МИСТЕЦТВО

14 — 24 лютого в Мистецькому Арсеналі проходить  IV  виставка – ярмарок FINE ART UKRAINE

Георгій -Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»,
Володимир ЗАЇКА (фото),
«Урядовий кур’єр»  

Цей формат в Арсеналі  започаткований в 2009 році для поціновувачів живопису, графіки, скульптури, фотографії. Родзинкою нинішнього стали експонати останньої (1988 рік) за радянських часів масштабної закупки для музеїв з виставки-конкурсу «Людина. Події. Світ». Тоді державна цензура  вже послабла. Митці з чесною позицією почали оприлюднювати свої візії. Художники вже не боялися, що за свободу творчості їх закриють у буцегарні чи психушці. Цензура переміщалася у внутрішній простір.

Букет для «Старенької львівської квітникарки» Володимира Іванишина (2011 рік).

Дух епохи, втілений  у «Танку»  

Перший масштабний антирадянський мітинг у Києві, в якому могла брати участь переважна кількість відвідувачів «Арсеналу», тоді занедбаної владою споруди. У Львові створено альтернативний державній Спілці КУМ — Клуб українських митців. Клуб видавав журнали, підтримував дитячу творчість і доброчинність, та, звісно, організовував виставки і салони. На всесоюзній виставці у московському Манежі наші художники вибухнули сенсацією. Мистецтвознавці охрестили її «необароко трансавангарду». Комерційний успіх молодих українських «підривників» затвердив перший в СРСР аукціон «Сотбіс».      

Змістовна виставка плакатів доби перебудови, що виявляє маразми відживаючої ідеології. На плакаті Віталія Шостя «О, якби у мене був духовний меч» — печатка Могилянки, стиснута пряжкою армійського ременя з якорем. Згадую легенду про те, як пан Брюховецький виграв за шахівницею у командира Військово-морського відомства корпус, де нині один з кращих вишів країни…

Дух епохи втілений у «Танку» (1988) Петра Гончара: барвиста Дівчина-українка потрапила в обійми Чиновника в чорному. Борис Михайлов пише (на «малює» художники ображаються) реалістичну роботу «У фотографа». Пізніше він здобуде світове визнання шокуючими фотографіями. Дмитро Нагурний представлений полотном «Підворіття». Чорний морок підворіття як паща страху, а над підворіттям ажурна арка — окультурене запрошення до жаху невідомого. 

Показова робота Ройтбурда «Рух у бік моря» (1988). На виставці представлено багато робіт, на яких у відомих нині художників означено рух у бік вияву інтимно-особистого в мистецтві.

Інтелектуал Тиберій Сільваші в нашій розмові пригадує, що той час був початком його шляху до монохрому, до простоти, як її визначив Пастернак. Простір у Сільваші не має часу — «Ми надаємо його своїм суб’єктивізмом». Художник легко відпускає свої роботи в час і простір до музеїв і колекцій. Адже йому важливіший процес створення картини, коли він з’ясовує дещо про себе в собі та в соціумі.   

Дев’яності були роками зневаги до канонів соцреалізму. Але нині саме роботи соцреалізму стали найбільш затребуваними на арт-ринку і найбільш ліквідними. Можливо, через ностальгію, можливо, тому, що зрозумілі критерії — здебільшого в роботах заявлені оптимізм і фахова зрілість.

«Художниця» з галереї ART.ANT.DECO «Гетьманський скарб».

А поки  що гра в бісер 

Один з них «Бабеля, 19. Квартирні виставки. Одеса, 1975 — 1979» — від NT Art Gallery. Одеса стала лідером нонконформістського мистецького руху. Напівтаємні експозиції в квартирі музиканта Володимира Арієва ламали рамки соцреалізму.

Віктор Марущенко представив свої фото про останні роки існування Радянського Союзу. Іронія над політичними ідолами з ліричним контрапунктом. Його експозиція доповнена роботами «Школи фотографії».  На визнаних світлинах неприкаяні старі і юні, бойові дії, масштаб природних і штучних об’єктів. Без сумніву, серед представлених найкраща — сучасна «п’єта» Самуеля Арранда з Іспанії: арабська матір у чорному та напівголий закривавлений син — демонстранти проти злочинного режиму на Близькому Сході.  В рамках World Press Photo Віктор Марущенко проведе майстер-клас «Де межа між репортерським і постановочним фото?»

За підтримки мецената Дмитра Зусмановича творча резиденція «КалендАРТ» презентує художній проект «Траєкторія». Куратор — Олеся Авраменко. 12 знаних художників вписали свій творчий макросвіт у кінетичні еліпс, коло та квадрат. Ця рухлива геометрія присвячена кримській географії. Відчуття локації проявляє особистий духовний простір, виражений у колориті та фактурі композицій. Від директора проекту Ігоря Гармаша я дізнався про інші творчі здійснення Зусмановича, зокрема «Новий театр». Цікаво, чи сполучить колись резиденція всі мистецькі формації в одному перформенсі? Адже потенціал заявлено. А поки що гра в бісер, тобто в трикутники, кола, еліпси…

Мистецька батьківщина Аліни Бачуріної — Мозамбік.

Галереї представляють

Галерея сучасного мистецтва «Тріптіх АРТ» надала простір Аліні Бачуріній  (Дніпропетровськ) в проекті «Маленька, біла…». Я доповнив би назву «З Мозамбіку з любов’ю». Автор сформувалася як митець в Мапуту, де викладали її батьки. Сполука африканського неба та української землі проявилася в інсталяціях і скульптурах досить емоційно та іронічно — інтелектуально. Чого варті самі назви, наприклад, «Малий побутовий андронний колайдер». У «Тілі кредиту» (2012) сюрреалізм буханки хліба втілено в бронзі. Аліна маскує поважну бронзу під нетривкі матеріали — дерево чи шамот, вписує злободенність життя в буття мистецтва. Свої роботи вона обмірковує в селі, де комфортніше обернути погляд в себе, де їй оптимістичніше жити.

Галерея NEMO зібрала інтернаціонал — художників з Нідерландів, Грузії, Росії... Сергій Римошевський з Білорусі працює в руслі «гротескного реалізму», як визначила стиль хазяйка галереї. А я назвав його майстерні і теплі роботи «сентиментальним сюрреалізмом».

Скульптор киянин Ігор Романовський використовує коштовні матеріали. Його «Раба гламуру» створена з бронзи, срібла і нефриту. Він вважає художників перехідниками від Божої милості до людей. Його трактування біблійного Ноя, як на мене, надто літературне.

Окремий зал організатори віддали «Експансії кольору» від «нефігуративного» Петра Лебединця.

Розглядаючи нещодавню історію мистецтв у контексті незалежності країни, організатори не забули тих, для кого історія — це уроки в дитсадку і школі. Їм  виділили павільйон «Щаслива шпаківня» з фарбами та інтелектуальними іграшками.