На Луганщині вперше відбувся всеукраїнський фестиваль, присвячений миру в країні. Цей населений пункт — на самісінькій лінії розмежування вогню. Найближчі укріплення бойовиків так званої ЛНР — усього за 800 метрів від будівлі райдержадміністрації, на правому березі Сіверського Дінця.

І все-таки проукраїнське свято стало масовим! Військові прикрасили зброю гілочками бузку, діти читали вірші, проникливо звучало піаніно, яке розфарбували у кольори національного прапора. Вдарити по клавішах міг кожен, хто хотів. Станичани сподіваються, що мелодію миру на цьому символічному музичному інструменті захочуть зіграти люди й в інших областях України, тож піаніно подорожуватиме аж до Львова разом із фестивалем. 

Ночами Станицю Луганську обстрілюють, але вдень дедалі частіше панує затишшя. «Наші люди краще за всіх відчули, що таке біда і війна. Ми стали звертати увагу, що дедалі частіше бажаємо одне одному саме миру», — пояснює рішення провести незвичайне свято голова Станично-Луганської районної військово-цивільної адміністрації Юрій Золкін.

Попри те, що Станиця як на долоні проглядається зі Зміїної гори бойовиками, місцеві мешканці з дітьми вийшли на свято миру. А художники із Дрогобича намалювали на стіні Будинку культури оберіг — Покрова Богородиці (фото вгорі)

На свято — через підірваний міст

Просто за річкою Сіверський Донець — територія самопроголошеної «ЛНР». Зі Зміїної Гори, де розташувалися бойовики, усю Станицю видно як на долоні. Але місцеві жителі не злякалися можливих провокацій у день миру. «Ми ж не закликаємо нікого до війни. Ми — за умиротворення. Що може бути благородніше? Миру хочуть усі», — сказав напередодні заходу Юрій Золкін. І не помилився: того дня справді обстрілів не було, а ось свято вийшло масовим та емоційним.

Уранці, як тепер стало звичним, через зруйнований міст у Станицю потяглися луганчани з візками й тачками. Якби читач міг побачити масштаби ринку, який гомонить тут щодня!

«Останні тижні пропускний режим лібералізовано, — пояснює очільник району. — Це ми зробили цілеспрямовано, щоб луганчани на власному досвіді могли порівняти, яке життя навіть у прифронтовому селищі, що його контролює українська влада, і яке воно у захопленому Луганську. У нас утворився такий великий ринок, і щодня тут продають 30—35 тільки свинячих туш. У Луганську всі продукти дорожчі принаймні удвічі».

Зрозуміло, що луганчани прямують до Станиці по продукти та крам — для них це питання виживання. Але цього травневого дня їх ще й запросили на свято. І дарували всім кольоровий спецвипуск місцевої газети «Время», календарі та... листівки.

«Якщо хочемо миру, маємо запропонувати людям, які з певних причин опинилися зі зброєю в руках на тому боці, можливість повернутися до своїх домівок, хоча багато хто цього побоюється. Отже, у листівках інформація для людей, які хочуть повернутися до мирного життя. І ми всіх до цього закликаємо», — стверджує Юрій Золкін.

Оберіг на стіні Будинку культури

Напередодні свята у Станиці Луганській художники-волонтери із Дрогобича під проводом іконописця Левка Скопа закінчили створювати на фасаді постраждалого від обстрілів напівзруйнованого районного Будинку культури зображення Покрова Богородиці. Це знакова ікона, що, як тут вважають, має оберегти місто від подальших руйнувань і страждань. Дітки та дорослі станичани допомагали Левкові Скопу закінчити картину — прикрашали її квітами й орнаментом. Кожен доклав руку і серце до створення цієї ікони просто неба. Щоправда, вночі напередодні свята одна з куль таки подряпала стіну. А за добу бойовики знов обстріляли Станицю Луганську з важкого озброєння. Тож є нові руйнування в селищі, де від обстрілів постраждало вже понад дві тисячі будівель.

Але саме у день миру в Станиці Луганській відкрили відремонтований дитячий садок. Дітлахам там дуже сподобалося: для них прибули подарунки від дітей Львова, Чернівців, Ужгорода. Така підтримка вже стала доброю традицією.

Кому кричати «Любо»?

Ще кілька років тому у Станиці Луганській відбувався масштабний фестиваль козачої культури «Любо». Востаннє на нього з’їхалися близько семи сотень тільки іноземних гостей. Географія — Білорусь, Придністров’я, Росія — від Ростова до Сахаліну. «То було величезне дійство. Гостям дуже сподобалось у нас, — згадує Юрій Золкін. — Але вже тоді ми казали їм, що так, ми нащадки донських козаків, але волею долі опинилися на території держави Україна. Ми готові дружити, співати пісні, їздити в гості, але ми громадяни своєї країни».

Торік усе змінилося, зокрема й відносини із сусіднім народом. За словами Юрія Золкіна, через територію прикордонного району перекидали першу зброю з Росії.

«Станичани бачили, як через російсько-український кордон з російської території на наші села летіли снаряди, випущені з «градів», як звідти бомбили Новоайдарську Дмитрівку. Це кращий аргумент, який доводить: у тому, що трапилося, винна саме політична верхівка сусідньої держави», — каже Юрій Золкін.

Війна не могла не змінити людей. Про себе очільник району каже: «З гіркотою розумієш, що життя змінило багато речей. Втрачено колишніх товаришів, які збожеволіли від помилкових гасел». Він шокований тим, з якою радістю в Луганську святкували 9 травня парадом військової техніки з чужої країни-агресора. «Отже, треба дати змогу всім отим прихильникам самопроголошеної «ЛНР» пожити вільним життям, власною долею. Може, й відокремити ту частину від України», — з гіркотою констатує Юрій Золкін.

Чи готові до такого миру люди з іншого берега річки? Час покаже…

Автор дякує речникові АТО в Луганській області Русланові Ткачуку за допомогу в підготовці матеріалу.