-реставратором, за певний час — у фірмі, що споруджувала церкви. Вечорами вдома творив для душі.

Ще навчаючись в аспірантурі, вперше побачив роботи геніального Іоанна-Георгія Пінзеля. Каже, вони змінили його творчість. Гострота ліній, заокругленість форм, ажурність визначили мистецький почерк пана Богдана. На жанри не зважає, головне, щоб зачіпала серце тема.

На виставці він репрезентував 25 робіт, виконаних і в Україні, і за океаном. «Портал» виявився першою його великою експозицією.

Погоджуся із заслуженим художником України Романом Вільгушинським, що представлена добірка Богдана Богдановича — феєрія скульптури, динаміки, симбіоз львівської та київської шкіл, у пластиці відчутний відбиток американського мистецтва. Подав і суто реалістичні твори, як-от тарілки, фігурки, але вони декоративні, ажурні. Є й твори алегоричні, модернові, на сакральну, філософську тематику.

Лелеки, журавлі, лебеді — поклик, символ рідної землі. Вони часто з’являються в роботах Богдана Гірного, ніби єднають митця з Україною, забирають із його серця щем, нудьгу, ностальгію. Твердить, що багато творів з’явилися на основі українських пісень. Ось «Ніч яка місячна, зоряна, ясная», «Два крила». Аспірантською називає скульптуру «Пінзель». Оглянувши її, начальник управління культури і мистецтв міськради Олександр Смик заявив: «Такий пам’ятник Пінзелю мав би стояти в Тернополі».

Безперечно, душу скульптора смутком огортають трагічні сторінки української історії. Зокрема створив скульптурну композицію «Голодомор». Бійцям АТО присвятив твір «Воїн волі».

Визначальне у творчості Богдана Гірного те, що він активно експериментує з різноманітними матеріалами. «Поглинаючи навколишні кольори, які проникають крізь різні товщини акриліку, матеріал вібрує, створюючи неповторну гаму», — так красномовно пояснює скульптор. Чимало його творінь — із пластмаси, що тривка, легка в обробленні, перевезенні. Є і з бронзи, оргскла, тепер звернув увагу на камінь.

Ще 1998 року Богдан Гірний створив скульптурну композицію «Я є!». Як на мене, це й водночас ствердження, що він не загубився на заокеанських просторах, не розтратив свого таланту, що Україна з ним, а він із нею.