НОВАЦІЯ

Організатори конкурсу «Коронація слова» започаткували нову відзнаку «Золотий письменник України»

Засновники відзнаки Юрій і Тетяна Логуші розглядають нагороду як новий етап розвитку української літератури. Пафосна дощечка формату А-4  з короною над стосом книжок вшановує тих вітчизняних романістів, чиї твори видані українською мовою і були розкуплені починаючи з 2000 року накладом понад 100 тисяч. Подружжя Логушів більш як 12 років професійно популяризує українську сучасну літературу. Вони щорічно влаштовують конкурс «Коронація слова». За цей час 170 романів нагороджено грошовою премією.

Видавців було негусто

Варто зазначити, що в Україні письменництво годує белетристів, яких можна перелічити на пальцях однієї руки. І майже всі вони отримали свою «золоту» відзнаку. Окрім переможців «Коронації», були запрошені ті романісти, які стали відомі без допомоги конкурсу. Головний чинник — те, що вони українці і їхні книжки видані державною мовою. Докладніше про лауреатів можна дізнатися з української Вікіпедії — за обсягом 14-ї у світі та першої за темпами зростання. Як зазначив її виконавчий директор Юрій Пероганич, вона налічує майже 420 тисяч статей. На визначення лауреатів користувачі електронних книжок ніяк не вплинули, хоч їхня кількість у світі переважає прихильників паперових видань.

Загалом у світі знижується кількість читачів. Та представник історичної Нью-йоркської школи Богдан Бойчук, якому і в поважному віці не зраджує працездатність, вважає, що нашій літературі, як і культурі загалом, не вистачає передовсім коштів. «Золотий» лауреат Юрій Винничук, який отримав найгучніші оплески, нагадав шановному товариству про мецената. Він залишився в анналах всесвітньої історії тільки тому, що вкладав кошти в мистецтво. 

На церемонію нагородження, окрім журналістів та популярних медійних персон, запросили дипломатичних представників — вони дієво популяризують українську літературу в світі. А ось видавців було небагато. Та головними дійовими особами стали, звісно, письменники, за яких читачі голосують серцем і гаманцем. Не всі лауреати мали час і бажання смачно і людно піаритися, відчутно пересвідчитися у своїй популярності або призвичаїти публіку до свого обличчя, як це роблять політики. Серед лауреатів були письменники-сенсації, такі як Мирослав Дочинець. Він спричинив вибух читацької цікавості книжкою «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона — як жити довго в щасті і радості».

Слів на церемонії було задосить

Список «золотоносних» — як тест на знання рейтингу «укрсучліту». З 60 претендентів тільки 29 романістів підтвердили свої здобутки накладом. Половина з них з’явилися на церемонію, іноді відверто не помічаючи одне одного. Лада Лузіна (Кучерова) козиряла косою, довшою від золотавої міні-сукенки. Оксана Забужко була в траурному вбранні. Вона зазначила, що інспірований у нашій країні Голодомор почався з винищення українських письменників. Присутні вшанували їхню пам’ять. Загалом, перше слово, яке прозвучало з подіуму, — «пам’ять». І якщо історія — це пам’ять про події без втручання ідеологічних трактовок, то письменник — це історична, емоційно забарвлена пам’ять, авторськи поєднана з уявою і втілена в слові. Слів на церемонії було задосить. Лауреати, окрім приємних банальностей, проголошували стурбованість моральним станом суспільства в світі і в окремо взятій країні.

Відзнаки письменникам вручали дипломати та політики на чолі з Президентом Леонідом Кравчуком. Він нагадав, що саме в Спілці письменників зародилася ідея незалежності України.

На подіум піднімалися знайомий з радянських часів Олег Чорногуз та літературні зірки новітніх часів Люко Дашвар (Ірина Чернова), Ірен Роздобудько, Міла Іванцова, Наталія Гавриленко (Симона Вілар). Юрій Мушкетик, який був головою журі «Коронації слова», радив молодим: «Бунтуйте, сперечайтеся зі світом». Негламурний Сергій Жадан отримував відзнаку під схвальний свист: у залі було чимало його прихильників. Найстаріший лауреат, не враховуючи відсутнього 90-річного Анатолія Дімарова, Юрій Логвин зазначив: щодо тиражів, то він поза конкуренцією. Наклад його мап України — понад 227 млн. Та наклади — річ хоч і об’єктивна, але не показова щодо літературних цінностей. Навряд чи отримав би відзнаку за наклади письменник від Бога Олесь Ульяненко. Він жив і живе в літературі. Заочно отримала «золото» Ліна Костенко. Відзначений і Іван Білик, чий «Меч Арея» став духовною зброєю свого покоління.

Найбільше купували Куркова та Кокотюху 

Лауреатів вітали пафосними концертними номерами. Дійство нагадувало формат радянських вшанувань, тільки було більше гламуру і замість «слави партії» звучало «слава Україні» — наче від голосних гасел нашу країну більше шануватимуть у світі. Гасла діють тоді, коли вони розчинені у вражаючому тексті, що проймає до сліз. Чи сміху. Від гасел — до діла. І попри критичні роздуми, вшанування українських літераторів є ділом. У планах Логушів «золота» відзнака для вітчизняних поетів. Юрій і Тетяна вважають, що наші письменники, зокрема Шевчук і Костенко, достойні «Нобелівки».

Книжкова розкладка перед банкетною залою стала для письменників наочним свідченням рейтингу. Під кінець церемонії розкупили понад 100 книжок вартістю від 30 до 110 гривень. Найбільший попит мали книжки «золотоносців» Андрія Куркова та Андрія Кокотюхи. 

На церемонії була присутня Олександра Коваль. Її Львівський книжковий форум — найбільш зримий чинник затребуваності нашого письменства в світовому літературному маркетингу.

«Я не уявляю, як ці тиражі визначають в Україні. Сто тисяч — насправді невеликий наклад, — каже О.Коваль. — Найбільш сумна для мене цифра, що «Абетка», видана Іваном Малковичем, за всі роки розійшлася тиражем усього 380 тисяч примірників. А радує, що книжку Бруно Шульца в перекладі Юрія Андруховича на останньому книжковому форумі продали кількістю 680 примірників. Хоч насправді нема чого радіти. Ми піддаємося різним маніпуляціям із цифрами… У нас нема літературної критики. Книжка означає культуру, читання і освіту — можливість соціального ліфта… Нині я майже не читаю художньої літератури. Подобається сучасна скандинавська література — з її тяжінням до родинної саги, вкорінення традицій, що дає відчуття стабільності і сили. Мені не вистачає в українській літературі міцного реалістичного роману».