Голова Національної спілки
театральних діячів України
Лесь ТАНЮК

 

За обставин, подібних до тих, які тримали на цьому світі Шахрезаду, Лесеві Танюку не знадобилося б вигадувати казки: дійств і перипетій в його житті вистачить, щоб захоплювати ними будь-чию увагу дуже довго. Родовими історіями мами-дворянки, яка знала 8 іноземних мов, і батька-селянина. Дитячими роками разом з ними і братом та сестрою в гітлерівських концтаборах.

Красуня Неллі Корнієнко, що мала виключати Леся з комсомолу, вийшла за нього заміж і теж стала відомою мистецькою постаттю. Дружба з мужніми й талановитими дисидентами, іменованими, як і він, українськими буржуазними націоналістами. Розквіт режисерського таланту в найкращих театрах Москви, де подружжя прожило понад 20 років, а в Київ повернулося через 10 днів після вибуху реактора в Чорнобилі. Це лише дещиця...

Актори питали:
"Прийшли Євреїнови?"

- Пане Лесю, для мене завжди загадковий глядацький зал: зі своїми прихованими сюжетами, особистостями, із флюїдами і "родинними" зв'язками між ним і сценою. Хіба це не своєрідне театральне суспільство, феномен якого захопливий завжди?

- Надзвичайно цікаво писав про публіку видатний театрознавець Микола Євреїнов (потім вийшла його книга з моєю передмовою). А в Москві лише на мою виставу "Принц і жебрак" за Марком Твеном постійно ходив у МХАТ глядач з таким прізвищем. З довгою білою бородою, схожий на Льва Толстого, сидів у першому ряду з молодою дружиною, котра після вистави обов'язково приносила за сцену якусь кулебяку в старовинному порцеляновому посуді й домашнє вино. Актори грали насамперед для них, хоч у залі бували й Смоктуновський, Завадський, Товстоногов. Щоразу питали: "Прийшли Євреїнови?". Знали від мене містичну історію цього чоловіка, з яким я познайомився в антракті. Репресований дворянин, його топили в Бєломорканалі, а він виплив. У засланні в Мінську побачив на цвинтарі могильну плиту: Євреїнова, народжена й померла тоді-то. Через два дні зустрів у місті жінку з таким же прізвищем, ініціалами, на три десятиліття молодшу за себе. Вони одружилися й прожили 30 років, до його кончини.

Це була пара зовсім з іншої культури. Перед ними актори не розперізувалися до рівня капусника. Бо Євреїнов міг сказати комусь: "Ну, сьогодні ви ледь-ледь не зірвались. Мені здається, так опускатися не можна". Він, філософ, весь час говорив про двійникарство в кожній людині: зокрема шляхетного й злиденного. Тому його страшенно цікавив подвійний варіант цього спектаклю, поставленого в карнавальній стихії, де актори грали по дві ролі: принца і жебрака, батька-короля і бандита...

Коли поставив у Театрі імені Станіславського "Мсьє де Пурсоньяка", додавши три чверті власних пісень і сучасні танці, звинуватили у знущанні над Мольєром. Та актори й один із співзасновників Комеді Франсез, запрошені на цей спектакль професором Бояджієвим, який мене дуже підтримував, замість того, щоб лаяти за непоштивість до Мольєра, сприйняли все на "ура". І потім ввели деякі мої тексти у ранкову виставу в своєму театрі.

Наш Пурсоньяк із XVІ століття потрапив у 1969 р., над цим старим буржуа, який хотів купити собі молоду наречену, в Парижі збиткувалися хіпі на мотоциклах. Був готовий продати для нього дочку дурний страхопудло Оронт, якого грав чудовий актор Георгій Бурков. Він так щоразу імпровізував, що вся трупа чекала за кулісами на його новий трюк. Побачивши в залі Євтушенка, Жора, ламаючи язик, раптом почав читати напівфранцузькою якийсь його вірш. Женя схопився за голову: що, у вас так написано? Глядачі перемовлялися: а ви були на попередньому спектаклі? Він там таке говорив... І знову приходили на виставу.

Бурков "швейкував", прикидався дурником і в житті. Насправді був дуже освіченим, інтелігентом високого класу, мав одну з найкращих у Москві бібліотек. Таким відкрився Шукшину, Єфремову, моїй дружині Неллі, мені.

Люди театру дуже своєрідні. Режисер Юрій Завадський якось показував удома книжки, підвів мене до шафи, штовхнув її, і, мов у старих романах, я потрапив до потаємної кімнатки, обкладеної... релігійною літературою. Герой Соцпраці, член ЦК КПРС, писав статті про комуністичний театр, а в душі -богошукач! Це, звісно, відчувалося в його виставах, у тому ж "Преступлении и наказании", де сцену було вирішено як лежачий хрест.

Я знав, що прекрасна актриса Віра Марецька, яка уславилась ролями "членів уряду" і була героїнею соціалістичної праці, насправді мала в душі драму: двох її братів розстріляли як бухарінців. У театрі Завадського у моїй сатиричній виставі за "Вдовою полковника" Юхана Смуула вона блискуче "вжилася" в образ радянської ідіотки, з монологом на півтори години. Щоб це дійство абсурду пройшло через радянські тенета, Завадський назвав його в передмові "п'єсою антиантитеатру". Та виставу все-таки заборонили. Чому? Про це мало хто знав.

На гастролі в Париж театр її не взяв, а в інших виставах у Марецької були не основні ролі. Та на зустрічі з громадою російських емігрантів, які попросили акторів щось зіграти, вона "зірвалася з ланцюгів" і вийшла перед ними "Вдовою полковника". Якийсь дідусь там увесь час її розпитував, вона відповідала. З'ясувалось, що це був Олександр Керенський. Хтось доніс: Марецька читала монолог самому Керенському і йому дуже сподобалося, тому що це пародія на радянську владу! Відразу ж у Москві "Вдову полковника" зняли з репертуару. Ось вам приклад життя вистави поза сценою.

