ДАВНИНА

У Чернігові відкрилася виставка картин, присвячена 860-річчю головного героя «Слова о полку Ігоревім»
 

Сина чернігівського княжого подружжя Святослава Ольговича і Катерини Петрилівни Ігоря за звичаями часу виховували як воїна. Ще підлітком княжич був досить вправним, аби поруч із дорослими боронити від половців своє місто, і досить освіченим, аби брати участь у боярських нарадах. Його дружиною стала Єфросинія, донька Ярослава Осмомисла, а невісткою — донька половецького хана Кончака, на Сіверській землі вихрещена в Свободу. Символіка цього імені відповідає зображеному в «Слові…» епізоду життя новгород-сіверського князя — невдалому походу на бій «за землю руську», полону, втечі і щасливому поверненню додому.

Саме тому головними полотнами виставки сприймаються зображення героїв давньоруської поеми. Насамперед приваблює погляд «Ярославна» художника Костянтина Васильєва. Якби таке поняття, як молитва, можна було намалювати, то це могла бути гнучка постать красивої жінки із відчайно сплетеними пальцями рук і прозорими від виплаканих сліз очима. Відчувається майже язичницьке злиття її душі з душею природних явищ, яких княгиня просить полинути на ріку Каялу, де стогне від ран її ладо. Роботою цього самого автора є й портрет князя Ігоря, який зігнорував передвістя лиха — сонячне затемнення. На полотні не видно рядів княжої дружини, але є вельми рішуче «наїжачені» списи: воїни готові були йти за своїм князем навіть на неминучу загибель. Здається, саме про це тужно лунає над вкритим червоними маками ратним полем пісня сивого Бояна (картина пензля В’ячеслава Назарука).

У роздуми про історично далекі, але емоційно близькі нашим сучасникам постаті героїв «Слова…» органічно вплітаються роботи відомих українських митців Василя Лопати і Олексія Череповського. Їхні картини на виставці представив обласний художній музей ім. Григорія Галагана. А ще особливу подяку було висловлено російському письменникові Юрієві Сбітнєву, який презентував 25 робіт художника Віктора Королькова, що в його творчості давньоруська тематика посідає особливе місце.

З-під пензля Віктора Королькова постає ведичне минуле наших предків. Фото автора

Несподіваний подарунок одержали чернігівці й від письменниці та телеведучої з м. Твер Людмили Туровської, яка одна з небагатьох читає «Слово…» зі сцени мовою оригіналу. І хоч літературна мова завжди відрізнялася від народної, її плавне співуче звучання є справжнім потрясінням для звиклого до нинішньої «швидкотарабарної» манери спілкування слуху. Недаремно лінгвісти запевняють, що потрапивши на давньоруський майдан з великою кількістю людей, ми сприйняли б тодішні розмови як оперне багатоголосся. Озвучений текст ще більше підкреслив героїчну сутність центрального полотна виставки «Битва князя Ігоря», написаного художником Олексієм Кулаковим до 900-річчя утворення Новгород-Сіверського князівства.

Не можна не пишатися тим, що велична постать «внука Ольгова», зафіксована в не менш доблесному оточенні його ратних побратимів, є частиною нашої історії. Тим більше, що князь був сучасником майже непомітної на той час, але значущої й непересічної події як на сьогодні: через два роки після зображеного в «Слові…» його походу на половців в Іпатіївському літописі року 1187-го уперше неозорі володіння землі Руської  названо Україною…