На Сумщині організаційно-кадрова новина. Недавно завершився конкурсний марафон з добору керівників комунальних закладів культури. Тобто вперше обирали (не призначали, як раніше) очільників кількох бібліотек, обласного краєзнавчого музею, історико-культурних заповідників, академічного театру імені М. Щепкіна.

Прагнення до змін цілком умотивоване і продиктоване бажанням зробити цей процес максимально прозорим і публічним. Бо часто кадрові призначення асоціюються з якимось таємничим шаманством, коли на керівних посадах зринають такі специ, що тільки тримайся! Ось і вирішили депутати обласної ради кардинально змінити систему призначень, запровадивши квоту в конкурсних комісіях: по троє представників від депутатського корпусу, відповідного трудового колективу та громадських організацій.

Саме останні й стали каменем спотикання, оскільки після оголошення конкурсної процедури з’явилося стільки громадських активістів, що варто було не радіти, а хапатися за голову. Навіть в управлінні культури і туризму облдержадміністрації вперше почули про ГО, які позиціонували себе культурницькими, хоч раніше майже ніхто про них не знав сном-духом (принагідно: мешкаючи в Сумах понад 36 років і постійно беручи участь у громадському житті, й сам здивувався такій кількості охочих попрацювати у конкурсній комісії).

Викликала здивування вибіркова вимога до тих чи тих громадських структур. Наприклад, у мене як голови Сумської організації Національної спілки письменників України категорично зажадали статут НСПУ чи інший документ, що регламентує діяльність осередку. Звісно, відразу надав потрібні папери, хоч деяким колегам про них навіть не згадали. Чому така диференціація — не зрозуміло. Але далі — більше. До участі у жеребкуванні допустили ледь не всіх, хто подали документи. І сталося те, що сталося.

Лототрон (чи барабан), як відомо, сліпий, тож викинув доволі несподіваних суддів. Не маючи нічого проти діяльності, наприклад, шанувальників сучасного екстрим-стилю чи численних громадських фондів та організацій, що опікуються медичними, родинними та багатьма іншими проблемами, все-таки сумніваюся в їхній компетенції як знавців музейної, історико-культурної чи бібліотечної справи. А саме окремі представники таких організацій стали членами конкурсних комісій і змушені були із серйозним виглядом аналізувати програми кандидатів на посади керівників бібліотек, музею тощо і виносити остаточний вердикт.

А що казати про посаду директора обласного академічного театру драми і музичної комедії імені М. Щепкіна, на яку претендували аж 6 кандидатів! Відразу було видно, що найсильніший і найдосвідченіший з них — нинішній керівник, який не тільки запропонував професійну програму розвитку закладу, а й на практиці за останні 6 років роботи вивів його на сучасний європейський рівень (так-так, саме європейський, бо діяльністю сумського театру нині зацікавилися не тільки в багатьох містах України, а й за кордоном, приміром у країнах Балтії).

Але почались якісь недомовки, перешіптування, перемовини, застереження. Як повідомив під час засідання голова конкурсної комісії, дійшло до того, що його навіть викликали до одного дуже високого кабінету і наполегливо радили зробити все, щоб нинішній директор не став переможцем конкурсу.

Перед засіданням особисто поцікавився у двох членів конкурсної комісії, наскільки вони знають сумський театр, чи ходять на вистави, гра яких акторів їм до вподоби. Один з них гордо заявив, що в Сумах на вистави не ходить, акторів не знає, про нинішню роботу театру нічого сказати не може, а на спектаклі їздить до Києва. Бо це столиця, тож куди, мовляв, куцому до зайця! Інший — представник ГО однієї з національних меншин — схоже, не зрозумів української мови і відмовився відповідати на запитання. Хоч за останні роки в театрі його не бачив жодного разу, і є дуже великі сумніви стосовно його сценічної компетентності.

Прикро було чути таке і спостерігати за конкурсним дійством, у якому опинились окремі представники, від культурницьких проблем далекі, як сучасні прибиральниці від проблем розвитку китайського балету.

На щастя, завдяки компетентності більшості членів комісій та підтримці колективів заклади очолили достойні керівники, насамперед професіонали. Але ж могло статися по-іншому, бо іноді голосування балансувало на межі.

Оскільки конкурсну крапку ставити зарано, то під час наступних кадрових доборів слід запитати: а хто оцінюватиме претендентів? Чи самі члени комісій мають відповідну компетенцію, щоб вершити долі не тільки директорів, а й трудових колективів, читачів, глядачів, слухачів, одне слово, всієї громади, про яку взялися дбати?