Флюс на сцені зникав

- За часів Мольєра деякі його вистави публіка закидала печеними яблуками, а щоб потрапити на інші - двоє дворян побилися в черзі за квитками і один викликав супротивника на дуель... У нас б'ються в парламенті, а театральні пристрасті нині невластиві?

- Бо сьогодні театр заробляє гроші розвагою. Він став занадто спокійним, як сказав у 1962 році Мар'ян Крушельницький, щоб у нього ходили. Потрібні вистави, які хвилюють. Але те, як у нас трактують українську класику... Крушельницький обурювався, що з Шельменка роблять дурного хохла, адже це той же Швейк, який дуже містифікує свою дурість, не можна грати його прямолінійно. Коли Віктор Шулаков поставив у "Молодому театрі" "За двома зайцями" М. Старицького, де Проня Прокопівна у виконанні Тамари Яценко в кінці викликає наше співчуття, бо вона самотня, в неї теж мусило бути кохання, через цей ракурс, знайдений режисером, у вистави з'явився зовсім інший сенс.

У 30-х роках Курбас і Виготський ставили на провідних акторах примітивні датчики: Бучмі, Гірникові, Крушельницькому, вивчаючи їхні організми на сцені і поза нею... Бучма мав проблеми з печінкою, з нирками, але у виставі датчики цього не показували. Заньковецька приходила в театр із флюсом, та під час гри він зникав, а в антракті щоку знову надувало. Пояснили це так: по-справжньому перевтілюючись, талановитий актор живе організмом персонажа, а не своїм.

Хочеш крові - проливай свою

- Недавно вознесла душу облога театру Франка, коли Держипільський з Івано-Франківська привозив дві свої вистави. "Даруся" не вразила мене так, як твір Матіос, а от сценічна "Нація" - потрясіння...

- Тут два моменти. Перший - облога пов'язана з міліцейським переслідуванням Марії Матіос. Легенди навколо театру - дуже важлива річ. На них Висоцький був увесь побудований, Курбас. Другий - особистість Ростислава Держипільського. Він узяв хороші тексти письменниці, для якої це справжній біль життя, але не залишив від її слів більшої частини, а її ідею витворив простором і дією. Друга вистава справді набагато цікавіша. Глибша. Його поєднує з трупою мислення високою народною метафорикою. Придумати цих вагітних ляльок-мотанок - це блискуче! Дуже талановитий чоловік. Того дня в театрі Франка було повне єднання, вибірково туди прийшла вся нація і сказала: це наше, це про нас. А в Держипільського справді театр майбутнього.

- А які ще виокремите театри України?

- За впливовістю поки що в лідерах столичні франківці. Там є одна добра річ: Богдан Ступка сам вистав не ставить, а дає багато роботи молодим. У них творча лабораторія, дві сцени і третя. Все вариться в хорошому казані.

Із зовсім молодих театрів поза Києвом раптом вийшов на одне з перших місць Білоцерківський. Там нові сцена, інтер'єр, є гуртожиток для молодих акторів. І, головне, мають публіку.

У Донецьку міцний український театр з директором Марком Бровуном, який виконує більший фінансовий план, ніж усі театри разом цієї області, Дніпропетровської і Запорізької.

Театр Олександра Книги у Херсоні робить дуже гарний Таврійський фестиваль, куди приїжджають їхні колеги з усієї України.

- Як сприймаєте творчість епатажного Андрія Жолдака, нині зарубіжного?

- Він був у театральному інституті моїм асистентом, старшим викладачем, дуже цікавим хлопцем. Але коли я дізнався, на який сюрприз Андрій націлив студентів... Вони приїхали із Закарпаття з прирученою куркою, що реагувала на своє ім'я, ходила з ними на кожну репетицію. А Жолдака осінила ідея відкарнати цій курці голову на екзаменаційному етюді, щоб усі побачили, що театр починається тільки тоді, коли переступаєш якусь моральну межу. Абсолютна свобода мистецтва.

Сказав Андрієві: я не проти жертовності, але немає в світі ідей, за які можна пролити кров. Чужу. Твою - будь ласка. Якщо так любиш своє мистецтво - відрубай собі пальця на виставі. Він засміявся: це ж курка... Слава Богу, кривавий експеримент не вийшов. Вони лише імітували її вбивство. Птиця вискочила через вікно на Хрещатик, її спіймали між тролейбусами... Але Жолдак не зрозумів історії з олюдненою куркою. І я попросив його піти з курсу.

Синдром цієї курки в різних виявах супроводжує дуже талановитого режисера й надалі. В центрі вистави має бути Людина. Не можна виховувати публіку на негативних афектах. Це карається Богом.

- Ви сказали: чим більше чужого життя проживете, книжок прочитаєте, фільмів подивитесь - тим багатшими станете і продовжите своє життя. А скільки людей у ваших щоденниках?

- У мене вдома на полицях їх 217 переплетених манускриптів. Опубліковано 17 томів, до 1967 року. Я даю іменний покажчик особистостей: кого читав, бачив, з ким зустрічався тощо. До 20-го тому таких буде 16 тисяч.

ДОСЬЄ "УК"

Лесь ТАНЮК. Народився 8 липня 1938 року на Київщині. Закінчив Київський театральний інститут - нині його професор. Режисер театру (поставив понад 50 вистав) і кіно. Автор багатьох книжок. Заслужений діяч мистецтв України. Депутат Верховної Ради І, ІІ, ІІІ, ІV, V скликань.